Орнамент

Визначення і загальна характеристика

ОРНА́МЕНТ (від лат. ornamentum — оздоба, прикраса) — візерунок або узор, побудований на основі різних типів симетрії шляхом по­вторе­н­ня знаків-символів. За технікою О. поділяють на за­глиблений (ритий), плаский (мальований, рисований) або опуклий; за при­значе­н­ням — символ. (магіч.), приклад. (декор.) або структурний. Залежно від матеріалу та техніки викона­н­ня О. є елементом живопису, графіки, різьбле­н­ня, архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва.

Найдавніші ромбічно-меандр. О. на території України ви­гравірувані на палеоліт. браслетах та ін. виробах із бивня мамонта, зна­йдених у с. Мезин (нині Новгород-Сівер. р-ну Черніг. обл.). У часи неоліту роз­ширено спектр геом. орнаментики: комбінації паралел. і пере­хрещених ліній, спіралі, меандри, зубчики, гребінці тощо, характерні для археол. культур лі­ній­но-стрічк. кераміки (Буго-Дніс­тров., Дні­про-Донец., Суро-Дні­­провсь­кої). Гол. елементи й композиц. принципи геом. орнаментики сформовані в енеоліті, зокрема в трипіл. культурі, де роз­винені також зоо- й антропоморфні елементи, а візерунки дедалі більше узгоджені з формою декоров. виробів.

За образ. змістом давній обряд. О. становить низку геом. світ. архетипів, узагальнено-стиліз. або фрагментарні зображе­н­ня фіз. реалій, що є понятій. вираже­н­ням косміч. явищ і втіле­н­ням семант. ознак обряд. суб­станції. Ізоморфні зображе­н­ня поширилися в орнаментиці доби бронзи й заліза — у скіфів, сарматів, антич. державах Пн. Причорноморʼя. Майстри давньогрец. колоній-полісів орнаментували вироби в стилістиці влас. метрополій. Скіф. ремісники використовували також грец. зразки. В орнаментиці Київ. Русі виділяють стиліст. напрями: геом. (по­єд­нані прості лінійні, круглі, гранчасті, хрестові елементи), плетінковий та тератологічний. В орнаментації рукопис. книг, архіт. споруд, побут. предметів, що використовували вищі верстви су­спільства, пере­важають візантініз. мотиви склад. рисунка, зображе­н­ня міфіч. рослин, птахів, тварин, фантаст. істот (грифон, кентавр, сирена, симаргл), моно­грами Ісу­са Христа.

Вироби укр. ремісн. цехів і майстерень пізньосередньовіч. та нового періодів подеколи адаптують візерунки заг.-європ. стилів — готики, від­родже­н­ня, бароко, класицизму. Тканини 17–18 ст. інколи по­значені впливом рослин. сх. (зокрема перської та осман.) орнаментики — перед­усім над­дні­прян. килими та вишивані церк. ризи, золото­ткані шовк. пояси, що виготовляли на мануфактурах у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), м. Корець (нині Рівнен. обл.), м. Бучач (нині Терноп. обл.). Для укр. нар. орнаментики також характерне творче пере­робле­н­ня європ. зразків. Особливо популярними були ренесансні при­йоми покри­т­тя рослин. візерунками значного за роз­міром поля (мотиви вазона) і кайми (бігунець, хмелик). Ремінісценції стилю бароко проявилися у вигадливо-вит­ких формах петриків. роз­пису, буян­ні роз­кіш. пагонів на вишитих «кілкових» рушниках Полтавщини, у пишних квітк. мотивах черніг. писанки. Серед улюблених мотивів лів­обереж. ткацтва і вишивки — геральд. орли, класицист. й ампірні вази. Водночас укр. нар. орнаментика зберігала до кін. 19 ст. давні геом. візерунки, витоки яких сягають дохристиян. общин­но-родового космологізму, рудименти якого зберігає нар. О. у своїй абстрактно-асоціат. та логіко-символ. образності. Оста­н­ня як транс­формов. модель поня­т­тя «світ у цілому» протягом еволюції набула асоціат. полісемант. характеру (напр., система ромбів — сонце, жін. божество, символ родючості, проросле зерно, пікто­грама засіяного поля, заг. шлюб. символ; ярусні ряди ромбів на протилеж. кінцях рушника — сонце вранішнє чи вечірнє; ро­зет­ка з 8-ми ромбів — «повна рожа», що символізує дівочість).

Укр. нар. О., що повʼяз. із семантич. орнаментикою на речах обряд. при­значе­н­ня, сакрал. культ. предметах, як і ін. складові нац. фольклор. універсуму (казки, легенди, колядки, пісні ін. календар. циклів, істор. пісні, нар. картина тощо), є вираже­н­ням цін­ніс. онтол. основ людського життя в єд­ності земного й планетар. начал, зберігає залишки апотропеїч. (охорон.) функції, що вповні роз­кривається та реалізується лише в процесі актив. взаємодії людини з О., а не від­стороненого його спо­гля­да­н­ня. Це зумовлене традиц. колектив. природою фольклор. творчості з її досить чіткою регламентованістю періодів створе­н­ня й викори­ста­н­ня орнам. виробів.

В укр. сільс. середовищі тканий або вишитий рушник, яким накривали щойно витягнутий з печі хліб, на якому подавали весіл. коровай, вінчал. рушник, писанка, яку дарували нареченому чи родичу, орнам. ночви, в яких купали дитину, сани з різьбл. спинками, які використовували під час весі­л­ля чи святк. гулянь тощо, саме через О. спри­ймали не як предмети утилітар. викори­ста­н­ня, а як символ.-естет. атрибути залуче­н­ня людини до вищих основ бут­тєвості. Досвід труд. й духов. життя селян, органічно по­єд­наний із природ. циклами (пори року) та важливими жит­тєвими подіями (народже­н­ня, весі­л­ля, смерть), знаходить художнє вираже­н­ня не в О. загалом, а у видових (матеріали, техніки) орнам. системах. Разом із природно-часовими та подієвими факторами у видовому нар. О. образне втіле­н­ня мають і фізіол.-часові фактори, що стосуються вікових та статевих ознак виконавців (дівчата на ви­дан­ні, молоді жінки, хлопчики, одружені чоловіки). Крім видових особливостей, образна мова нар. О. має ще й місц. та зонал. специфіку, що виражається в роз­маїтих мотив. уподоба­н­нях, характері ритмо-пласт. і колорист. вирішень. Так, напр., карпат. текс­тилю, писанкам, дерево- й металооб­робці до 20 ст. притаман­ні геом. поліхромні візерунки в найрізноманітніших місц. варіантах. Особливість вишивки і ткацтва Поліс­ся — біло-червоний архаїч. колорит. До нього у Серед. Придні­провʼї додавали сині барви, що на­прикінці 19 ст. через погірше­н­ня якості синьої заполочі замінили на менш линючі чорні тони. Для класич. Полтавщини (так само як і Бес­сарабії, Буковини, Поку­т­тя) характерна геом. вишивка сорочок білим по білому чи сірому, викори­ста­н­ня мʼяких при­глуш. кольорів (див. Вишивка, Колір). Від Дні­пра до Поді­л­ля зро­стає контрастність поліхром. вишивки, ткацтва, писанки, менше — ма­йоліки. До червоно-чорних барв додають жовті, рідше зелені вкрапле­н­ня. У Галичині ця колірна гама збагачується брунатним і синім, а найбільшої строкатості досягає на Буковині. В ін. регіонах місц. орнаментика пред­ставлена склад. взаємодією традицій, привнесених різноетніч. пере­селенцями. Серед незлічен. роз­маї­т­тя мотивів і елементів укр. орнаментики є такі, що зу­стрічаються лише в окремих місцевостях або характерні для ширших регіонів, а також низка заг.-нац., що подібні по всій Україні своїми обрисами та нар. на­звами. Найпоширеніші з таких домінант. елементів — спірал. баранячі роги, листки барвінку, за­мкнуті без­кінечники, квадрати віконець і ромби медівників, проскур, хрещаті вітряки і хрести, різноманітні за формою гілки, гребінчики з паралел. зубцями, вазони, квітки й рожі без виражених ботан. ознак, варіанти дубового листя, де акцентується характер. хвилястий обрис реалії, компактно згруповані округлі, гранчасті та ін. елементи (вино­град, зиґзаґові гадючки, кривульки та сосонки, гостроспрямовані зуби та клинці, від­центрово скомпоновані павучки, восьми­променеві зірки). Укр. нар. О. властиві регіон. та локал. мозаїчність, і зразки на етніч. по­гранич­чі близькі до суміж. іноетніч. регіонів.

Осн. універсал. космол. образом укр. нар. О. є древо життя, або світ. дерево, — вираже­н­ня дохристиян. уявлень про світоустрій. Поширений у давніх легендах і середньовіч. апокрифах, цей образ у мотивному орнам. втілен­ні містить солярні знаки, символи стихій та явищ природи, птахів, звірів, що зображені на писанках, спинках возів і саней, рушниках, гончар. посуді тощо у ви­гляді ідео­­грам творе­н­ня світу та світ. впорядкува­н­ня. Виражаючи ідею простор. і часового симультанізму в єд­ності людини й природи, природи та космосу, вони мають, за­звичай, тричастин­ну симетр. композицію. Найтрадиційнішим залишився нар. О., зокрема в плетін­ні (з лози, соломи, рогози, лика, ниток), ткацтві (О. на полотні, рушниках, на­стільниках, ряднах, коцах, килимах), гончарстві, різьбярстві (на дереві, кості, корі), писанкарстві, вибійці, гравіруван­ні (ритуван­ні) тощо. Найрозпо­всюдженіший О. у вишивках (свитках, очіпках, каптурах, хустках, рушниках, фартухах і, особливо, сорочках). До специф. рис укр. нар. орнаментики належить рослин­не осмисле­н­ня назв більшості візерунків, навіть геометризованих і абстрактних. Рослин­ні елементи — вазони, гілки, квітки, листя, плоди, паростки; зображе­н­ня дерев у повен зріст від­сутні, за винятком пн.-сх. етніч. по­гранич­чя та явних запозичень. В укр. орнаментиці не­значна кількість тварин. і архіт. зображень, що ви­ступають здебільшого у ви­гляді асоціат. назв, а не ізоморф. елементів.

Від поч. 20 ст. у нар. орнаментиці посилюється еклектика. Масове роз­по­всюдже­н­ня друк. взірців для стиліз.-натураліст. вишива­н­ня хрестиком витісняє давні місц. техніки й візерунки. Натомість традиц. вишивані узори запозичують для різьбле­н­ня, кераміки, металооб­робле­н­ня. По­дрібнюються форми О., частими й монотон­ними стають його ритми, поширюється багатобарвність, тонал. роз­маї­т­тя кольору. По­ступова пере­орієнтація майстрів нар. худож. промислів на міських і закордон. споживачів зумовила появу в їхніх осередках профес. ін­структорів, які стилістично спрямовували роботу від­повід­но до конʼюнктури попиту. Орнаментика еволюціонує не лише внаслідок іманент. роз­витку нар. мистецтва, а перед­усім під тиском зовн. об­ставин. Інколи це виявляється в ретростилізації нових творів під давні музейні зразки, або, навпаки, у різновиди «фольклор. модерну», новітнього «фольклор. академізму». Орнаментика виробів майстрів нар. мистецтва, які не працювали в артілях, майстернях, ко­оперативах, еволюціонувала протягом 19–20 ст. у напрямі введе­н­ня взірців із друк. ви­дань, ізоморф. зображень, міграції мотивів, поліхромії. Прагне­н­ня до оновле­н­ня О. у 2-й пол. 20 ст. су­проводжувалося мех. збільше­н­ням (рідше зменше­н­ням) роз­мірів елементів і мотивів, що з часом втрачало новизну і спричинило поновле­н­ня інтересу до місц. класич. традицій, до від­творе­н­ня старовин. зразків. Від­критий для індивід. варіатив. ім­провізацій, укр. нар. О. і нині зберігає традиц. колективну основу, що унеможливлює субʼєктивно-гедоніст. принципи творчості. Його нац. самобутність формувалася в органіч. взаємозвʼязках із досягне­н­нями народів Заходу і Сходу і є важливою складовою євроазій. орнаментал. культури. Багатство і пошире­н­ня укр. О. позитивно вплинуло на роз­виток книжк. та станк. графіки, що, зокрема, яскраво виявилося у творчості Г. Нарбута, різних видів худож. промисловості (як-от текс­тильної). Його використовують при оформлен­ні інтерʼєрів та екс­терʼєрів багатьох споруд.

Літ.: Косачева О. Украинский народный орнамент. Вышивки, ткани, писанки. К., 1876; Волков Ф. Отличительные черты южнорус­ской народной орнаментики // Тр. 3-го археол. съезда в Рос­сии. Т. 2. К., 1878; Литвинова П. Южно-рус­ский народ­ный орнамент. К., 1878; Біляшевський М. Про український орнамент // Зап. Укр. наук. товариства в Києві. 1908. № 3; Шероцкий К. Мотивы украинского орнамента: к альбому художника С. Васильковского // Укр. жизнь. 1912. № 11; Крыжанов­ский Б. Орнамент украинских и румынских килимов // Мат. по этно­графии. Т. 3, вып. 1. Ленин­град, 1926; Спас­ская Е. Татарские вышивки Старо-Крымского ра­йона (по материалам А. Петровой) // Изв. Азерб. університета. Востоковедение. Т. 1. Баку, 1926; Кржемінський К. Стін­ні роз­писи на Уманщині. Мотиви орнаменту. Камʼянець-По­дільський, 1927; Павлуцький Г. Історія українського орнаменту. К., 1927; Новицька М. Орнамент української вибійки. К., 1950; Найден О. Орнамент українського народного роз­пису. К., 1989; Ольшанська І. Символіка орнаменту в українській народній вишивці // Укр. нар. творчість у поня­т­тях між­нар. термінології. К., 1995 (спів­­авт.); Гурська А. Мова та граматика українського орнаменту. К., 2003; Селівачов М. Лексикон української орнаментики. К., 2005.

О. С. Найден, М. Р. Селівачов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю