ОРТЕ́ҐА-І-ҐАС­СЕ́Т Хосе (Ortega y Gasset José; 09. 05. 1883, Мадрид — 18. 10. 1955, там само) — іспанський філософ, есе­їст, громадський діяч. Закін. Мад­рид. університет (1904), потім навч. у Німеч­чині. Наук. карʼєру роз­почав у молодому віці як неокантіанець. Власні ідеї став роз­вивати від 1910, будучи проф. метафізики Мадрид. університету (до 1936). Через події громадян. та 2-ї світ. воєн змушений був залишити Іспанію. Повернувшись у Мадрид, 1948 спільно з Х. Марсіусом заснував Гуманітар. ін­ститут, в якому читав лекції. О. вважають по­ста­т­тю першої величини у новітній інтелектуал. історії Іспанії, його порівнюють із франц. та нім. екзистенціалістами й феноменологами. Своєю філософією дав від­повідь на потребу іспан. су­спільства у формуван­ні нової нац. ідентичності після заверше­н­ня імпер. історії. Як письмен­ник, засн. (1923) та ред. ж. «Revista de Occidente», низки період. ви­дань та серії книжок сприяв поширен­ню в Іспанії модер. європ. ідей. Його значний твор. доробок містить праці з історії, політики, естетики, мистец­тво­знавства, історії філософії, метафізики, теорії пі­зна­н­ня та етики. У праці «Meditaciones del Quijote» («Роз­думи про Дона Кіхота», 1914) за­пропонував власну філос. позицію, яку роз­вивав упродовж свого життя і найвиразніше пред­ставив у незавершеній та на­друк. після смерті роботі «La Idea de principio en Leibniz y la evolución de la teoría deductiva» («Ідея начала у Лейбніца та еволюція дедуктивної теорії», 1947; опубл. 1958). Стверджував, що природн. науки не здійснили про­гресу у ви­вчен­ні людини. Натомість за­пропонував власну філософію, яку називав «раціовіталізмом». Остан­ній ґрунтується на критиці ним ідеалізму та реалізму. Ви­зна­н­ня життя як діалектики між «Я» та ситуації, в якій знаходиться «Я», ви­значає осн. положе­н­ня «раціовіталізму»: «Я — це Я та мої об­ставини» та «Моє життя — це зав­да­н­ня», тобто проект, у від­повід­ності до якого індивід творить себе. Надавав пере­вагу поня­т­тю «жит­тєвий розум» як інструменту вдосконале­н­ня життя. Вважав, що на від­міну від «чистого ро­зуму» «жит­тєвий розум» під­важує ідею обʼєктив. істини, бо дає змогу ви­зна­н­ня пер­спективи індивід. роз­витку кожної людини. «Пер­спективізм» ро­зумів як процес реалізації окремим індиві­дом унікал. суми можливостей, що містить у собі світ. Мету життя формулював як прагне­н­ня «стати собою» завдяки по­єд­нан­ню внутр. та зовн. жит­тєвих чин­ників. Приділяв особливу увагу автономності та спонтан­ності індивід. життя. Заперечував можливість ви­значе­н­ня фіксов. природи людини з тим, аби роз­ширити про­стір індивід. свободи з метою пере­творе­н­ня дійсності. На від­міну від екзистенціалізму Ж.-П. Сартра, політично залишався прихильником аристократ. правлі­н­ня, завдяки якому еліти спроможні роз­вивати культуру. У праці «Rebelión de las Masas» («Бунт мас», 1929), що принесла йому між­нар. ви­зна­н­ня, стверджував, що масова культура породжує без­лад та домінува­н­ня посередності й невігластва, бо по­збавлена цін­ностей та візії роз­витку культури. Вважав, що схильність до матеріал. комфорту, пасивність та неорганізованість мас сприяють маніпулюван­ню ними в інтересах тоталітар. влади. Окремі праці О. пере­кладені українською мовою: «Бунт мас» (В. Бурґгардт, Юрій Клен), «Тема нашої доби» (В. Бурґгардт), «Роз­думи про Дона Кіхота» (Г. Верба), «Без­хребетна Іспанія (Деякі історичні за­уваги)», «До пита­н­ня про фашизм», «Занепад революцій. Епілог про роз­чаровану душу», «Тема нашої доби», «Думки про роман», «Історичний сенс Ейн­штейнової теорії», «Кант», «Мистецтво в теперішньому і майбутньому», «Чиста філософія» (усі — В. Сахно), «Дегуманізація мистец­тва» (О. Товстенко). На ідеї О. в укр. гуманітар. та соц.-філос. думці посилалися В. Бакіров, Д. Сепетий, О. Саврук, О. Туренко, С. Гаєвська, О. Пронкевич та ін.