ОПІДЗО́ЛЕНІ ҐРУНТИ́ — група типів (під­типів) ґрунтів із своєрідними морфолого-генетичними рисами, об­умовленими по­єд­на­н­ням дернового процесу ґрунто­утворе­н­ня з опідзоле­н­ням. Сформувалися під від­носно роз­рідженими і добре освітленими лісами зі значною участю травʼянистої рослин­ності. Внаслідок пере­важа­н­ня дернового процесу ґрунто­утворе­н­ня профіль опідзолених ґрунтів слабо диференці­йований за елювіально-ілювіальним типом, з під­вищеною інтенсивністю й глибиною гумусонакопиче­н­ня. Спільною діагностичною ознакою цих ґрунтів є параметри діагностичного критерію коефіцієнта профільного накопиче­н­ня гумусу в метричному шарі, що становить 0,040–0,070. Глибина гумусованої частини профілю об­умовлена пошире­н­ням кореневої системи травʼянистої рослин­ності, що є певним антагоністом дендрофлори. У звʼязку з від­носною сприятливістю умов для пошире­н­ня коренів трав через роз­ріджений дерево­стан і їхніх кореневих систем як біо­логічного барʼєра глибина гумусованого профілю пере­вищує 40–50 см і може досягати 100–110 см. Група опідзолених ґрунтів обʼ­єд­нує дернові опідзолені ґрунти, темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені. Іноді до опідзолених ґрунтів зараховують також ясно-сірі та сірі лісові ґрунти як генетично споріднені. Проте у ясно-сірих і сірих лісових ґрунтів профіль більш диференці­йований, інтенсивність гумусонакопиче­н­ня менша — 0,023–0,040, глибина гумусованої частини не пере­вищує 40–50 см. Дернові опідзолені ґрунти поширені пере­важно в зоні Поліс­ся в місцевості з менш сприятливими едафічними умовами для лісу, порівняно з дерново-підзолистими ґрунтами. За­звичай це піщані, звʼязно-піщані та легкосупіщані давньоалювіальні і рідше флювіогляціальні породи, карбонатні лесоподібні су­глинки та крейдяно-мергелеві від­клади. Вміст гумусу в шарі 0–30 см освоєних варіантів опідзолених ґрунтів (орних) залежить від вмісту фізичної глини та ступеня гі­дроморфності, коливається від 0,5 до 6,0 %. Глибина гумусованої частини профілю від 40 до 60 см і більше. Глеюваті та гле­йові види дернових опідзолених ґрунтів характеризуються збільше­н­ням інтенсивності гумусонакопиче­н­ня. Реакція ґрунтового роз­чину пере­важно слабокисла, у карбонатних видів — нейтральна або слаболужна. Родючість дернових опідзолених ґрунтів майже функціонально ви­значається їхнім гранулометричним складом. Су­глинкові ґрунти належать до найбільш родючих у зоні Поліс­ся, а піщані та звʼязно-піщані — до найменш родючих через погірше­н­ня водних і трофічних режимів. Темно-сірі опідзолені ґрунти роз­по­всюджені пере­важно в зоні Лісо­степу, іноді зу­стрічаються в пів­нічній частині зони Степу під т. зв. байрачними лісами. Сформувалися в регіонах із середньобагаторічними значе­н­нями ГТКV-IX, за Георгієм Селяниновим, понад 1,05 під дібровами з добре роз­винутим травʼянистим покривом. Профіль ґрунтів по­єд­нує ознаки дернового процесу ґрунто­утворе­н­ня й опідзолюва­н­ня. Глибина гумусованої частини профілю становить 60–70 см, у пере­дкарпатському більш вологому регіоні може збільшуватися до 75 см. Профіль ґрунту складається з таких горизонтів: гумусованого слабоелюві­йованого Не (25–30 см), гумусованого ілюві­йованого НІ (25–30 см), ілювіального слабогумусованого Іh (10–20 см), ілювіального І (30–50 см), материнської породи — зі 100–130 см, як правило, карбонатна. У вологих регіонах із значе­н­нями ГТКV-IX понад 1,5 зу­стрічаються глеюваті види. Реакція ґрунтового роз­чину пере­важно слабокисла. Вміст гумусу залежить від гранулометричного складу й зволоже­н­ня ґрунту, його значе­н­ня більші, ніж у ясно-сірих і сірих лісових ґрунтів, але менші чорноземів опідзолених. Темно-сірі опідзолені ґрунти характеризуються до­статньо високою родючістю за рахунок сприятливих умов зволоже­н­ня. Чорноземи опідзолені, як і темно-сірі опідзолені ґрунти, роз­по­всюджені пере­важно в зоні Лісо­степу й частково в пів­нічній частині зони Степу. Сформувалися в регіонах із параметрами ГТКV-IX понад 1,00 під роз­рідженими дібровами паркового типу з дуже добре роз­винутим травʼя­нистим покривом. Від темно-сірих опідзолених ґрунтів від­різняються кращою гумусованістю, збільшеною глибиною гумусованої частини профілю — понад 70 см, до 85–95 см, іноді 110–150 см, а також менш вираженими ознаками диференціації профілю. Реакція ґрунтового роз­чину слабокисла або близька до нейтральної, карбонати кальцію зу­стрічаються пере­важно в материнській породі, проте можуть бути і вище в профілі. Чорноземи опідзолені — одні з найродючіших ґрунтів України.