Органна музика

ОРГА́ННА МУ́ЗИКА У перші століття існування орган (від грец. o/rganon — інструмент або знаряддя; духовий клавіш. муз. інструмент (за винятком електронних), звучання на якому створюється за допомогою різних за розміром і формою труб, виготовлених з деревини й метал. сплавів) застосовували як ансамбл. одноголос. інструмент, переважно для супроводу співу. На межі 13–14 ст., у зв’язку з виникненням компакт. натискувал. клавіш, розпочато експерименти у сфері сольного орган. багатоголосся. Найдавнішою з нині відомих збірок О. м. є «Робертсбриджський кодекс» (14 ст.), до складу якого входять 3 інтабуляції (транскрипції) мотетів Ф. де Вітрі й 3 танц. п’єси типу естампів. В орган. і органно-клавір. збірках 15 ст. («Кодекс Фаенца-117», «Манускрипт» А. Ілеборґа, «Буксгаймська органна книжка» та ін.) переважали інтабуляції для орган. багатоголосих вокал. творів. У багатьох випадках саме табулатур. запис є вирішал. фактором для атрибуції старовин. орган. творів. У добу Відродження в Європі склалися нац. органні школи: нім. (на чолі з П. Гофгаймером; припинила існування у серед. 16 ст. через негативне ставлення лютеран. Церкви до профес. музикування в храмі), англ. (зазнала знач. утисків з боку англікан. Церкви наприкінці 16 ст.), франц. (на чолі з Ж. Тітлузом), італ. (з центром у соборі св. Марка у Венеції), польс. (засн. Миколаєм з Кракова; більшість творів зосереджено в табулатурі Яна з Любліна), іспан. (на чолі з А. де Кабесоном; відіграла провідну роль у розповсюдженні по всій Європі нового імітац.-контрапункт. стилю орган. письма). Гол. світс. орган. жанрами стали канцона й річеркар (в Іспанії — тьєнто), а також жанри, в яких поєднані риси контрапункту та імпровізаційності (преамбула, токата, інтонація). Церк. О. м. була представлена обробками григоріан. мелодій, нерідко у вигляді окремих розділів т. зв. орган. мес, що стали першими спробами циклізації у сфері О. м. У процесі виконання частини орган. мес чергувалися з вокал. номерами. У перехід. період від Ренесансу до Бароко відомі твори О. м. італійця Дж. Ґабрієлі й нідерландця Я.-П. Свелінка. В орган. творчості італ. композитора Дж. Фрескобальді відчутно переважали барок. риси. З ним пов’язують становлення в О. м. «схвильованого стилю» й стабілізацію норматив. структури орган. меси. Згодом О. м. в Італії відійшла на другий план, поступаючись місцем опері й музиці для струнно-смичк. інструментів. Центром орган. мистецтва стали Франція і Німеччина. В О. м. франц. авторів барок. стилістика спочатку поєднувалася з елементами класицизму 17 ст. (А. Резон та ін.), у 18 ст. — з естет. впливами мистецтва Рококо (Л.-К. д’Акен, Л.-Н. Клерамбо, К. Бальбатр). Панівним був жанр орган. меси (найвідоміші зразки — «Монастирська меса» й «Парафіяльна меса» Ф. Куперена). Також франц. композитори створювали цикли орган. сюїт та «Органні книжки» — альбоми різнохарактер. орган. мініатюр, серед яких — обробки різдвяних пісень. У токатах Ґ. Муффата (у Франції відомий як Ж. Мюффа) відчутні впливи як його вчителя Ж.-Б. Люллі, так і нім. муз. традицій. В О. м. нім. Бароко пн. і пд. гілки мали відчутні відмінності: першу (Ф. Тундер, Й.-А. Райнкен, Д. Букстегуде, Н. Брунс, В. Любек) започатковано учнями Я.-П. Свелінка; друга (Й.-Я. Фроберґер, Й.-К. Керль, Ф.-К. Мюршгаузер, Й. Пахельбель) розвивала традиції Дж. Фрескобальді. Найбільші відмінності проявлялися в розумінні орган. віртуозності, зокрема використанні ресурсів педал. клавіатури, що пд. школа не застосовувала зовсім або в обмеженому обсязі. Осн. жанрами нім. майстрів були розгорнуті барок. токата або преамбула зі вступом, кількома фугованими розділами та імпровізац. сполучниками. У жанрі хорал. обробки найтиповішими були строфічна фуга зі строгими «випереджуючими імітаціями», тобто низка фугет на окремі сегменти кантуса (Й. Пахельбель), обробка з кольоруванням хорал. мелодії (Г. Бьом), вільна за формою хорал. фантазія (Д. Букстегуде).

Найвидатнішою постаттю нім. орган. мистецтва 1-ї пол. 18 ст. був Й.-С. Бах, який довів успадковані від попередників жанри і форми до найвищого ступеня довершеності, а подекуди суттєво переосмислив. Замість барок. преамбули й токати він звернувся до мікроциклів Прелюдія і фуга та Токата й фуга. Поряд із традиц. методами обробки хоралу, у зб. «Органна книжка» запровадив «коментуючий» тип обробки з використанням характер. «промовистих мотивів» (А. Швейцер), а у «Прелюдіях на Катехизис» та «Ляйпцизьких хоралах» вивів жанр хорал. обробки на рівень символіч. інтерпретації хорал. прототипу. Поряд із Й.-Г. Вальтером створив низку орган. транскрипцій Концертів А. Вівальді та Йоганна-Ернста ІІІ (герцога Саксен-Веймарського), збагативши образну і жанр. палітру О. м. Подолав барок. розімкненість форми, що особливо відчутно в масштаб. варіац. циклах (орган. Партитах — варіаціях на хорал. теми й монум. Пасакалії). Провідні майстри віден. Класицизму писали для органа лише епізодично, орієнтуючись переважно на «Flötenuhr» (буквально — годинник із флейтами) — свого роду муз. автомат, що відтворював музику без участі виконавця (бл. 30 мініатюр Й. Гайдна, 2 фантазії В.-А. Моцарта й 5 творів Л. ван Бетговена). Для органа призначено 2 прелюдії на всі мажорні тональності Л. ван Бетговена. Новий розквіт О. м., що розпочався в добу Романтизму, пов’язаний насамперед з ім’ям Ф. Мендельсона, який в орган. творах (3-х прелюдіях і фугах та 6-ти сонатах) активно звертався до контрапункт. форм, використовував хорал. тематизм, а в сонатах наблизився до романт. концепції одночастин. циклу.

О. м. посіла провідне місце у творчості франц. композитора С. Франка (6 п’єс для органа, 3 хорали для великого органа тощо), твори якого є типовими зразками духов. музики, однак не мають культового призначення (за винятком мініатюр зі зб. «Органіст»), хоча у більшості з них простежується вплив реліг. тематики. Використовуються традиц. муз. форми, але в неповторно ускладненому вигляді, з тенденцією до симф. перетворення тематизму. З-поміж 4-х томів орган. творів нім. композитора Ф. Ліста безпосередньо для органа створ. Прелюдію і фугу на тему ВАСН, Фантазію на тему з опери «Пророк» Дж. Мейєрбера, «Органну месу» та ін. Решта є автотранскрипціями або транскрипціями, виконаними з участю учня Ф. Ліста — органіста О. Ґоттшальґа. В орган. композиціях Ф. Ліста фактуру збагачено суто фортепіан. засобами (октав. та акорд. техніками, тремоло тощо). Застосовувалися романт. програмність (з великою увагою до реліг. сюжетів), симф. поемність та, зокрема у великих полотнах, — типово лістів. монотематизм. Й. Брамс звертався до О. м. двічі: в молоді роки (2 прелюдії і фуги, Фуга as-moll) і наприкінці життєвого шляху (12 хорал. обробок). У сфері формотворення ці композиції зорієнтовано на бахів. прототипи, трактовані в яскраво романт. манері. Потрійна Фуга as-moll є шедевром контрапункт. письма, виконаним за всіма канонами «високого» Бароко. Її тональність і модуляц. план (із застосуванням далеких дієзних тональностей) рідко трапляються в О. м., навіть за умов темперов. строю. Хорал. обробки Й. Брамса (при гостро індивід. гармоніч. мисленні) за довершеністю й невимушеністю голосоведення та винахідливістю фактур. рішень не поступаються найкращим бахів. зразкам.

Перехідною від Романтизму до стилів 20 ст. була О. м. Й. Райнберґера, М.-Е. Боссі, Е. Жіґу, Л. Бельмана, Ш. Відора та К. Сен-Санса (остан. періоду творчості), для яких характерне поєднання академ. тенденцій із постромант. стилістикою. Натомість М. Реґер у величез. за обсягом орган. творчості виявив себе академ. митцем експресіоніст. напрямку, з тяжінням до великих форм, насиченої фактури, складної гармонії (на межі атоналізму) та віртуоз. орган. письма.

У 20 ст. практично всі розвинені муз. культури мали свої орган. школи з неповтор. нац. особливостями. Деякий пріоритет з-поміж них належить представниц. франц. школі (Л. В’єрн, Ш. Турнемір, М. Дюпре, Ж. Ален, Ж. Ланґле), що зуміла, при беззаперечній новизні, асимілювати багатовікові творчі традиції (від доби Бароко до С. Франка). Особл. місце посідає органна творчість О. Мессіана, в якій він широко застосовував свої відкриття в галузі муз. мови (лади обмеженої транспозиції, незворотні ритми тощо), а також нестандартні підходи до тембр. сфери, зафіксовані в текстах у вигляді автор. регістровки. У його програм. цикл. творах переважає реліг. тематика («Медитації “Різдво Господнє”», «Меса на день Святої П’ятдесятниці», «Медитації на день Пресвятої Трійці» та ін.). Знач. внеском до О. м. 20 ст. є творчість композиторів Чехії (К. Славицький, П. Ебен, О. Маха та ін.) і Польщі (М. Сужиньський, Ф. Нововейський, Т. Махль та ін.). Заслуговують на увагу перші органні твори рос. композиторів, написані на поч. 20 ст. (С. Танєєв, О. Глазунов), та твори композиторів країн Балтії. Матеріали з питань орган. мистецтва друкували: «Ars Organi» (Берлін), «L’Orgue» (Париж), «L’Organo» (м. Брешіа, Італія), «The Organ» (м. Лутон, Велика Британія), «The Diapason» (Чикаґо), «American Guild of Organists Quarterly» (Нью-Йорк) та ін.

У Зх. Україні О. м. почали створювати в добу Ренесансу. Найдавніша пам’ятка кін. 16 ст. — 3 органні інтабуляції вокал. творів М. Леополіти (Мартина зі Львова). Ця традиція зберігалася до 1939, зокрема у 20 ст. — у творчості М. Солтиса. У Києві міжвоєн. 20-ліття Концерт для органа написав І. Белза. У 20 ст. першим твором укр. орган. репертуару стала транскрипція для органа Пасакалії М. Колесси, створ. А. Котляревським бл. 1960. Пізніше М. Колесса у співпраці з органістом С. Дайчем написав оригін. твір для органа — Прелюдію і фугу (1977), що й досі залишається одним із найкращих зразків укр. О. м. Від 1970-х рр. із розвитком орган. виконавства в Україні зацікавленість композиторів орган. творчістю постійно зростала. Знач. мірою поповненню укр. орган. репертуару сприяла творчість І. Асєєва («Симфонічні фуги», «Варіації на тему пісні про Довбуша»), В. Губи (6 орган. поем, 7 орган. композицій «Профілі часу»), В. Гончаренка (2 прелюдії і фуги, 3 фантазії, 2 обробки укр. нар. пісень, Чакона), Л. Грабовського («Буколічні строфи»), Л. Дичко («Карпатські фрески», «Метаморфози», «Веснянки»), Є. Льонка (3 симф. для органа соло, 7 орган. сонат, 12 прелюдій і фуг), В. Назарова («Пасхальна музика», органна симф. «Понтій Пілат» і «Біла симфонія», Болеро), М. Шуха (Органна меса) та ін. Велику увагу орган. творчості приділяє С. Острова, яка опублікувала власні твори для органа в зб. «Музика для органа» (2007) та «Органна музика для дітей і молоді» (2012; обидві — Київ).

Розмір шрифту

Органна музика

Рекомендована література

Інформація про статтю