Онтогенез

Визначення і загальна характеристика

ОНТОГЕНЕ́З — процес індивідуального роз­витку організму від заплідне­н­ня до смерті або до припине­н­ня існу­ва­н­ня одноклітин­ного організму в результаті поділу. Осн. періоди О.: пере­дембріонал., або пере­дзародковий (стадія прогенезу — роз­виток статевих клітин (гаметогенезу) та заплідне­н­ня); ембріонал. (стадія роз­витку від заплідне­н­ня до народже­н­ня або виходу з зародкових оболонок організму; етапи: заплідне­н­ня, дробле­н­ня, бластуляція, гаструляція та органогенез); постембріонал. (стадія від народже­н­ня або виходу з зародкових оболонок і до смерті організму; етапи: ювенільний, статевого до­зріва­н­ня, ре­продуктивний та старі­н­ня). Під час постембріонал. роз­витку від­буваються процеси метаморфозу (у тварин з непрямим роз­витком), росту, регенерації та старі­н­ня. О. ви­вчає біо­логія роз­витку, його початк. періоди — ембріологія (див. Ембріологія рослин, ембріологія тварин і людини), остан­ні — геронтологія.

О. людини поділяють на 2 етапи: пренатал. (внутр.-утробний — від заплідне­н­ня до народже­н­ня) та пост­натал. (поза­утробний — після народже­н­ня до смерті). Пост­натал. етап роз­витку людини має на­ступну періодизацію: новонароджений (1–10 днів), грудний (10 днів — 1 р.), раннє дитинство (1–3 р.), перше дитинство (4–7 р.), друге дитинство (8–12 р.), під­літковий (пубертатний, 13–16 р.), юнацький (17–21 р.), зрілий (1-й період — 22–35 р., 2-й — 36–60 р.), літній (61–74 р.), старечий (75–90 р.), довголі­т­тя (91 і більше). Під час О. від­бувається ріст, диференціація та інтеграція частин організму, що роз­вивається, а також структурна та функціон. спеціалізація клітин, тканин та органів; ускладнюється взаємодія між окремими частинами; виникають необоротні вікові зміни всього організму. У рослин, що роз­множуються вегетативно, О. починається з періоду соматич. клітин материн. організму, зокрема й клітин спеціаліз. органів — кореневища, бульби, цибулини тощо. У тварин виділяють 3 типи О.: личинк. — після ран­нього виходу з яйцевих оболонок організм певний час проводить у формі личинки, яка сут­тєво від­різняється від дорослої особини (у деяких тварин на­прикінці личинк. стадії від­бувається метаморфоз — процес пере­творе­н­ня личинки на дорослу особину); яйцевий — зародок довгий час роз­вивається всередині яйця, личинк. стадія від­сутня; внутр.-утробний — запліднені яйця затримуються в статевих шляхах матері, інколи при цьому зʼявляється плацента — провізор. (тимчас.) орган, який забезпечує звʼязок тканин зародка з організмом матері.

Термін «О.» увів 1866 нім. біо­лог і філософ Е. Гек­кель. У ро­зумін­ні процесів О. у 18 ст. було 2 протилежні концепції: преформізму (преформації) та епігенезу. Прибічники першої вважали, що процеси індивід. роз­витку виражаються тільки в рості організму. Послідовники епігенезу під­тримували ідею, що індивід. роз­виток організму — це по­ступове про­грес. формува­н­ня органів із без­структур. маси. У 19 ст. завдяки наук. роботам рос. ембріолога й антрополога К. Бера затвердилося ви­значе­н­ня О. як преформованого епігенезу — без­перерв. процесу реалізації генет. інформації, який від­бувається у чітко ви­значеній послідовності як і у просторі, так і у часі. На­прикінці 19 — поч. 20 ст. ви­знач. віхою була діяльність таких корифеїв у галузі порівнял.-ембріол. досліджень О. та еволюц. вче­н­ня, як О. Ковалевський, О. Сєверцов, І. Шмальгаузен, Б. Новиков. Разом з І. Мечниковим О. Ковалевський створив еволюц. напрям у області ембріології та гістології, вказав на подібність в онгенет. роз­витку всіх багатоклітин. організмів, що стало важливою умовою доведе­н­ня еволюц. роз­витку орган. світу. І. Шмальгаузен ви­вчав про­блеми росту, зокрема зʼясував біол. суть кон­стант росту для кожного періоду О. Велику увагу вчений приділяв ви­вчен­ню закономірностей процесів формотворе­н­ня, роз­робив вче­н­ня про типи кореляцій і їх роль у роз­витку тварин. Б. Новиков за­ймався причин. аналізом виникне­н­ня статевих ознак та ролі гормонів у цих процесах. Порівнял.-екс­перим. до­слідже­н­ня формува­н­ня статевих ознак в О. показали, що пере­творе­н­ня спряжених із роз­множе­н­ням ознак у видові контролюється природ. добором і повʼязане з пере­будовою механізмів їхнього роз­витку. Важливе значе­н­ня для ро­зумі­н­ня сезон. адаптив. ознак у вищих тварин мали також роботи Б. Новикова, у яких встановлено, що адаптивними є не лише самі ознаки, але й механізми їхньої реалізації в О.

Літ.: Дзержинський М. Е., Скрипник Н. В., Вороніна О. К., Пазюк Л. М. Біо­логія індивідуального роз­витку. Ч. 1. К., 2014; M. Barresi, S. Gilbert. Developmental Bio­logy. 12 Ed. 2020.

С. М. Гарматіна

Завантажити статтю