Опаренко Петро Гнатович

ОПА́РЕНКО Петро Гнатович (21. 12. 1882, містечко Мошни Черкас. пов. Київ. губ., нині село Черкас. р-ну Черкас. обл. — 05. 03. 1970, м. Бриджпорт, шт. Кон­нектикут, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — військовик, освітній і церковний діяч, письмен­ник. Батько М. Опаренка. Закін. міську школу в Києві, де й працював від 1904 службовцем Селян. банку. На поч. 1-ї світової вій­ни мобілізов. до рос. армії. Від січня 1918 працював бухгалтером в апараті УЦР, діловодом навч. від­ділу Гол. шкіл. управи Військ. мін-ва у Києві. В Українській Державі — старшина штабу Сердюц. дивізії, штабу військ. комен­данта Києва, 2-й пом. нач. від­ділу Гол. управи ВНЗів Військ. мін-ва; за Директорії УНР — 2-й пом. нач. навч. від­ділу Гол. шкіл. управи Військ. мін-ва. 17 травня1919 у Луцьку потрапив у польс. полон. Після звільне­н­ня 21 вересня того ж року повернувся в Армію УНР, при­знач. пом. нач. 2-ї частини від­ділу навч. військ Гол. упр. Ген­штабу. 1920 — секр. Міністра військ. справ УНР В. Сальського. Мав військ. зва­н­ня адм. хорунжого. Від кін. листопада 1920 мешкав у таборі для інтернов. укр. вояків у м. Каліш (нині Великопольс. воєводства, Польща). Викладав у табір. гімназії ім. Т. Шевченка, провадив культ.-осв. діяльність у Братстві св. Кирила і Методія та літ.-артист. товаристві «Веселка». 1923 ви­їхав до Чехо-Словач­чини. Працював педагогом, брав участь в укр. громад.-просвітн. житті. Урядом УНР під­вищений у військ. зван­ні до адм. під­полковника, від­знач. Хрестом С. Петлюри. На­прикінці 2-ї світової вій­ни пере­їхав до Німеч­чини, звідки 1948 емігрував до США. Рукопоклад. на священ­ника УПЦ, служив у різних парафіях і монастирях, отримав сан архімандрита. 1959 при­знач. настоятелем Свято-Троїц. храму в Бриджпорті. 1965 на особисте проха­н­ня через стан здоровʼя звільнений консисторією УПЦ в США з цієї посади. Автор оповідань «Надії старого справдилися» («Веселка», ч. 2), «Тяжка доля» («Український сурмач», № 2; обидва — Каліш, 1922) та ін., кн. «Суд божий: нариси, оповіда­н­ня, легенди» (Буенос–Айрес; Брідж­порт, 1962).