Ордовицький період і Ордовицька система, Ордовик

ОРДО́ВИЦЬКИЙ ПЕРІ́ОД І ОРДО́ВИЦЬКА СИСТЕ́МА, Ордовик — другий період палеозойської ери; друга знизу система палеозойської групи та відклади, що утворилися в той час (див. Палеозойська ера і група). Згідно з сучас. радіол. та геохронол. дослідженнями, Ордовиц. період (О. п.) розпочався 487 млн р. тому, а завершився 443 млн р. тому. Відклади Ордовиц. системи (О. с.) залягають на кембрій. системі (див. Кембрійський період і кембрійська система), а перекриваються силурій. системою (див. Силурійський період і силурійська система). Назву (від давнього кельт. племені ордовиків) запропонував 1879 англ. геолог Ч. Лапуорс. За стратотип (типовий розріз) був прийнятий розріз відслонень в р-ні Ареніґа та Бала у Вельсі (Велика Британія). Як самостійну систему затверджено 1960 на 21-й сесії Міжнар. геол. конгресу. До зазначеного часу ордовик розглядали як нижній відділ силурій. системи. О. с. вивчали англ. геологи Р. Мурчисон, Г.-Б. Віттінґтон, А. Вільямс, чеські геологи Й. Барранда, В. Гавлічек, амер. геологи Дж. Голл, Г. Купер, М. Кей, швед. геолог А. Яануссон, япон. геолог Т. Кобаясі, рад. вчені Ф. Шмідт, В. Ламанський, Б. Соколов, В. Вебер, Т. Аліхова, О. Нікіфорова, А. Обут, А. Риимусокс, Р. Мянніль. Розподіл О. с. на підрозділи протягом тривалого часу залишався дискусійним. Найбільш поширеною схемою стратигр. розчленування в 20 ст. була така: О. с. складалася з 3-х відділів — нижнього (тремадоцент і ареніз. яруси), середнього (лланвірн. і лландейл. яруси разом з нижньою частиною карадоцент ярусу) та верхнього (верхи карадоку разом з ашгіл. ярусом; див. Карадоцький вік і ярус, Лланвірнський вік і ярус, Лландейльський вік і ярус). При розподілі О. с. на 2 відділи межу між ними проводили між лланвірн. і лландейл. ярусами. У Великій Британії нижню межу О. с. провели у підошві ареніз. ярусу, тоді як тремадоцент ярус спочатку віднесли до кембрію. Для розчленування О. с. на дрібніші підрозділи, як і для вирішення проблем кореляції та біостратиграфії, використовують переважно конодонт. та граптоліт. біозони. Такі схеми варіюють залежно від середовища (глибини моря, фаціал. приналежності) життєдіяльності біоценозів. На поч. 2000-х рр. стратигр. схема О. с. зазнала знач. змін та була модернізована завдяки Міжнар. стратигр. комісії під керівництвом Ф.-М. Ґрадштейна. Станом на 2020 нижній відділ представлений тремадоцент і флой. ярусами; середній — дапінг. та даррівіл. ярусами; верхній — сандбін., кантій. та хірнант. ярусами. В Україні відклади О. с. (у сучас. розумінні) були вперше описані 1952 П. Шульгою на Пд. Зх. (Волино-Поділ. монокліналь). Сучасна стратигр. схема О. с. України відрізняється від наведеної лише в деяких деталях. Її склав 2013 Л. Константиненко з використанням даних В. Гриценка, Д. Дриганта, Г. Помяновської, В. Приходька, В. Судовцева, П. Цегельнюка та ін. За винятком Антарктиди, відклади О. с. широко розповсюджені на всіх континентах як у складі платформних, так і складчастих споруд. Місцями на рівні межі з кембрій. системою зафіксовані перерви в осадонакопиченні, що обумовлені короткочас. регресіями мор. басейнів ордовиц. часу, тоді як макс. транс­гресії припадали на його серед. період. Протягом О. п. в мілковод. епіконтинентал. мор. басейнах накопичувалися малопотужні (до 500 м) осад. товщі, представлені переважно фаціями мілковод. вапняків з прошарками пісковиків і глин. В той же час активізація процесів каледон. гороутворення в деяких регіонах супроводжувалася проявами вулканізму та землетрусами, що обумовило накопичення там потужних грубоуламк. товщ, лав і ефузив. відкладів. В О. п. сучасні континенти Пн. та Пд. Америки, Євразії, Африки та Австралії були більше або менше зближені між собою, розташування полюсів знач. мірою відрізнялося від сучасного, а «пазли» тектон. плит, переміщуючись, формували обриси (дрейфували) протоконтинентів Ґондвана та Лавразія, що омивалися океанами Палеотетіс і Панталасса. Орга­ніч. світ в О. п., хоча і дещо успадкований від кембрійського, на думку більшості палеонтологів, зазнав істот. «спалаху» з точки зору багатства і розмаїття його представників, який у наук. сере­довищі отримав назву великої ордовиц. радіації. Вчені пов’язу­ють це явище із знач. підвищенням вмісту кисня як у атмосфері, так і на все більших глибинах мор. басейнів. Різких еволюц. змін і розквіту зазнали як дрейфуючі планктонні форми, бентосні (придонні), так і більш активні мор. «мандрівники». Про це свідчать залишки нових родин, родів і видів різноманіт. бактерій, радіолярій, форамініфер і водоростей; масові скупчення залишків нових форм медузоїдів, моховаток, коралів, губок, мор. лілій, брахіопод, остракод, черевоногих, різних за розміром дріб. і гігант. головоногих молюсків (Endoceratoidea), ракоскорпіонів, трилобітів, проблематич. утворень із хребцевими зародками (хордові), хробакоподіб. форм (конодонти), панцир. риб, граптолітів, акритарх, хитінозой тощо. Наприкінці ордовику з активізацією вулканіч. процесів хмари чорного попелу, насичені сірковими випаровуваннями, затьмарили атмосферу та призвели до великого вимирання (за деякими даними, зникли майже 49 % представників органіч. світу). Окрім того, такі процеси місцями супроводжувалися знач. зниженнями температури на Ґондвані та місцями спонукали початок зледеніння. На тер. пострад. країн відклади О. с. розповсюджені на Таймирі, Уралі, Пайхої, Новій Землі, в Казахстані, Серед. Азії, рос. і прилеглих регіонах Балтії (Балтоскандія), у віддалених регіонах Сибір. платформи і ще далі аж до Китай. платформи. З відкладами О. с. пов’язані поклади таких корис. копалин, як нафта, газ, горючі сланці, фосфорити, графіти, марганцеві, залізні та поліметалічні руди із вмістом золота, свинцю, кобальту, міді, нікелю тощо.

Літ.: Стратиграфія УРСР. Т. 3, ч. 2. Ордовик. К., 1972; W. Buggisch et al. Did in­tense volcanism trigger the first Late Ordo­vician icehouse? // Geology. 2010. № 38; Константиненко Л. І. та ін. Ордовицька система // Стратиграфія верх. протерозою та фанерозою України. К., 2013; F. G. Gradstein, J. G. Ogg, A. G. Smith et al. Geological Time Scale. Vol. 2. 2020.

О. Ю. Котляр

Рекомендована література

1. Стратиграфія УРСР. Т. 3, ч. 2. Ордовик. К., 1972;
   Google ScholarInternet
2. W. Buggisch et al. Did in­tense volcanism trigger the first Late Ordo­vician icehouse? // Geology. 2010. № 38;
   Google ScholarInternet
3. Константиненко Л. І. та ін. Ордовицька система // Стратиграфія верх. протерозою та фанерозою України. К., 2013;
   Google ScholarInternet
4. F. G. Gradstein, J. G. Ogg, A. G. Smith et al. Geological Time Scale. Vol. 2. 2020.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю