Оркестр народних інструментів

ОРКЕ́СТР НАРО́ДНИХ ІНСТРУМЕ́НТІВ Набув пошире­н­ня в укр. муз. культурі на поч. 20 ст. У довоєн. період він роз­вивався пере­важно у 2-х напрямах: домрово-балалайковий, як результат наслідува­н­ня російського (т. зв. андреєвського); мандоліновий або мандоліново-гітарний («неаполітанський»), що на той час були роз­по­всюджені у більшості країн Європи та Пн. Америки. Пошире­н­ня на території України було неоднаковим: у центр., пд. та сх. регіонах пере­важали домрово-балалайк. склади, у зх. регіоні та Києві — мандолінові. Стабільність їхнього комплектува­н­ня порушувалася викори­ста­н­ням ін. інструментів, нерідко зумовлена їх наявністю у тому чи ін. колективі. На зх. теренах такі колективи, де по­єд­нувалися мандоліни з домрами, а, інколи, і з балалайками чи ін. інструментами, часто називали «струнові оркестри». Пере­лічені форми колект. музикува­н­ня були самодіяльними, «організованим» аматорством (на від­міну від стихій. аматорства, що, як атрибут нар. муз. культури, існувало споконвіку — традиц. інструм. ансамблів — «тро­їстих музик» (див. Тро­їсті музики), весіл. капел, тарафів). Фактори, що сприяли поширен­ню нар.-оркестр. культури на тер. колиш. Рад. України до 1939, а в повоєн­ні роки — у всіх регіонах, мали, певною мірою, політ. забарвле­н­ня: О. н. і. роз­глядався, особливо в перші десятилі­т­тя, як творі­н­ня нової рев.-пролетар. формації, як альтернатива до салон., роз­важал. музики, частково й до класики. При укла­дан­ні репертуару О. н. і. орієнтувалися перед­усім на широке коло любителів музики: виконували нар. пісні і танці, пере­кладе­н­ня не­склад. творів композиторів-класиків та популярні масові пісні, створ. пере­важно керівниками колективів. Від поч. 1920-х рр. у Харкові при губерн. від­ділі нар. освіти (згодом при філармонії) існував профес. О. н. і., до складу якого вводили замість 3-струн. домр кварт. строю, характерного для рос. оркестрів, 4-струн­ні з квінт. строєм. Цей колектив організував і довгий час очолював В. Комаренко. Досить високий профес. рівень мав у 1920–30-х рр. Ансамбль «МіК» (Київ) під керівництвом М. Радзієвського, до складу якого входили групи мандолін і концертин. Водночас з існува­н­ням оркестрів таких складів в Україні від 1920-х рр. проводили екс­перименти з українізації жанру. Полягали вони не лише у введен­ні 4-струн. домр замість 3-струн­них, а й у викори­стан­ні як провід. тембр. групи бандур, а також цимбалів, лір, сопілок, власне, укр. нар. інструментів, легких в освоєн­ні, а, від­повід­но, зруч. для викори­ста­н­ня в умовах аматорства. Ві­домим на той час колективом у такому жанрі став оркестр укр. нар. інструментів харків. клубу «Металіст» (кер. Л. Гайдамака). Важливу роль у роз­витку та академізації жанру ві­діграла організація О. н. і. в навч. муз. закладах різних рівнів — від шкіл до консерваторій. Перший навч. О. н. і. організував 1930 М. Геліс у Київ. консерваторії. 3-рівнева система функціонува­н­ня О. н. і. у навч. муз. закладах (школа — училище — ВНЗ) забезпечувала послідовність і якість освіти музикантів-народників. У перші повоєн­ні роки поміт. явищем у нар.-оркестр. галузі став О. н. і. Укр. радіо (див. Оркестр народної і по­пу­лярної музики Національної сус­пільної телерадіокомпанії України Академічний) під керівництвом М. Хіврича. У 1950-х рр. створювалися перед­умови для організації, поряд з існуючими О. н. і. зі струн­но-щипк. інструментами в основі, укр. нар. оркестрів за етногр. принципом, із профіл. струн­но-смичк. інструментами. Так, до складу оркестр. групи Укр. нар. хору ім. Г. Верьовки (див. Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки), за рахунок скороче­н­ня кількості бандур і баянів, вводилися скрипки, кларнети, басоля. Аналог. прикладом у 1950-х рр. був оркестр с. Наталине (Красногр. р-н Харків. обл.) під керівництвом В. Комаренка. Потуж. творчо-метод. базою для роз­витку став оркестр Будинку культури у смт Мельниця-Подільська (Борщів., нині Чортків. р-н Терноп. обл.) під керівництвом В. Зуляка. Його основу складали струн­но-смичк., з долуче­н­ням до них цимбалів, дере­вʼяних нар. духових, бандур, пізніше кобз. 1970 Я. Орлов створив Київ. О. н. і. (див. Народних інструментів України Національний академічний оркестр). О. н. і. з профіл. струн­но-смичк. групою створ. і в деяких навч. муз. закладах, зокрема Львів. консерваторії (1970) та Рівнен. ін­ституті культури (1974). Таким чином, засн. ін. напрям нар.-оркестр. музикува­н­ня, що спирався на тембр. по­єд­на­н­ня традиц. інструментів.

Нар.-оркестр. репертуар після 1950-х рр. за­знав сут­тєвих змін: значно скоротилася кількість популяр. масових пісень (див. Масова музична культура), у профес. колективах зменшилася кількість пере­кладень творів класич. музики, натомість зросла частка оригін. творів, написаних саме для таких складів. Профес. оригін. репертуар для О. н. і. зі струн­но-щипк. інструментами в основі створювали перед­усім для навч. консерватор. колективів І. Асєєв, А. Білошицький, К. Домінчен, В. Івко, Є. Мілка, Б. Міхєєв, А. Муха, К. Мясков, А. Онуфрієнко та ін. Репертуар укр. нар. оркестрів зі струн­но-смичк. основою написаний пере­важно для 2-х профес. колективів: О. н. і. Нац. сусп. телерадіокомпанії України і Нац. О. н. і. України. Сучасні твори характеризуються пошуками нових тембр. барв, залуче­н­ням новіт. композиц. технік (зокрема композиції А. Гайденка, В. Зубицького, В. Польового, К. Скорохода, В. Степурка, І. Хуторянського, В. Шумейка). Про­блеми роз­витку нар.-оркестр. галузі стали предметом наук. роз­відок багатьох науковців, зокрема дисертац. досліджень А. Гончарова, М. Давидова, О. Ільченка, М. Лисенка-Дністровського.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю