Опитування соціологічне

ОПИ́ТУВАННЯ СОЦІОЛОГІ́ЧНЕ — метод збору соціологічної інформації про населення. О. с. використовують для вивчення громад. думки, політ. (зокрема прогнозування результатів виборів) і соц.-екон. дослідж. тощо. Під час О. с. дослідник або уповновжена ним особа (напр., інтерв’юер) задає запитання представникам тих чи ін. груп населення. Залежно від того, хто фіксує відповіді, виокремлюють два типи О. с. — інтерв’ю і анкетування: якщо той, хто задає запитання, зачитує їх вголос і сам фіксує відповіді, його називають інтерв’юером, О. с. — інтерв’ю, перелік запитань — бланком інтерв’ю; якщо ж той, хто відповідає, сам читає запитання і фіксує свою відповідь, О. с. називають анкетуванням, того, хто передає чи надсилає запитання, — анкетером, перелік запитань — анкетою. В обох випадках той, хто дає відповідь, є респондентом. Інтерв’ю, у свою чергу, поділяють на декілька видів: віч-на-віч інтерв’ю (англ. face-to-face inter­view, іноді його скорочено позначають F2F) — інтерв’юер особисто зустрічається з респондентом, ставить йому запитання і фіксує його відповіді; телефонне інтерв’ю — інтерв’юер ставить запитання респонденту по телефону і фіксує його відповіді; Інтер­нет-інтерв’ю — інтерв’юер використовує відеозв’язок (напр., програму Skype) для спілкування з респондентом. Із розвитком мультимедій. методів спілкування відмінність між телефон. інтерв’ю та Інтернет-інтерв’ю зникає, оскільки для відеозв’язку можна використовувати мобіл. телефон. Відповідно до мети виокремлюють кількісні і якісні О. с.: кількісні зазвичай базуються на стандартизов. опитувальнику — бланку ін­терв’ю чи анкеті з фіксов. запитаннями, що є однаковими для всіх респондентів; якісні застосовують для отримання заг. уявлення про те чи і нше явище, вони не мають на меті досягнути репрезентативності отриманих даних. Один із гол. методів якісного О. с. — т. зв. глибинне інтерв’ю за нестандартизов. опитувальником. При цьому осн. теми опитування фіксують, а запитання можуть змінювати від одного респондента до іншого. Типовим результатом є не відсотки, а набір висловлених суджень, думок, причин, мотивів. О. с. класифікують і за ін. підставами, зокрема за способом комунікації з респондентом (поштове, роздаткове, віч-на-віч, телефонне, Інтернет-опитування), за місцем (вдома, на роботі, на вулиці, у місцях продажу або надання послуг), також розрізняють очне й заочне, індивід. і групове О. с. тощо. В останні роки всі осн. види О. с. проводять за допомогою комп’ютер. технологій. Найпоширенішими є 3 комп’ютеризов. методи О. с.: персонал. віч-на-віч інтерв’ю (англ. CAPI — Computer assisted perso­nal interview), телефонне інтерв’ю (англ. CATI — Computer assisted telephone interview), Інтернет-опитування (англ. CAWI — Computer assisted Web interview) — анкетування із використанням мережі Інтернет для передачі запитань дослідника респондентам і їхніх відповідей досліднику. Загалом це О. с. по електрон. пошті, неконтрольов. веб-опитування (анкету розміщують на сайті дослідниц. організації), різноманітні онлайн-панелі (формування панелі інтернет-користувачів для потенцій. участі в онлайн-опитуваннях, при реєстрації респондент відповідає на певні соц.-демогр. питання). Крім опитувань, репрезентативних для насел., здійснюють також О. с., репрезентативні для підприємств, О. с. бізнесів, експертні (на відміну від опитувань респондентів) і соціометр. (спрямов. на вивчення зв’язків між чл. групи) О. с., екзитполи. Можливі також комбінації методів О. с., що дозволяють компенсувати недоліки одного методу за допомогою використання іншого або доповнювати один одного.

Два перших історично зафіксов. О. с. організовано 1824 у США. Їхня поява пов’язана із демократизацією суспільства та прагненням до отримання кількіс. прогнозу підсумків виборів. Амер. соціолог Б. Докторов виокремив 4 етапи розвитку громад. думки. Перший етап — 1789–1824 — виникнення у США політ., соц. та інформ. передумов для початку зондування думок виборців, проведення перших т. зв. солом’яних опитувань — у місцях скупчення людей за спрощеними схемами і нерепрезентатив. вибірками (назва походить від аналогії з підкинутою соломою, рух якої вказує на напрям вітру). Другий етап — 1825–1936 — безпосереднє проведення т. зв. солом’яних опитувань електорату. Третій етап — 1936 — поч. 21 ст. — виникнення і домінування технології Ґеллапа (репрезентативні вибірки, чіткі процедури проведення опитувань), поступове усвідомлення реал. можливостей різних технологій опитування, пошук оптимал. дослідниц. стратегій. На четвертому етапі — від поч. 21 ст. — розвиток отримали пост-Ґеллапів. технології проведення О. с., зокрема Інтернет-опитування. В останні 20 р. відбулися динамічні зміни у технологіях проведення О. с. Так, якщо у 20 ст. у світі домінували віч-на-віч інтерв’ю, то на поч. 21 ст. більшість дослідж. вже проводили методом телефон. опитування за допомогою комп’ю­тера (CATI), а у 2006–08 гол. методом О. с. у світі стали Інтернет-опитування. Крім того, методи О. с. все частіше доповнюють аналізом великих даних, зокрема соц. мереж. В Україні перші локал. О. с. здійснено наприкінці 1960-х — на поч. 1970-х рр. переважно на підприємствах (т. зв. госпдоговір. групами) й у ВНЗах та, дуже рідко, — репрезентативні О. с. у містах. 1968 організовано перший наук. соціол. відділ в Інституті філософії АН УРСР (Київ) під керівництвом В. Чорноволенка, також наук. О. с. проводили у Харків. і Одес. університетах. Почали активно працювати фахівці з методології О. с., зокрема В. Оссовський, В. Хмелько, В. Паніотто, В. Волович, Ю. Яковенко, М. Чурилов, Н. Паніна, Є. Головаха, О. Вишняк, І. Бекешкіна, В. Максименко. Перші О. с., репрезентативні для України, започатковано 1991. Як і в США, виникнення опитувань громад. думки в Україні пов’язане з демократизацією і потребою в прогнозуванні виборів. Крім того, з розвит­ком ринк. економіки виникли О. с., пов’язані з проведенням маркетинг. досліджень. 1992 засн. два перших центри вивчення громад. думки — Київ. міжнар. інститут соціології (КМІС) і Центр СОЦІС. Найбільш масштабним укр. опитуванням є моніторинг соц. змін укр. суспільства — щорічні О. с., що проводить Інститут соціології НАНУ (Київ). Цей проект, започатк. 1992 Н. Паніною і Є. Головахою, 2014 отримав Держ. премію України в галузі науки і техніки Крім того, Україна час від часу бере участь у міжнар. моніторинг. проектах, серед яких — Європ. соціол. дослідж. (ESS), Міжнар. соціол. дослідж. (ISSP). Нині в Україні діють бл. 100 компаній, що проводять О. с. Найбільш відомі — КМІС, Центр ім. Разумкова, СОЦІС, група «Рейтинг», Соц. моніторинг, TNS-Kan­tar, ІнфоСапієнс, найбільші маркетингові — NielsenIQ, ГФК Юкрейн, Медікал Дата Менеджмент, IPSOS. Їхню роботу координують міжнар. (насамперед ESOMAR) і укр. (Соціол. асоц. України, Укр. асоц. маркетингу) профес. товариства.

Завантажити статтю