Онтогенез

ОНТОГЕНЕ́З (грец. όνtοζ — те, що існує, суще і ...генез) — онтогенія, індивідуальний роз­виток будь-якого організму, уся сукупність його транс­формацій від моменту утворе­н­ня зиготи (заплідне­н­ня) до смерті, на від­міну від філогенезу як процесу історичного формува­н­ня певної групи або роду. У процесі О. у вищих тварин і людини спо­стерігається послідовна зміна чітких фаз: ембріогенез, народже­н­ня, дорослий стан, старі­н­ня. У суто біол. сенсі О. ви­значався як процес послідов. і незворот. реалізації генет. інформації клітин (геному), отриманої від батьків. Термін «О.» увів нім. біо­лог і філософ Е. Гек­кель (1866) у контекс­ті його «біо­генетичного закону», за яким О. з кожного організму (особи) є швидким по­вторе­н­ням філогенезу його виду. О. по­вторює філогенез, але не буквально. Філогенет. схожість властива лише зародкам, вищим та нижчим формам живого. У 18 ст. щодо ро­зумі­н­ня процесу О. протистояли дві концепції — преформації, що зводила індивід. роз­виток до реалізації наперед закладених властивостей і ознак дорослого організму, та епігенезу, згідно з яким процес роз­витку від­бувається завдяки серії ново­утворень, нових форм і структур. Від­повід­но до сучас. уявлень у клітині, з якої починається О., закладена певна про­грама подальшого роз­витку організму у ви­гляді коду спадк. інформації. Упродовж О. ця про­грама реалізується в процесах взаємодії між ядром та цитоплазмою у кожній клітині зародка, між різними його клітинами та між­клітин. комплексами. Згодом семантика терміна «О.» ви­йшла за межі суто біол. дискурсу. Виявилося, що біо­генет. закон фіксує лише певні тенденції процесу онтогенії, для адекват. усві­домле­н­ня якої вже недо­статньо уявлень щодо реалізації окремим організмом генет. спадку предків та, навіть, врахува­н­ня таких важливих чин­ників як природ. добір, мутації та рекомбінації генів. В. Вернадсь­кий за­значав, що біо­логія пере­більшує автономність організму й нехтує його залежністю від природ. та соц. оточе­н­ня. Ви­окремлюючи організм від середовища, що його оточує, маємо справу не з організмом, а з його абстракцією. Про­гресуючий вплив чин­ників антропоген. походже­н­ня, які все більше сприяють виникнен­ню у ре­продуктив. клітинах нових мутацій та рекомбінацій, сут­тєво змінює класичне уявле­н­ня про О. Процес еволюції живого виявляється значно складнішим від простого збереже­н­ня спадковості між предками та нащадками. У цій сфері досліджують не лише власне природні орган. процеси, а й людину, як пред­ставника орган. світу, штучно створені нею біо­геоценози і, навіть, штучні гени й клітини. Біо­логія так чи інакше все більше повʼязує природо­знавство із цін­ніс., етич. та світо­гляд. під­ходами.

Завантажити статтю