ОПЕНХО́ВСЬКИЙ Федір Мечиславович (29. 05. 1853, Поділ. губ. — 01. 01. 1914, Берлін, похов. у с. Файславіце, нині Люблін. воєводства, Польща) — лікар-терапевт. Закін. Університет св. Володимира в Києві (1876). Працював лікарем. Від 1879 удосконалював зна­н­ня у клініках Європи (Страсбурґ, Париж, Ві­день, Берлін, Лондон). 1884 захистив дис. «Ein Beitrag zur Lehre von der Herz­nervenendigungen» («До вче­н­ня про закінче­н­ня серцевих нервів») і здобув ступ. д-ра медицини. Від 1891 — екс­траординар., від 1895 — ординар. проф., від 1897 — директор шпитал. клініки, 1903–14 — завідувач кафедри факультет. хірургії Харків. університету. Наукові дослідже­н­ня присвяч. клін. фізіології, фармакології, екс­перим. патології. Першим у Харкові по­ставив діа­гноз стенозу правої коронар. артерії за життя хворого. 1909 на зʼ­їзді рос. терапевтів у Москві ви­ступив з доповід­дю «К диагностике локализации круглой язвы желудка», в якій довів звʼязок між локалізацією виразки шлунка і локалізацією больових точок біля хребта (симптом Опенховського).