Розмір шрифту

A

Ордовицький період і Ордовицька система, Ордовик

ОРДО́ВИЦЬКИЙ ПЕРІ́ОД І ОРДО́ВИЦЬКА СИСТЕ́МА, Ордовик — другий період палеозойської ери; друга знизу система палеозойської групи та від­клади, що утворилися в той час (див. Палеозойська ера і група). Згідно з сучас. радіол. та геохронол. дослідже­н­нями, Ордовиц. період (О. п.) роз­почався 487 млн р. тому, а завершився 443 млн р. тому. Від­клади Ордовиц. системи (О. с.) залягають на кембрій. системі (див. Кембрійський період і кембрійська система), а пере­криваються силурій. системою (див. Силурійський період і силурійська система). Назву (від давнього кельт. племені ордовиків) за­пропонував 1879 англ. геолог Ч. Лапуорс. За стратотип (типовий роз­різ) був прийнятий роз­різ від­слонень в р-ні Ареніґа та Бала у Вельсі (Велика Британія). Як само­стійну систему затверджено 1960 на 21-й сесії Між­нар. геол. кон­гресу. До за­значеного часу ордовик роз­глядали як нижній від­діл силурій. системи. О. с. ви­вчали англ. геологи Р. Мурчисон, Г.-Б. Віт­тінґтон, А. Вільямс, чеські геологи Й. Бар­ранда, В. Гавлічек, амер. геологи Дж. Голл, Г. Купер, М. Кей, швед. геолог А. Яанус­сон, япон. геолог Т. Кобаясі, рад. вчені Ф. Шмідт, В. Ламанський, Б. Соколов, В. Вебер, Т. Аліхова, О. Нікіфорова, А. Обут, А. Риимусокс, Р. Мян­ніль. Роз­поділ О. с. на під­роз­діли протягом тривалого часу залишався дис­кусійним. Найбільш поширеною схемою стратигр. роз­членува­н­ня в 20 ст. була така: О. с. складалася з 3-х від­ділів — нижнього (тремадоцент і ареніз. яруси), середнього (лланвірн. і лландейл. яруси разом з нижньою частиною карадоцент ярусу) та верх­нього (верхи карадоку разом з ашгіл. ярусом; див. Карадоцький вік і ярус, Лланвірнський вік і ярус, Лландейльський вік і ярус). При роз­поділі О. с. на 2 від­діли межу між ними проводили між лланвірн. і лландейл. ярусами. У Великій Британії нижню межу О. с. провели у пі­дошві ареніз. ярусу, тоді як тремадоцент ярус спочатку від­несли до кембрію. Для роз­членува­н­ня О. с. на дрібніші під­роз­діли, як і для виріше­н­ня про­блем кореляції та біо­страти­графії, використовують пере­важно конодонт. та граптоліт. біо­зони. Такі схеми варіюють залежно від середовища (глибини моря, фаціал. приналежності) жит­тєдіяльності біо­ценозів. На поч. 2000-х рр. стратигр. схема О. с. за­знала знач. змін та була модернізована завдяки Між­нар. стратигр. комісії під керівництвом Ф.-М. Ґрадштейна. Станом на 2020 нижній від­діл пред­ставлений тремадоцент і флой. ярусами; середній — дапінг. та дар­рівіл. ярусами; верх­ній — сандбін., кантій. та хірнант. ярусами. В Україні від­клади О. с. (у сучас. ро­зумін­ні) були вперше описані 1952 П. Шульгою на Пд. Зх. (Волино-Поділ. монокліналь). Сучасна стратигр. схема О. с. України від­різняється від наведеної лише в деяких деталях. Її склав 2013 Л. Кон­стантиненко з викори­ста­н­ням даних В. Гриценка, Д. Дриганта, Г. Помяновської, В. Приходька, В. Судовцева, П. Цегельнюка та ін. За винятком Антарктиди, від­клади О. с. широко роз­по­всюджені на всіх континентах як у складі платформних, так і складчастих споруд. Місцями на рівні межі з кембрій. системою зафіксовані пере­рви в осадонакопичен­ні, що об­умовлені короткочас. ре­гресіями мор. басейнів ордовиц. часу, тоді як макс. транс­­­гресії припадали на його серед. період. Протягом О. п. в мілковод. епіконтинентал. мор. басейнах накопичувалися малопотужні (до 500 м) осад. товщі, пред­ставлені пере­важно фаціями мілковод. вапняків з прошарками пісковиків і глин. В той же час активізація процесів каледон. горо­утворе­н­ня в деяких регіонах су­проводжувалася проявами вулканізму та землетрусами, що об­умовило накопиче­н­ня там потужних грубоуламк. товщ, лав і ефузив. від­кладів. В О. п. сучасні континенти Пн. та Пд. Америки, Євразії, Африки та Австралії були більше або менше зближені між собою, роз­ташува­н­ня полюсів знач. мірою від­різнялося від сучасного, а «пазли» тектон. плит, пере­міщуючись, формували обриси (дрейфували) протоконтинентів Ґондвана та Лавразія, що омивалися океанами Палеотетіс і Панталас­са. Орга­ніч. світ в О. п., хоча і дещо успадкований від кембрійського, на думку більшості палеонтологів, за­знав істот. «спалаху» з точки зору багатства і роз­маї­т­тя його пред­ставників, який у наук. сере­довищі отримав назву великої ордовиц. радіації. Вчені повʼязу­ють це явище із знач. під­вище­н­ням вмісту кисня як у атмо­сфері, так і на все більших глибинах мор. басейнів. Різких еволюц. змін і роз­квіту за­знали як дрейфуючі планктон­ні форми, бентосні (придон­ні), так і більш активні мор. «мандрівники». Про це свідчать залишки нових родин, родів і видів різноманіт. бактерій, радіолярій, форамініфер і водоростей; масові скупче­н­ня залишків нових форм медузоїдів, моховаток, коралів, губок, мор. лілій, брахіопод, остракод, черевоногих, різних за роз­міром дріб. і гігант. головоногих молюсків (Endoceratoidea), рако­скорпіонів, трилобітів, про­блематич. утворень із хребцевими зародками (хордові), хробакоподіб. форм (конодонти), панцир. риб, граптолітів, акритарх, хитінозой тощо. На­прикінці ордовику з активізацією вулканіч. процесів хмари чорного попелу, насичені сірковими випаровува­н­нями, за­тьмарили атмо­сферу та при­звели до великого вимира­н­ня (за деякими даними, зникли майже 49 % пред­ставників органіч. світу). Окрім того, такі процеси місцями су­проводжувалися знач. зниже­н­нями температури на Ґондвані та місцями спонукали початок зледені­н­ня. На тер. пострад. країн від­клади О. с. роз­по­всюджені на Таймирі, Уралі, Пайхої, Новій Землі, в Казах­стані, Серед. Азії, рос. і прилеглих регіонах Балтії (Балтоскандія), у від­далених регіонах Сибір. платформи і ще далі аж до Китай. платформи. З від­кладами О. с. повʼязані поклади таких корис. копалин, як нафта, газ, горючі сланці, фосфорити, графіти, марганцеві, залізні та поліметалічні руди із вмістом золота, свинцю, кобальту, міді, нікелю тощо.

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2022
Том ЕСУ:
24
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Світ-суспільство-культура
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
75669
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
178
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 150
  • середня позиція у результатах пошуку: 6
  • переходи на сторінку: 2
  • частка переходів (для позиції 6): 26.7% ★☆☆☆☆
Бібліографічний опис:

Ордовицький період і Ордовицька система, Ордовик / О. Ю. Котляр // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-75669.

Ordovytskyi period i Ordovytska systema, Ordovyk / O. Yu. Kotliar // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2022. – Available at: https://esu.com.ua/article-75669.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору