Опока Микола Іванович
ОПО́КА Микола Іванович (11. 12. 1895, с. Нагоряни, нині Львів. р-ну Львів. обл. — 28. 08. 1921, за ін. даними — 09. 02. 1923, Київ) — військовик. Закін. Академ. гімназію у Львові (1914). Член шкіл. таєм. організацій, проводу гімназій. драгоманів. т-в, активіст товариства «Пласт». Під час 1-ї світової війни — доброволець Легіону УСС (від 1914). Воював на Сх. фронті проти рос. військ, відзначився у бою на г. Маківка. Член Пресової квартири УСС. У бою побл. м. Галич (нині Івано-Фр. обл.) у червні 1915 пораненим потрапив у рос. полон. Після звільнення став співініціатором засн. у травні 1917 у Відні таєм. укр. рев. військ. гуртка, гол. мета якого — відірвання укр. земель від Австро-Угорщини і приєднання їх до України. Належав до Укр. радикал. партії. У листопаді 1918 на чолі військ. відділу вирушив на допомогу оборонцям Львова. В УГА — старшина 1-ї сотні 1-го Станіслав. куреня, згодом — 1-го полку 1-ї бригади УСС. Деякий час був сотником київ. Січових стрільців, де відзначився як один із кращих старшин, співроб. Пресової квартири та ред. часопису «Стрілецька думка». Автор статей і спогадів про бойовий шлях УСС та Листопад. зрив 1918: «Рік тому», «Одна з багатьох пригод: Зі спогадів У. С. С.», «Вістун», «З моїх звідів» (усі — 1916), «Спогади про 1 листопада 1918 р. в Галичині» (1919) та ін. Наприкінці 1919 — чл. Рев. комітету УГА у Вінниці, співред. його друк. органу — часопису «Червоний стрілець». У період вимушеного союзу УГА з Червоною армією — зв’язковий укр. командування у Києві, зокрема з чл. Укр. КП (боротьбистів). 11 лютого 1920 брав участь у розмові з провід. чл. КП(б)У М. Скрипником, В. Елланом-Блакитним, Г. Гриньком, О. Шумським, М. Полозом, М. Любченком, трохи згодом — із В. Затонським щодо майбутнього УГА. Належав до УВО: заст. крайового коменданта на Сх. укр. землях (1920–21). На деякий час був ув’язнений у польс. тюрмі. Разом із колиш. Січовими стрільцями скерований проводом УВО у Рад. Україну для формування там антибільшов. підпілля. Співзасн. і співкер. Укр. центр. повстан. комітету (УЦПК) в Києві, який планував за допомогою повстан. руху повалити більшов. режим і відновити владу УНР. 17 липня 1921 заарешт. органами ВЧК разом із ін. чл. УЦПК і невдовзі розстріляний. За ін. даними — загинув разом із 37-ма засудж. до розстрілу укр. старшинами і козаками під час чотиригодин. бою у Лук’янів. в’язниці, коли вони захопили зброю в канцелярії тюрми.
Рекомендована література
- Думін О. Історія Лєґіону Українських Січових Стрільців. 1914–1918. Л., 1936;
- Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво: визвольна ідея і збройний чин. Нью Йорк, 1956;
- Гірняк Н. Останній акт трагедії Української Галицької Армії. Нью Йорк, 1969;
- Шанковський Л. Українська Галицька Армія: Воєнно-істор. студія. Вінніпеґ, 1974;
- Лазарович М. В. Леґіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. 2-е вид. Т., 2016;
- Коваль Р. Дякую генпрокуророві, але... // Незборима нація. 2017, січ.
Завантажити статтю
Людина 
