ОРЕЛО́ВИЧ Соломон (Семен) Лазарович (18. 05. 1902, м. Гродно, Білорусь — 07. 09. 1937, Київ) — організатор кіновиробництва. Навч. у гімназії м. Валуйки (нині Бєлгород. обл., РФ). 1919–21 пере­бував на під­піл. роботі в Гродно, був організатором комуніст. молодіж. організацій. Від 1921 працював в органах держ. без­пеки — секр. під­від­ділу ВУЧК у Харкові, нач. інформ. від­ділу ВУЧК-ГПУ УСРР. 1923–24 — старший оперуповноважений політконтролю ГПУ УСРР. 1924–27 — директор Ялтин. кінофабрики Всеукр. фотокіноупр. (ВУФКУ), 1927–28 — директор вироб. від­ділу ВУФКУ, 1928–30 — директор Одес. кінофабрики ВУФКУ. У червні 1930 разом з О. Довженком, Д. Демуцьким, Ю. Солнцевою був від­ряджений до країн Зх. Європи (Німеч­чина, Чехословач­чина, Франція, Велика Британія) для ви­вче­н­ня досвіду опанува­н­ня нової кінематогр. техніки. Під час по­їздки між О. Довженком і кер. делегації О. виник конфлікт, судячи з усього повʼязаний з аморал. поведінкою остан­нього. Ю. Солнцева, за одним із донесень агента спец­служб, характеризувала його так: «Соломон Лазаревич (Орелович) является типичным пред­ставителем касты чекистов… а одновремен­но он — низкий мещанин и обыватель» («Олександр Довженко: Документи і матеріали спец­служб», т. 1, К., 2021). 1930–31 — директор Київ. кінофабрики «Українфільм», 1931–33 — Моск. кінофабрики «Союзкіно». Сприяв упроваджен­ню нової кінематогр. техніки. 1933–36 служив в органах держ. без­пеки УСРР. У період роз­горта­н­ня ре­пресив. дій щодо інтелігенції знову при­значений дир. Київ. кінофабрики «Українфільм» (1936–37). Це були роки радикал. придуше­н­ня роботи кінемато­графістів із матеріалом сучас. укр. життя, яке по­ставало хіба що в опер. і оперетк. строях («Запорожець за Дунаєм», 1937, реж. І. Кавалерідзе; «Багата наречена», 1938, реж. І. Пирʼєв). 14 липня 1937 заарешт. за звинуваче­н­ням в участі у змові в системі НКВС, 7 вересня засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1956.