Оперативно-розшукова діяльність

ОПЕРАТИ́ВНО-РОЗШУКО́ВА ДІЯ́ЛЬНІСТЬ — вид правової діяльності державних органів, що безпосередньо пов’язана із виконанням державою правоохоронної та правозахисної функції і включає систему гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, які проводять із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. О.-р. д. спрямов. на пошук і фіксацію фактич. даних про протиправні (кримінально карані) діяння окремих осіб та груп, розвідув.-підривну діяльність спец. служб іноз. держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінал. судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави. О.-р. д. ґрунтується на принципах верховенства права, законності (див. Верховенство права та Верховенство закону), дотримання прав та свобод людини. Це має надзвичайно важливе значення при виконанні О.-р. д., оскільки частина її заходів має таєм. (неглас.) характер і пов’яза­на з обмеженням прав і свобод людини, а також втручанням у приватне життя. Особливість О.-р. д. полягає у тому, що її реалізують виключно визначені законом су­б’єкти із застосуванням специфіч. методів та засобів, а також із можливістю залучення осіб до конфіденцій. співробітництва.

У період незалежності України мала місце тенденція до істот. збільшення кількості держ. органів, наділених правом виконувати О.-р. д. Так, на момент прийняття Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992) це право мали оперативні підрозділи 4-х органів: внутр. справ, нац. безпеки, прикордон. військ, упр. охорони вищих посад. осіб; нині — оперативні підрозділи 10-ти органів: Нац. поліції України, СБУ, Служби зовн. розвідки України, Держ. прикордон. служби України, упр. держ. охорони, органів доходів і зборів (Бюро екон. безпеки України), органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, розвідув. органів Міністерства оборони України, Нац. антикорупц. бюро України (НАБУ), Держ. бюро розслідувань (ДБР). Суттєво збільшивши кількість суб’єктів проведення О.-р. д., держава розглядає таку діяльність як важливий інструмент протидії злочинності та визнає її пріоритетною у викритті латент. злочинів, зокрема корупційних. Водночас постійне розширення сфери реалізації О.-р. д. має й певні негативні моменти: по-перше, це об’єктивно збільшує ризики порушення конституц. прав і свобод людини при проведенні неглас. оперативно-розшук. заходів (навіть за існування комплексу правових гарантій законності); по-друге, призводить до дублювання функцій різних органів правопорядку (наразі це притаманне багатьом органам, у компетенції яких є боротьба з корупцією, — НАБУ, ДБР, СБУ, Нац. поліції); по-третє, не у всіх випадках виконання О.-р. д. узгоджується з підслідністю відповід. органу, що, з одного боку, ставить під сумнів законність (допустимість) отриманих оперативно-розшук. шляхом доказів злочин. діяльності, з ін. — допускає безпідставне (з точки зору процесуал. закону) використання повноважень ін. компетент. органу (напр., у частині виявлення та розслідування корупц. злочинів, віднесених до виключ. компетенції НАБУ). Для виконання завдань О.-р. д. оператив. підрозділам надане право проводити широкий комплекс оперативно-розшук. заходів. При цьому такі заходи, як негласне обстеження публічно недоступ. місць, житла чи ін. володіння особи, аудіо-, відеоконтроль особи, аудіо-, відеоконтроль місця, спостереження за особою, зняття інформації з транспорт. телекомунікац. мереж, електрон. інформ. мереж, накладення арешту на кореспонденцію, здійснення її огляду та виїмки, установлення місцезнаходження радіоелектрон. засобу можна реалізовувати лише на підставі ухвали слідчого судді, постановленої за клопотанням кер. відповід. оператив. підрозділу або його заст., погодженого з прокурором. Ці заходи застосовують виключно з метою перешкоджання вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, запобігання і припинення терорист. актів та ін. посягань спец. служб іноз. держав та організацій, якщо ін. способом отримати інформацію неможливо.

Інформація про засоби, мате­ріал.-тех. забезпечення, форми, методи й результати О.-р. д. є державною таємницею. З метою забезпечення конспірації під час виконання відповід. оперативно-розшук. заходів на всю негласну О.-р. д. поширено режим держ. таємниці. Матеріали О.-р. д. використовують: як приводи та підстави для початку досудового розслідування; для отримання фактич. даних, що можуть бути доказами у кримінал. провадженні; для попередження, виявлення, припинення і розслідування злочинів; для взаємного інформування підрозділів, уповноважених виконувати О.-р. д., та ін. правоохорон. органів. Матеріали О.-р. д., які передають органу досуд. розслідування, повинні бути легалізованими та мати офіц. (гласний) характер.

Під час О.-р. д. не заборонено порушення прав і свобод людини та юрид. осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятк. і тимчас. характер і можуть застосовуватися лише за рішенням слідчого судді з метою виявлення, попередження чи припинення тяжкого або особливо тяжкого злочину та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод ін. осіб, безпеки суспільства. При порушенні прав і свобод людини або юрид. осіб у процесі О.-р. д., а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої застосовувалися оперативно-розшук. заходи, не підтвердилася, органи правопорядку, що здійснювали такі заходи, зобов’язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріал. та морал. збитки у повному обсязі.

Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено функції з О.-р. д., письм. пояснення щодо обмеження їхніх прав і свобод та оскаржити ці дії. Заборонено оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію про проведення або непроведення стосовно певної особи О.-р. д. до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання такої інформації після прийняття рішення врегульовано законом. Одержані внаслідок О.-р. д. відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені; відомості про підготовку до терорист. актів чи їхнього вчинення окремими особами та групами зберігають до 5-ти р. Не підлягають передачі та розголошенню результати О.-р. д., що становлять держ. таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оператив. підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при виконанні О.-р. д. чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, окрім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини. О.-р. д. може реалізовуватися лише за наявності передбачених законом підстав під відповід. прокурор. наглядом та судовим контролем.

Статус і зміст О.-р. д. зазнали істот. змін після прийняття нового Кримінал. процесуал. кодексу України 2012, яким запроваджено інститут негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД). Відомості про факт та методи виконання НСРД не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених законом. НСРД реалізовують у випадках, якщо відомості про кримінал. правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в ін. спосіб. При цьому певні види НСРД виконують на підставі ухвали слідчого судді та виключно у кримінал. провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Оперативно-розшук. заходи та НСРД є однорідними за організац.-правовим критерієм, проте відрізняються переважно за правовим статусом та суб’єкт. складом, адже в О.-р. д. оперативно-розшук. заходи можуть здійснювати лише уповноважені оперативні підрозділи, а НСРД — слідчі, прокурори або, за їх дорученням, уповноважений оператив. підрозділ. Крім того, вони відрізняються за своїми завданнями та спрямованістю. Гол. завданням О.-р. д. є виявлення, попередження (припинення) та розкриття злочину, що готується; виконання НСРД можливе виключно після внесення відомостей про кримінал. правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. На відміну від власне оперативно-розшук. заходів, НСРД спрямовані на розслідування уже вчиненого злочину. Це суттєво зменшує профілакт. навантаження оперативно-розшук. заходів, що у результаті трансформації процесуал. законодавства «переросли» у НСРД. Після прийняття нового Кримінал. процесуал. кодексу України 2012 та запровадження інституту НСРД О.-р. д. знач. мірою втратила свою самостійність, а отже, й ефективність. Вона була знівельована тим, що виконання О.-р. д. стало неможливим без відповід. погодження з прокурором. Власне О.-р. д. втратила свої самост. специфічні держ. функції — вона перетворилася у різновид слідчої діяльності, а заходи О.-р. д. — у різновид слідчих (розшук.) дій. Якщо раніше інформацією про значну частину О.-р. д. (з моменту заведення оперативно-розшук. справи і до моменту її реалізації) володів лише оператив. працівник, який її провадив, та нач. оператив. підрозділу (органу), то за новим Кримінал. процесуал. кодексом 2012 така інформація стала доступна прокурору у будь-яких випадках (раніше — у кількох виключних). Більше того, під час О.-р. д. оператив. працівник (оператив. підрозділ) став відігравати вторинну (похідну) роль — його функцію зведено до виконання доручень слідчого та прокурора, що веде до витіснення з О.-р. д. власне оператив. її складової. Вказана обставина спричинила значне погіршення стану протидії оператив. підрозділами злочинності в державі, і ця тенденція посилюється з року в рік. Так, 2013 за матеріалами оперативно-розшук. справ підрозділів боротьби з корупцією та організов. злочинністю СБУ розпочато 932 кримінал. провадження, 2014 — 802, 2015 — 463, 2016 — лише 287. Пасивність вказаних спецпідрозділів, що в окремих випадках обумовлена об’єктив. причинами, спостерігається і при вирішенні питань про заведення оперативно-розшук. справ: 2015 — 862, 2016 — 794, 2017 –727, 2018 — 668, 2019 — 484. Натомість у кримінал. провадженні використовують лише 20–30 % результатів НСРД, які виконують на підставі ухвал слідчих суддів, та 35–50 % результатів НСРД, які реалізують за рішеннями прокурорів (контроль за вчиненням злочину, виконання спец. завдання). Враховуючи істотне обмеження прав людини під час їхнього проведення, результативність НСРД не можна визнати високою. При цьому, крім питання ефективності НСРД, виникає питання щодо обґрунтованості їхнього проведення. Адже якщо у кримінал. процесі використовують результати лише третьої чи навіть п’ятої частини виконаних НСРД, то закономірно постає питання про те, на яких підставах і з якою метою проводили інші НСРД.

З огляду на це, актуальною є потреба у законодав. розширенні можливостей О.-р. д. в існуючій системі протидії корупції. З метою забезпечення макс. реалізації потенціалу О.-р. д. у протидії злочинності необхідно передбачити можливість: ініціатив. здійснення оператив. підрозділами оперативно-розшук. заходів під час кримінал. провадження; перевірки шляхом виконання О.-р. д. заяв або повідомлень про злочини, які готуються. Це особливо важливо у випадках, коли йдеться про корупцію і організов. злочинність і коли важливо встановити існуючі корупц. схеми, всіх учасників, які беруть в них участь, їхню роль у вчиненні злочинів та функціонуванні злочин. об’єднань. З урахуванням високої ефективності та практич. значущості О.-р. д., Конвенцією ООН проти корупції (ч. 1 ст. 50) рекомендовано з метою ефектив. боротьби з корупцією кожній державі-учасниці вживати у межах своєї компетенції такі заходи, які можуть бути необхідними, щоб дозволити проведення її компетент. органами контролю над поставками й, у тих випадках, коли вона вважає це доречним, використання ін. спец. методів розслідування, таких, як електронне спостереження чи ін. форми спостереження, або таємні операції на своїй території, а також визнання доказів, зібраних за допомогою таких методів, у суді.

Завантажити статтю