Опідзолені ґрунти

ОПІДЗО́ЛЕНІ ҐРУНТИ́ — група типів (підтипів) ґрунтів із своєрідними морфолого-генетичними рисами, обумовленими поєднанням дернового процесу ґрунтоутворення з опідзоленням. Сформувалися під відносно розрідженими і добре освітленими лісами зі знач. участю трав’янистої рослинності. Внаслідок переважання дерн. процесу ґрунтоутворення профіль О. ґ. слабо диференційов. за елювіал.-ілювіал. типом, з підвищеною інтенсивністю й глибиною гумусонакопичення. Спіл. діагност. ознакою цих ґрунтів є параметри діагност. критерію коефіцієнта профіл. накопичення гумусу в метр. шарі, що становить 0,040–0,070. Глибина гумусов. частини профілю обумовлена поширенням корен. системи трав’янистої рослинності, що є певним антагоністом дендрофлори. У зв’язку з відносною сприятливістю умов для поширення коренів трав через розріджений деревостан і їхніх корен. систем як біол. бар’єра глибина гумусов. профілю перевищує 40–50 см і може досягати 100–110 см. Група О. ґ. об’єднує дернові опідзолені ґрунти, темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені. Іноді до О. ґ. зараховують також ясно-сірі та сірі лісові ґрунти як генетично споріднені. Проте у ясно-сірих і сірих лісових ґрунтів профіль більш диференційов., інтенсивність гумусонакопичення менша — 0,023–0,040, глибина гумусов. частини не перевищує 40–50 см. Дерн. О. ґ. поширені переважно в зоні Полісся в місцевості з менш сприятливими едафіч. умовами для лісу, порівняно з дерново-підзолистими ґрунтами. Зазвичай це піщані, зв’язно-піщані та легкосупіщані давньоалювіал. і рідше флювіогляціал. породи, карбонатні лесоподібні суглинки та крейдяно-мергел. відклади. Вміст гумусу в шарі 0–30 см освоєних варіантів О. ґ. (орних) залежить від вмісту фіз. глини та ступеня гідроморфності, коливається від 0,5 до 6,0 %. Глибина гумусов. частини профілю від 40 до 60 см і більше. Глеюваті та глейові види дерн. О. ґ. характеризуються збільшенням інтенсивності гумусонакопичення. Реакція ґрунт. розчину переважно слабокисла, у карбонат. видів — нейтральна або слаболужна. Родючість дерн. О. ґ. майже функціонально визначається їхнім гранулометр. складом. Суглинк. ґрунти належать до найбільш родючих у зоні Полісся, а піщані та зв’язно-піщані — до найменш родючих через погіршення вод. і трофіч. режимів. Темно-сірі О. ґ. розповсюджені переважно в зоні Лісостепу, іноді зустрічаються в пн. частині зони Степу під т. зв. байрач. лісами. Сформувалися в регіонах із середньобагаторіч. значеннями ГТКV-IX, за Г. Селяниновим, понад 1,05 під дібровами з добре розвинутим трав’янистим покривом. Профіль ґрунтів поєднує ознаки дерн. процесу ґрунтоутворення й опідзолювання. Глибина гумус. частини профілю становить 60–70 см, у передкарпат. більш вологому регіоні може збільшуватися до 75 см. Профіль ґрунту складається з таких горизонтів: гумус. слабоелювійов. Не (25–30 см), гумус. ілювійов. НІ (25–30 см), ілювіал. слабогумусов. Іh (10–20 см), ілювіал. І (30–50 см), материн. порода — зі 100–130 см, як правило, карбонатна. У вологих регіонах із значеннями ГТКV-IX понад 1,5 зустрічаються глеюваті види. Реакція ґрунт. розчину переважно слабокисла. Вміст гумусу залежить від гранулометр. складу й зволоження ґрунту, його значення більші, ніж у ясно-сірих і сірих лісових ґрунтів, але менші чорноземів опідзолених. Темно-сірі О. ґ. характеризуються достатньо високою родючістю за рахунок сприятливих умов зволоження. Чорноземи опідзолені, як і темно-сірі О. ґ., розповсюджені переважно в зоні Лісостепу й частково в пн. частині зони Степу. Сформувалися в регіонах із параметрами ГТКV-IX понад 1,00 під розрідж. дібровами парк. типу з дуже добре розвинутим трав’я­нистим покривом. Від темно-сірих О. ґ. відрізняються кращою гумусованістю, збільшеною глибиною гумусов. частини профілю — понад 70 см, до 85–95 см, іноді 110–150 см, а також менш вираженими ознаками диференціації профілю. Реакція ґрунт. розчину слабокисла або близька до нейтрал., карбонати кальцію зустрічаються переважно в материн. породі, проте можуть бути і вище в профілі. Чорноземи опідзолені — одні з найродючіших ґрунтів України.

Завантажити статтю