Оперативно-розшукова діяльність

Визначення і загальна характеристика

ОПЕРАТИ́ВНО-РОЗ­ШУКО́ВА ДІЯ́ЛЬНІСТЬ — вид правової діяльності державних органів, що без­посередньо повʼязана із викона­н­ням державою право­охорон­ної та правозахисної функції і включає систему гласних і негласних пошукових та контр­розвідувальних заходів, які проводять із за­стосува­н­ням оперативних та оперативно-технічних засобів. О.-р. д. спрямов. на пошук і фіксацію фактич. даних про протиправні (кримінально карані) дія­н­ня окремих осіб та груп, роз­відув.-під­ривну діяльність спец. служб іноз. держав та організацій з метою припине­н­ня правопорушень та в інтересах кримінал. судочинства, а також отрима­н­ня інформації в інтересах без­пеки громадян, су­спільства і держави. О.-р. д. ґрунтується на принципах верховенства права, закон­ності (див. Верховенство права та Верховенство закону), дотрима­н­ня прав та свобод людини. Це має над­звичайно важливе значе­н­ня при виконан­ні О.-р. д., оскільки частина її заходів має таєм. (неглас.) характер і повʼяза­на з обмеже­н­ням прав і свобод людини, а також втруча­н­ням у приватне життя. Особливість О.-р. д. полягає у тому, що її реалізують виключно ви­значені законом су­бʼєкти із за­стосува­н­ням специфіч. методів та засобів, а також із можливістю залуче­н­ня осіб до конфіденцій. спів­робітництва.

У період незалежності України мала місце тенденція до істот. збільше­н­ня кількості держ. органів, наділених правом виконувати О.-р. д. Так, на момент прийня­т­тя Закону «Про оперативно-роз­шукову діяльність» (1992) це право мали оперативні під­роз­діли 4-х органів: внутр. справ, нац. без­пеки, прикордон. військ, упр. охорони вищих посад. осіб; нині — оперативні під­роз­діли 10-ти органів: Нац. поліції України, СБУ, Служби зовн. роз­відки України, Держ. прикордон. служби України, упр. держ. охорони, органів доходів і зборів (Бюро екон. без­пеки України), органів і установ викона­н­ня покарань та слідчих ізоляторів, роз­відув. органів Міністерства оборони України, Нац. антикорупц. бюро України (НАБУ), Держ. бюро роз­слідувань (ДБР). Сут­тєво збільшивши кількість субʼєктів проведе­н­ня О.-р. д., держава роз­глядає таку діяльність як важливий інструмент протидії злочин­ності та ви­знає її пріоритетною у викрит­ті латент. злочинів, зокрема корупційних. Водночас по­стійне роз­шире­н­ня сфери реалізації О.-р. д. має й певні негативні моменти: по-перше, це обʼєктивно збільшує ризики поруше­н­ня кон­ституц. прав і свобод людини при проведен­ні неглас. оперативно-роз­шук. заходів (навіть за існува­н­ня комплексу правових гарантій закон­ності); по-друге, призводить до дублюва­н­ня функцій різних органів правопорядку (наразі це притаман­не багатьом органам, у компетенції яких є боротьба з корупцією, — НАБУ, ДБР, СБУ, Нац. поліції); по-третє, не у всіх випадках викона­н­ня О.-р. д. узгоджується з під­слідністю від­повід. органу, що, з одного боку, ставить під сумнів закон­ність (допустимість) отриманих оперативно-роз­шук. шляхом доказів злочин. діяльності, з ін. — допускає без­під­ставне (з точки зору процесуал. закону) викори­ста­н­ня повноважень ін. компетент. органу (напр., у частині виявле­н­ня та роз­слідува­н­ня корупц. злочинів, від­несених до виключ. компетенції НАБУ). Для викона­н­ня зав­дань О.-р. д. оператив. під­роз­ділам на­дане право проводити широкий комплекс оперативно-роз­шук. заходів. При цьому такі заходи, як негласне обстеже­н­ня публічно недо­ступ. місць, житла чи ін. володі­н­ня особи, аудіо-, ві­деоконтроль особи, аудіо-, ві­деоконтроль місця, спо­стереже­н­ня за особою, зня­т­тя інформації з транс­порт. телекомунікац. мереж, електрон. інформ. мереж, накладе­н­ня арешту на кореспонденцію, здійсне­н­ня її огляду та виїмки, установле­н­ня місце­знаходже­н­ня радіо­електрон. засобу можна реалізовувати лише на під­ставі ухвали слідчого судді, по­становленої за клопота­н­ням кер. від­повід. оператив. під­роз­ділу або його заст., погодженого з прокурором. Ці заходи за­стосовують виключно з метою пере­шкоджа­н­ня вчинен­ню тяжкого або особливо тяжкого злочину, запобіга­н­ня і припине­н­ня терорист. актів та ін. посягань спец. служб іноз. держав та організацій, якщо ін. способом отримати інформацію неможливо.

Інформація про засоби, мате­ріал.-тех. забезпече­н­ня, форми, методи й результати О.-р. д. є державною таємницею. З метою забезпече­н­ня кон­спірації під час викона­н­ня від­повід. оперативно-роз­шук. заходів на всю негласну О.-р. д. поширено режим держ. таємниці. Матеріали О.-р. д. використовують: як приводи та під­стави для початку досудового роз­слідува­н­ня; для отрима­н­ня фактич. даних, що можуть бути доказами у кримінал. проваджен­ні; для попередже­н­ня, виявле­н­ня, припине­н­ня і роз­слідува­н­ня злочинів; для взаємного інформува­н­ня під­роз­ділів, уповноважених виконувати О.-р. д., та ін. право­охорон. органів. Матеріали О.-р. д., які пере­дають органу досуд. роз­слідува­н­ня, повин­ні бути легалізованими та мати офіц. (гласний) характер.

Під час О.-р. д. не заборонено поруше­н­ня прав і свобод людини та юрид. осіб. Окремі обмеже­н­ня цих прав і свобод мають винятк. і тимчас. характер і можуть за­стосовуватися лише за ріше­н­ням слідчого судді з метою виявле­н­ня, попередже­н­ня чи припине­н­ня тяжкого або особливо тяжкого злочину та у випадках, перед­бачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод ін. осіб, без­пеки су­спільства. При порушен­ні прав і свобод людини або юрид. осіб у процесі О.-р. д., а також у разі, якщо причетність до правопоруше­н­ня особи, щодо якої за­стосовувалися оперативно-роз­шук. заходи, не під­твердилася, органи правопорядку, що здійснювали такі заходи, зобовʼязані невід­кладно поновити порушені права і від­шкодувати заподіяні матеріал. та морал. збитки у повному обсязі.

Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено функції з О.-р. д., письм. поясне­н­ня щодо обмеже­н­ня їхніх прав і свобод та оскаржити ці дії. Заборонено оприлюднювати або надавати зі­брані ві­домості, а також інформацію про проведе­н­ня або не­проведе­н­ня стосовно певної особи О.-р. д. до прийня­т­тя ріше­н­ня за результатами такої діяльності. Пита­н­ня оприлюдне­н­ня або на­да­н­ня такої інформації після прийня­т­тя ріше­н­ня врегульовано законом. Одержані внаслідок О.-р. д. ві­домості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчине­н­ня заборонених законом дій, зберіган­ню не під­лягають і повин­ні бути знищені; ві­домості про під­готовку до терорист. актів чи їхнього вчине­н­ня окремими особами та групами зберігають до 5-ти р. Не під­лягають пере­дачі та роз­голошен­ню результати О.-р. д., що становлять держ. таємницю, а також ві­домості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За пере­дачу і роз­голоше­н­ня цих ві­домостей працівники оператив. під­роз­ділів, а також особи, яким ці ві­домості були довірені при виконан­ні О.-р. д. чи стали ві­домі по службі або роботі, під­лягають від­повід­альності згідно з чин­ним законодавством, окрім випадків роз­голоше­н­ня інформації про незакон­ні дії, що порушують права людини. О.-р. д. може реалізовуватися лише за наявності перед­бачених законом під­став під від­повід. прокурор. на­глядом та судовим контролем.

Статус і зміст О.-р. д. за­знали істот. змін після прийня­т­тя нового Кримінал. процесуал. кодексу України 2012, яким за­проваджено ін­ститут негласних слідчих (роз­шукових) дій (НСРД). Ві­домості про факт та методи викона­н­ня НСРД не під­лягають роз­голошен­ню, за винятком випадків, перед­бачених законом. НСРД реалізовують у випадках, якщо ві­домості про кримінал. правопоруше­н­ня та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в ін. спосіб. При цьому певні види НСРД виконують на під­ставі ухвали слідчого судді та виключно у кримінал. проваджен­ні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Оперативно-роз­шук. заходи та НСРД є однорідними за організац.-правовим критерієм, проте від­різняються пере­важно за правовим статусом та субʼєкт. складом, адже в О.-р. д. оперативно-роз­шук. заходи можуть здійснювати лише уповноважені оперативні під­роз­діли, а НСРД — слідчі, прокурори або, за їх доруче­н­ням, уповноважений оператив. під­роз­діл. Крім того, вони від­різняються за своїми зав­да­н­нями та спрямованістю. Гол. зав­да­н­ням О.-р. д. є виявле­н­ня, попередже­н­ня (припине­н­ня) та роз­кри­т­тя злочину, що готується; викона­н­ня НСРД можливе виключно після внесе­н­ня ві­домостей про кримінал. правопоруше­н­ня до Єдиного реєстру досудових роз­слідувань. На від­міну від власне оперативно-роз­шук. заходів, НСРД спрямовані на роз­слідува­н­ня уже вчиненого злочину. Це сут­тєво зменшує профілакт. навантаже­н­ня оперативно-роз­шук. заходів, що у результаті транс­формації процесуал. законодавства «пере­росли» у НСРД. Після прийня­т­тя нового Кримінал. процесуал. кодексу України 2012 та за­провадже­н­ня ін­ституту НСРД О.-р. д. знач. мірою втратила свою само­стійність, а отже, й ефективність. Вона була знівельована тим, що викона­н­ня О.-р. д. стало неможливим без від­повід. погодже­н­ня з прокурором. Власне О.-р. д. втратила свої самост. специфічні держ. функції — вона пере­творилася у різновид слідчої діяльності, а заходи О.-р. д. — у різновид слідчих (роз­шук.) дій. Якщо раніше інформацією про значну частину О.-р. д. (з моменту заведе­н­ня оперативно-роз­шук. справи і до моменту її реалізації) володів лише оператив. працівник, який її провадив, та нач. оператив. під­роз­ділу (органу), то за новим Кримінал. процесуал. кодексом 2012 така інформація стала до­ступна прокурору у будь-яких випадках (раніше — у кількох виключних). Більше того, під час О.-р. д. оператив. працівник (оператив. під­роз­діл) став ві­ді­гравати вторин­ну (похідну) роль — його функцію зведено до викона­н­ня доручень слідчого та прокурора, що веде до витісне­н­ня з О.-р. д. власне оператив. її складової. Вказана об­ставина спричинила значне погірше­н­ня стану протидії оператив. під­роз­ділами злочин­ності в державі, і ця тенденція посилюється з року в рік. Так, 2013 за матеріалами оперативно-роз­шук. справ під­роз­ділів боротьби з корупцією та організов. злочин­ністю СБУ роз­почато 932 кримінал. провадже­н­ня, 2014 — 802, 2015 — 463, 2016 — лише 287. Пасивність вказаних спецпідроз­ділів, що в окремих випадках об­умовлена обʼєктив. причинами, спо­стерігається і при вирішен­ні питань про заведе­н­ня оперативно-роз­шук. справ: 2015 — 862, 2016 — 794, 2017 –727, 2018 — 668, 2019 — 484. Натомість у кримінал. проваджен­ні використовують лише 20–30 % результатів НСРД, які виконують на під­ставі ухвал слідчих суд­дів, та 35–50 % результатів НСРД, які реалізують за ріше­н­нями прокурорів (контроль за вчине­н­ням злочину, викона­н­ня спец. зав­да­н­ня). Враховуючи істотне обмеже­н­ня прав людини під час їхнього проведе­н­ня, результативність НСРД не можна ви­знати високою. При цьому, крім пита­н­ня ефективності НСРД, виникає пита­н­ня щодо об­ґрунтованості їхнього проведе­н­ня. Адже якщо у кримінал. процесі використовують результати лише третьої чи навіть пʼятої частини виконаних НСРД, то закономірно по­стає пита­н­ня про те, на яких під­ставах і з якою метою проводили інші НСРД.

З огляду на це, актуальною є потреба у законодав. роз­ширен­ні можливостей О.-р. д. в існуючій системі протидії корупції. З метою забезпече­н­ня макс. реалізації потенціалу О.-р. д. у протидії злочин­ності необхідно перед­бачити можливість: ініціатив. здійсне­н­ня оператив. під­роз­ділами оперативно-роз­шук. заходів під час кримінал. провадже­н­ня; пере­вірки шляхом викона­н­ня О.-р. д. заяв або пові­домлень про злочини, які готуються. Це особливо важливо у випадках, коли йдеться про корупцію і організов. злочин­ність і коли важливо встановити існуючі корупц. схеми, всіх учасників, які беруть в них участь, їхню роль у вчинен­ні злочинів та функціонуван­ні злочин. обʼ­єд­нань. З урахува­н­ням високої ефективності та практич. значущості О.-р. д., Конвенцією ООН проти корупції (ч. 1 ст. 50) рекомендовано з метою ефектив. боротьби з корупцією кожній державі-учасниці вживати у межах своєї компетенції такі заходи, які можуть бути необхідними, щоб до­зволити проведе­н­ня її компетент. органами контролю над по­ставками й, у тих випадках, коли вона вважає це доречним, викори­ста­н­ня ін. спец. методів роз­слідува­н­ня, таких, як електрон­не спо­стереже­н­ня чи ін. форми спо­стереже­н­ня, або таємні операції на своїй території, а також ви­зна­н­ня доказів, зі­браних за допомогою таких методів, у суді.

Літ.: Погорецький М. А. Функціональне при­значе­н­ня оперативно-роз­шукової діяльності у кримінальному процесі. Х., 2007; Прядко В. О., Комарницька О. Б. Порівняльна характеристика оперативно-роз­шукових заходів та негласних слідчих (роз­шукових) дій крізь призму на­глядової діяльності прокурора як процесуального керівника // Часопис цивіл. і кримінал. судочинства. 2016. № 1; Процесуальні аспекти негласного отрима­н­ня інформації: вітчизняний та зарубіжний досвід. Х., 2017; Трепак В. М. Протидія корупції в Україні: теоретико-прикладні про­блеми. Л., 2020.

В. М. Трепак

Завантажити статтю