Оркестр народних інструментів

ОРКЕ́СТР НАРО́ДНИХ ІНСТРУМЕ́НТІВ Набув поширення в укр. муз. культурі на поч. 20 ст. У довоєн. період він розвивався переважно у 2-х напрямах: домрово-балалайковий, як результат наслідування російського (т. зв. андреєвського); мандоліновий або мандоліново-гітарний («неаполітанський»), що на той час були розповсюджені у більшості країн Європи та Пн. Америки. Поширення на території України було неоднаковим: у центр., пд. та сх. регіонах переважали домрово-балалайк. склади, у зх. регіоні та Києві — мандолінові. Стабільність їхнього комплектування порушувалася використанням ін. інструментів, нерідко зумовлена їх наявністю у тому чи ін. колективі. На зх. теренах такі колективи, де поєднувалися мандоліни з домрами, а, інколи, і з балалайками чи ін. інструментами, часто називали «струнові оркестри». Перелічені форми колект. музикування були самодіяльними, «організованим» аматорством (на відміну від стихій. аматорства, що, як атрибут нар. муз. культури, існувало споконвіку — традиц. інструм. ансамблів — «троїстих музик» (див. Троїсті музики), весіл. капел, тарафів). Фактори, що сприяли поширенню нар.-оркестр. культури на тер. колиш. Рад. України до 1939, а в повоєнні роки — у всіх регіонах, мали, певною мірою, політ. забарвлення: О. н. і. розглядався, особливо в перші десятиліття, як творіння нової рев.-пролетар. формації, як альтернатива до салон., розважал. музики, частково й до класики. При укладанні репертуару О. н. і. орієнтувалися передусім на широке коло любителів музики: виконували нар. пісні і танці, перекладення несклад. творів композиторів-класиків та популярні масові пісні, створ. переважно керівниками колективів. Від поч. 1920-х рр. у Харкові при губерн. відділі нар. освіти (згодом при філармонії) існував профес. О. н. і., до складу якого вводили замість 3-струн. домр кварт. строю, характерного для рос. оркестрів, 4-струнні з квінт. строєм. Цей колектив організував і довгий час очолював В. Комаренко. Досить високий профес. рівень мав у 1920–30-х рр. Ансамбль «МіК» (Київ) під керівництвом М. Радзієвського, до складу якого входили групи мандолін і концертин. Водночас з існуванням оркестрів таких складів в Україні від 1920-х рр. проводили експерименти з українізації жанру. Полягали вони не лише у введенні 4-струн. домр замість 3-струнних, а й у використанні як провід. тембр. групи бандур, а також цимбалів, лір, сопілок, власне, укр. нар. інструментів, легких в освоєнні, а, відповідно, зруч. для використання в умовах аматорства. Відомим на той час колективом у такому жанрі став оркестр укр. нар. інструментів харків. клубу «Металіст» (кер. Л. Гайдамака). Важливу роль у розвитку та академізації жанру відіграла організація О. н. і. в навч. муз. закладах різних рівнів — від шкіл до консерваторій. Перший навч. О. н. і. організував 1930 М. Геліс у Київ. консерваторії. 3-рівнева система функціонування О. н. і. у навч. муз. закладах (школа — училище — ВНЗ) забезпечувала послідовність і якість освіти музикантів-народників. У перші повоєнні роки поміт. явищем у нар.-оркестр. галузі став О. н. і. Укр. радіо (див. Оркестр народної і по­пу­лярної музики Національної сус­пільної телерадіокомпанії України Академічний) під керівництвом М. Хіврича. У 1950-х рр. створювалися передумови для організації, поряд з існуючими О. н. і. зі струн­но-щипк. інструментами в основі, укр. нар. оркестрів за етногр. принципом, із профіл. струнно-смичк. інструментами. Так, до складу оркестр. групи Укр. нар. хору ім. Г. Верьовки (див. Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки), за рахунок скорочення кількості бандур і баянів, вводилися скрипки, кларнети, басоля. Аналог. прикладом у 1950-х рр. був оркестр с. Наталине (Красногр. р-н Харків. обл.) під керівництвом В. Комаренка. Потуж. творчо-метод. базою для розвитку став оркестр Будинку культури у смт Мельниця-Подільська (Борщів., нині Чортків. р-н Терноп. обл.) під керівництвом В. Зуляка. Його основу складали струнно-смичк., з долученням до них цимбалів, дере­в’яних нар. духових, бандур, пізніше кобз. 1970 Я. Орлов створив Київ. О. н. і. (див. Народних інструментів України Національний академічний оркестр). О. н. і. з профіл. струнно-смичк. групою створ. і в деяких навч. муз. закладах, зокрема Львів. консерваторії (1970) та Рівнен. інституті культури (1974). Таким чином, засн. ін. напрям нар.-оркестр. музикування, що спирався на тембр. поєднання традиц. інструментів.

Нар.-оркестр. репертуар після 1950-х рр. зазнав суттєвих змін: значно скоротилася кількість популяр. масових пісень (див. Масова музична культура), у профес. колективах зменшилася кількість перекладень творів класич. музики, натомість зросла частка оригін. творів, написаних саме для таких складів. Профес. оригін. репертуар для О. н. і. зі струнно-щипк. інструментами в основі створювали передусім для навч. консерватор. колективів І. Асєєв, А. Білошицький, К. Домінчен, В. Івко, Є. Мілка, Б. Міхєєв, А. Муха, К. Мясков, А. Онуфрієнко та ін. Репертуар укр. нар. оркестрів зі струнно-смичк. основою написаний переважно для 2-х профес. колективів: О. н. і. Нац. сусп. телерадіокомпанії України і Нац. О. н. і. України. Сучасні твори характеризуються пошуками нових тембр. барв, залученням новіт. композиц. технік (зокрема композиції А. Гайденка, В. Зубицького, В. Польового, К. Скорохода, В. Степурка, І. Хуторянського, В. Шумейка). Проблеми розвитку нар.-оркестр. галузі стали предметом наук. розвідок багатьох науковців, зокрема дисертац. досліджень А. Гончарова, М. Давидова, О. Ільченка, М. Лисенка-Дністровського.

Рекомендована література

1. Гайдамака Л. Оркестр з українських народних інструментів // Музика масам. 1928. № 10–11;
   Google Scholar Internet
2. 1929. № 1, 3, 5, 10–11, 12;
   Google Scholar Internet
3. Юцевич Є., Безп’ятов Є. Оркестр народних інструментів. К., 1948;
   Google Scholar Internet
4. Комаренко В. Робота з самодіяльним оркестром народних інструментів. К., 1955;
   Google Scholar Internet
5. Його ж. Український оркестр народних інструментів. К., 1960;
   Google Scholar Internet
6. Гуцал В. Грає оркестр українських народних музичних інструментів. К., 1978;
   Google Scholar Internet
7. Онуфрієнко А., Дяк І., Славинський Ю. Читання партитур для оркестру народних інструментів. К., 1980;
   Google Scholar Internet
8. Іванов П. Оркестр українських народних інструментів. К., 1981;
   Google Scholar Internet
9. Дражниця Л. Оригінальний репертуар оркестрів народних інструментів УРСР (1930–1970 рр.). Л., 1982;
   Google Scholar Internet
10. Пшеничний Д. Інструментовка для оркестру народних інструментів. К., 1985;
    Google Scholar Internet
11. Марцинковсь­кий С. Яким бути оркестрові? // Музика. 1987. № 2;
    Google Scholar Internet
12. Гуцал В. Інструментовка для оркестру українських народних інструментів. К., 1988;
    Google Scholar Internet
13. Сідлецька Т. Культурно-історична еволюція українського оркестру народних інструментів. В., 2009;
    Google Scholar Internet
14. Її ж. Історія народно-оркестрового виконавства України. В., 2010.
    Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю