Онікс

О́НІКС (від грец. όνυξ — ніготь) — мінерал класу силікатів. О. є щільним напів­про­зорим агрегатом карбонату кальцію (кальциту або арагоніту) з дрібнозерни­стою або криптокри­сталіч. структурою, смужкуватою, рідше однорід. чи плями­стою текс­турою. Ін. назви: карбонат. О., мармур. О., сх. алебастр, єгипет. алебастр, алебастр. О., мексикан. О., печерний О. тощо. Здавна з О. виготовляють предмети у формі тіл оберта­н­ня, шкатулки, скульптурки, вставки в ювелірні вироби, використовують для мозаїки, вітражів, оздобле­н­ня будівель тощо. Його видобували в Месопотамії (5–4 тис. до н. е.) та Стародав. Римі. У деяких середньовіч. церквах Європи, зокрема у Флоренції та Болоньї (обидва — Італія), донині збереглися вікна, де замість скла вставлені тонкі пластинки з О. Згадується в Біблії. За генезисом виділяють гідротермал., гіперген­но-осад. та інфільтрац. родовища карбонат. О. Поширена жильна, пластоподібна та натічна форми тіл. Родовища мармур. О. досить числен­ні: Пн. Африка (Алжир, Єгипет), Пн. та Пд. Америка (Арґентина, США, Бразилія, Мексика), Австралія, Малий Кавказ (Вір­менія, Азербайджан), Центр. Азія (Киргиз­стан, Узбеки­стан, Турк­мені­стан), Чехія (Моравія), РФ (Краснодар. та Краснояр. край), Іран, Паки­стан, Афгані­стан, Італія. В Україні О. має гіперген­но-інфільтрац. походже­н­ня. Осн. ареали пошире­н­ня мармур. О. на Волино-Поділ­лі охоплюють Товтр. пасмо і тер. на Сх. від нього у межах Дунаєвеч­чини, Ново-Ушич­чини, Віньковеч­чини в Хмельн. обл. та Муровано-Курилівеч­чини у Вінн. обл. О. просторово локалізований у породах вапняк. ряду караган-конського та нижньої частини сармат. ярусів неогену, де ві­домо понад 30 проявів та одне родовище (Калюсицьке). У Гірському Криму прояви О. повʼязані з р-нами роз­витку карсту у вапняках юрського віку. В Україні вміст кальциту становить 96–98,8 %. Домішки: гідроксиди заліза та марганцю, глинисті мінерали, уламк. детрит, кварц. Густина 2,56–2,78; від­носна твердість 2,85–3,45. Крихкий; має східчасто-скалк. злам, вос­ковий або масний блиск на свіжому зламі; колір риски білий. За макротекс­турою виділяють 3 осн. типи: однорідні, плямисті, смугасті. Перші 2 мають обмежене пошире­н­ня й трапляються лише на окремих ділянках жил (роз­дувах, кишенях) та зальбандах. Часто однорідними ви­глядають тонкошаруваті або інтенсивно забарвлені О. Плямисті текс­тури встановлено на ділянках жил з вторин. змінами. О., що мають яскраве забарвле­н­ня й контрастні плями, використовують у декораціях. Різновиди смугастих О. за текс­тур. малюнком: прямолінійний, слабкохвилясто-смугастий, хвилясто-смугастий, концентрично-смугастий. Серед форм агрегатів найбільше поширені сно- та віялоподібні, волокнисті, призматично-тичкуваті. Смугаста мікротекс­тура О. об­умовлена ритміч. чергува­н­ням зон росту, що характеризуються різною величиною та формою агрегатів, зернистим виділе­н­ням кальциту, мікро­прошарками дис­персно-глинистого матеріалу. Межі смуг-шарів не завжди контрастні й прямолінійні. Часто вони хвилясті, гребінчасті. За забарвле­н­ням є 3 осн. різновиди: коричневий (ясно-коричневий, коричневий, темно-коричневий, жовто-коричневий); медовий (золотисто-жовтий, коричнево-жовтий, медово-жовтий, жовто-оранжевий); жовтий (ясно-жовтий, жовтий, брудно-жовтий, сіро-жовтий, бежево-жовтий). Коричневі О. найпоширеніші (складають бл. 65 %). Їх роз­ві­дано на Калюсиц. родовищі і проявах Беш-Техне, Деревʼяне, Ксаверівка, Кужелева, Млаки, Мушкутинці, Супрунківці, Щербівці, Яцківці та ін. Медові О. (бл. 25 %) зна­йдено серед сталактит-сталагміт. О. Гірського Криму, на Калюсиц. родовищі, на проявах Говори, Канатківці, Кривчик, Кружківці, Міцівці, Супрунківці, Щербівці тощо. Жовті О. трапляються рідко, їх виявлено на проявах Деревʼяне, Міцівці, Понизівка, Супрунківці.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю