Орнамент

ОРНА́МЕНТ (від лат. ornamentum — оздоба, прикраса) — візерунок або узор, побудований на основі різних типів симетрії шляхом повторення знаків-символів. За технікою О. поділяють на заглиблений (ритий), плаский (мальований, рисований) або опуклий; за призначенням — символ. (магіч.), приклад. (декор.) або структурний. Залежно від матеріалу та техніки виконання О. є елементом живопису, графіки, різьблення, архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва.

Найдавніші ромбічно-меандр. О. на території України вигравірувані на палеоліт. браслетах та ін. виробах із бивня мамонта, знайдених у с. Мезин (нині Новгород-Сівер. р-ну Черніг. обл.). У часи неоліту розширено спектр геом. орнаментики: комбінації паралел. і перехрещених ліній, спіралі, меандри, зубчики, гребінці тощо, характерні для археол. культур лінійно-стрічк. кераміки (Буго-Дністров., Дніпро-Донец., Суро-Дніпровської). Гол. елементи й композиц. принципи геом. орнаментики сформовані в енеоліті, зокрема в трипіл. культурі, де розвинені також зоо- й антропоморфні елементи, а візерунки дедалі більше узгоджені з формою декоров. виробів.

За образ. змістом давній обряд. О. становить низку геом. світ. архетипів, узагальнено-стиліз. або фрагментарні зображення фіз. реалій, що є понятій. вираженням косміч. явищ і втіленням семант. ознак обряд. субстанції. Ізоморфні зображення поширилися в орнаментиці доби бронзи й заліза — у скіфів, сарматів, антич. державах Пн. Причорномор’я. Майстри давньогрец. колоній-полісів орнаментували вироби в стилістиці влас. метрополій. Скіф. ремісники використовували також грец. зразки. В орнаментиці Київ. Русі виділяють стиліст. напрями: геом. (поєднані прості лінійні, круглі, гранчасті, хрестові елементи), плетінковий та тератологічний. В орнаментації рукопис. книг, архіт. споруд, побут. предметів, що використовували вищі верстви суспільства, переважають візантініз. мотиви склад. рисунка, зображення міфіч. рослин, птахів, тварин, фантаст. істот (грифон, кентавр, сирена, симаргл), монограми Ісуса Христа.

Вироби укр. ремісн. цехів і майстерень пізньосередньовіч. та нового періодів подеколи адаптують візерунки заг.-європ. стилів — готики, відродження, бароко, класицизму. Тканини 17–18 ст. інколи позначені впливом рослин. сх. (зокрема перської та осман.) орнаментики — передусім наддніпрян. килими та вишивані церк. ризи, золототкані шовк. пояси, що виготовляли на мануфактурах у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), м. Корець (нині Рівнен. обл.), м. Бучач (нині Терноп. обл.). Для укр. нар. орнаментики також характерне творче перероблення європ. зразків. Особливо популярними були ренесансні прийоми покриття рослин. візерунками значного за розміром поля (мотиви вазона) і кайми (бігунець, хмелик). Ремінісценції стилю бароко проявилися у вигадливо-витких формах петриків. розпису, буянні розкіш. пагонів на вишитих «кілкових» рушниках Полтавщини, у пишних квітк. мотивах черніг. писанки. Серед улюблених мотивів лівобереж. ткацтва і вишивки — геральд. орли, класицист. й ампірні вази. Водночас укр. нар. орнаментика зберігала до кін. 19 ст. давні геом. візерунки, витоки яких сягають дохристиян. общинно-родового космологізму, рудименти якого зберігає нар. О. у своїй абстрактно-асоціат. та логіко-символ. образності. Остання як трансформов. модель поняття «світ у цілому» протягом еволюції набула асоціат. полісемант. характеру (напр., система ромбів — сонце, жін. божество, символ родючості, проросле зерно, піктограма засіяного поля, заг. шлюб. символ; ярусні ряди ромбів на протилеж. кінцях рушника — сонце вранішнє чи вечірнє; розетка з 8-ми ромбів — «повна рожа», що символізує дівочість).

Укр. нар. О., що пов’яз. із семантич. орнаментикою на речах обряд. призначення, сакрал. культ. предметах, як і ін. складові нац. фольклор. універсуму (казки, легенди, колядки, пісні ін. календар. циклів, істор. пісні, нар. картина тощо), є вираженням цінніс. онтол. основ людського життя в єдності земного й планетар. начал, зберігає залишки апотропеїч. (охорон.) функції, що вповні розкривається та реалізується лише в процесі актив. взаємодії людини з О., а не відстороненого його споглядання. Це зумовлене традиц. колектив. природою фольклор. творчості з її досить чіткою регламентованістю періодів створення й використання орнам. виробів.

В укр. сільс. середовищі тканий або вишитий рушник, яким накривали щойно витягнутий з печі хліб, на якому подавали весіл. коровай, вінчал. рушник, писанка, яку дарували нареченому чи родичу, орнам. ночви, в яких купали дитину, сани з різьбл. спинками, які використовували під час весілля чи святк. гулянь тощо, саме через О. сприймали не як предмети утилітар. використання, а як символ.-естет. атрибути залучення людини до вищих основ буттєвості. Досвід труд. й духов. життя селян, органічно поєднаний із природ. циклами (пори року) та важливими життєвими подіями (народження, весілля, смерть), знаходить художнє вираження не в О. загалом, а у видових (матеріали, техніки) орнам. системах. Разом із природно-часовими та подієвими факторами у видовому нар. О. образне втілення мають і фізіол.-часові фактори, що стосуються вікових та статевих ознак виконавців (дівчата на виданні, молоді жінки, хлопчики, одружені чоловіки). Крім видових особливостей, образна мова нар. О. має ще й місц. та зонал. специфіку, що виражається в розмаїтих мотив. уподобаннях, характері ритмо-пласт. і колорист. вирішень. Так, напр., карпат. текстилю, писанкам, дерево- й металообробці до 20 ст. притаманні геом. поліхромні візерунки в найрізноманітніших місц. варіантах. Особливість вишивки і ткацтва Полісся — біло-червоний архаїч. колорит. До нього у Серед. Придніпров’ї додавали сині барви, що наприкінці 19 ст. через погіршення якості синьої заполочі замінили на менш линючі чорні тони. Для класич. Полтавщини (так само як і Бессарабії, Буковини, Покуття) характерна геом. вишивка сорочок білим по білому чи сірому, використання м’яких приглуш. кольорів (див. Вишивка, Колір). Від Дніпра до Поділля зростає контрастність поліхром. вишивки, ткацтва, писанки, менше — майоліки. До червоно-чорних барв додають жовті, рідше зелені вкраплення. У Галичині ця колірна гама збагачується брунатним і синім, а найбільшої строкатості досягає на Буковині. В ін. регіонах місц. орнаментика представлена склад. взаємодією традицій, привнесених різноетніч. переселенцями. Серед незлічен. розмаїття мотивів і елементів укр. орнаментики є такі, що зустрічаються лише в окремих місцевостях або характерні для ширших регіонів, а також низка заг.-нац., що подібні по всій Україні своїми обрисами та нар. назвами. Найпоширеніші з таких домінант. елементів — спірал. баранячі роги, листки барвінку, замкнуті безкінечники, квадрати віконець і ромби медівників, проскур, хрещаті вітряки і хрести, різноманітні за формою гілки, гребінчики з паралел. зубцями, вазони, квітки й рожі без виражених ботан. ознак, варіанти дубового листя, де акцентується характер. хвилястий обрис реалії, компактно згруповані округлі, гранчасті та ін. елементи (виноград, зиґзаґові гадючки, кривульки та сосонки, гостроспрямовані зуби та клинці, відцентрово скомпоновані павучки, восьмипроменеві зірки). Укр. нар. О. властиві регіон. та локал. мозаїчність, і зразки на етніч. пограниччі близькі до суміж. іноетніч. регіонів.

Осн. універсал. космол. образом укр. нар. О. є древо життя, або світ. дерево, — вираження дохристиян. уявлень про світоустрій. Поширений у давніх легендах і середньовіч. апокрифах, цей образ у мотивному орнам. втіленні містить солярні знаки, символи стихій та явищ природи, птахів, звірів, що зображені на писанках, спинках возів і саней, рушниках, гончар. посуді тощо у вигляді ідеограм творення світу та світ. впорядкування. Виражаючи ідею простор. і часового симультанізму в єдності людини й природи, природи та космосу, вони мають, зазвичай, тричастинну симетр. композицію. Найтрадиційнішим залишився нар. О., зокрема в плетінні (з лози, соломи, рогози, лика, ниток), ткацтві (О. на полотні, рушниках, настільниках, ряднах, коцах, килимах), гончарстві, різьбярстві (на дереві, кості, корі), писанкарстві, вибійці, гравіруванні (ритуванні) тощо. Найрозповсюдженіший О. у вишивках (свитках, очіпках, каптурах, хустках, рушниках, фартухах і, особливо, сорочках). До специф. рис укр. нар. орнаментики належить рослинне осмислення назв більшості візерунків, навіть геометризованих і абстрактних. Рослинні елементи — вазони, гілки, квітки, листя, плоди, паростки; зображення дерев у повен зріст відсутні, за винятком пн.-сх. етніч. пограниччя та явних запозичень. В укр. орнаментиці незначна кількість тварин. і архіт. зображень, що виступають здебільшого у вигляді асоціат. назв, а не ізоморф. елементів.

Від поч. 20 ст. у нар. орнаментиці посилюється еклектика. Масове розповсюдження друк. взірців для стиліз.-натураліст. вишивання хрестиком витісняє давні місц. техніки й візерунки. Натомість традиц. вишивані узори запозичують для різьблення, кераміки, металооброблення. Подрібнюються форми О., частими й монотонними стають його ритми, поширюється багатобарвність, тонал. розмаїття кольору. Поступова переорієнтація майстрів нар. худож. промислів на міських і закордон. споживачів зумовила появу в їхніх осередках профес. інструкторів, які стилістично спрямовували роботу відповідно до кон’юнктури попиту. Орнаментика еволюціонує не лише внаслідок іманент. розвитку нар. мистецтва, а передусім під тиском зовн. обставин. Інколи це виявляється в ретростилізації нових творів під давні музейні зразки, або, навпаки, у різновиди «фольклор. модерну», новітнього «фольклор. академізму». Орнаментика виробів майстрів нар. мистецтва, які не працювали в артілях, майстернях, кооперативах, еволюціонувала протягом 19–20 ст. у напрямі введення взірців із друк. видань, ізоморф. зображень, міграції мотивів, поліхромії. Прагнення до оновлення О. у 2-й пол. 20 ст. супроводжувалося мех. збільшенням (рідше зменшенням) розмірів елементів і мотивів, що з часом втрачало новизну і спричинило поновлення інтересу до місц. класич. традицій, до відтворення старовин. зразків. Відкритий для індивід. варіатив. імпровізацій, укр. нар. О. і нині зберігає традиц. колективну основу, що унеможливлює суб’єктивно-гедоніст. принципи творчості. Його нац. самобутність формувалася в органіч. взаємозв’язках із досягненнями народів Заходу і Сходу і є важливою складовою євроазій. орнаментал. культури. Багатство і поширення укр. О. позитивно вплинуло на розвиток книжк. та станк. графіки, що, зокрема, яскраво виявилося у творчості Г. Нарбута, різних видів худож. промисловості (як-от текстильної). Його використовують при оформленні інтер’єрів та екстер’єрів багатьох споруд.

Літ.: Косачева О. Украинский народный орнамент. Вышивки, ткани, писанки. К., 1876; Волков Ф. Отличительные черты южнорусской народной орнаментики // Тр. 3-го археол. съезда в России. Т. 2. К., 1878; Литвинова П. Южно-русский народный орнамент. К., 1878; Біляшевський М. Про український орнамент // Зап. Укр. наук. товариства в Києві. 1908. № 3; Шероцкий К. Мотивы украинского орнамента: к альбому художника С. Васильковского // Укр. жизнь. 1912. № 11; Крыжановский Б. Орнамент украинских и румынских килимов // Мат. по этнографии. Т. 3, вып. 1. Ленинград, 1926; Спасская Е. Татарские вышивки Старо-Крымского района (по материалам А. Петровой) // Изв. Азерб. університета. Востоковедение. Т. 1. Баку, 1926; Кржемінський К. Стінні розписи на Уманщині. Мотиви орнаменту. Кам’янець-Подільський, 1927; Павлуцький Г. Історія українського орнаменту. К., 1927; Новицька М. Орнамент української вибійки. К., 1950; Найден О. Орнамент українського народного розпису. К., 1989; Ольшанська І. Символіка орнаменту в українській народній вишивці // Укр. нар. творчість у поняттях міжнар. термінології. К., 1995 (співавт.); Гурська А. Мова та граматика українського орнаменту. К., 2003; Селівачов М. Лексикон української орнаментики. К., 2005.

О. С. Найден, М. Р. Селівачов