Ортодонтія

Визначення і загальна характеристика

ОРТОДОНТІ́Я (від орто... і грец. όδόυς — зуб) — розділ стоматології, що вивчає етіологію, патогенез, клініку, діагностику, профілактику та лікування зубощелепних аномалій (вроджених вад розвитку) та деформацій (набутих) у дітей та дорослих. Термін «О.» в стоматол. практику ввів 1839 франц. лікар П.-Й. Лефулон.

Ще 1619 італ. хірург І. Фабрицій описав метод виправлення окремих зубів. 1728 француз П. Фошар запропонував металеві дуги для розширення зубного ряду, а також апарат для переміщення окремих зубів за допомогою пружного дроту. Засн. ортодонт. науки вважають амер. лікаря Н. Кінґслі, який 1879 розробив знім. ортодонт. апарат, а 1892 — систему міжщелеп. тяги. 1899 амер. стоматолог Е. Енґль запропонував класифікацію зубощелеп. аномалій та деформацій, яку використовують й нині, розробив 4 техніки ортодонт. лікування, заклав основу сучас. брекет-системи. Вагомий внесок у становлення О. зробили також данський лікар В. Андрезен (1908 запропонував моноблок. активатор), амер. ортодонт Ч. Твід (довів доцільність видалення окремих зубів при лікуванні ортодонт. пацієнтів, що дозволяє уникнути рецидивів); нім. лікар Р. Френкель (1908 розробив досить ефективні функціон. пристрої (регулятори функції), що дозволяли усунути одночасно морфол. і функціон. відхилення під час росту та формування зубощелеп. апарату).

У Рос. імперії питання О. розроб­ляла низка лікарів. 1885 розпочато видання «Зубоврачебного вестника» (С.-Пе­тербург), 1899 — ж. «Одонтологическое обозрение» (Москва), де опубліковано низку статей, присвяч. питанням О., зокрема «К вопросу о неправильном прорезывании зубов» Г. Вільги (1906), «Научная система ортодонтии» Г. Ефрона (1909), «К казуистике неправильного прорезывания зубов в детском возрасте» лікаря Домбровського з м-ка Сміле, нині село Ромен. р-ну Сум. обл. (1914). У 1913 на черговому всерос. з’їзді одонтологів було зачитано доповіді покійного О. Лімберга, присвяч. питанням шкіл. зубного протезування.

Після більшов. перевороту 1917 видано постанову про створення при мед. ф-тах ВНЗів кафедр ортодонтії. Зокрема 1920 у Києві на базі націоналізов. зуболікар. шкіл створ. Одонтол. інститут з 4-річ. курсом навчання, який згодом реорганізовано у факультет Київ. інституту охорони здоров’я (від 1921 — Київ. мед. інститут; нині Нац. мед. університет). Деканом факультету та зав. першої в Україні каф. ортодонтії (діяла 1920–30) став К. Тарасов. 1921 Ю. Гофунг організував та очолив одонтол. (від 1930 — стоматол.) факультет Харків. мед. інституту, в якому О. викладали на каф. ортопед. стоматології.

Після визволення Києва під час 2-ї світової вій­ни у 1943 стоматол. факультет Київ. мед. інституту реорганізовано у стоматол. інститут, який 1955 знову став ф-том. Каф. ортопед. стоматології 1949–68 завідував А. Бетельман, який видав підручник «Ортопедична стоматологія» (Мос­ква, 1965), де подано окремий розділ «Ортодонтія». А. Бетельман — автор класифікації зубощелеп. аномалій (1957). Він підготував плеяду відомих фахівців, які зробили знач. внесок у розвиток О. в Україні та СРСР, зокрема С. Дорошенко сприяла впровадженню телерентґенографії в ортодонт. практику, розробила пристрій для телерентґенографії та описала методику її проведення (1968). Після А. Бетельмана завідувач кафедри став його учень С. Криштаб (1969–84) — автор монографії «Аномалии нижней челюсти» (1975) та підручника «Ортопедическая стоматология» (1986) і спів­автор кн. «Лечение зубоче­люстных деформаций» (1982; усі — Київ). 1982 від каф. ортопед. стоматології відокремлено каф. пропедевтики ортопед. стоматології та ортодонтії, яку очолив З. Василенко (до 1991). Він доклав багато зусиль для розвитку стоматології в Україні, зокрема й О. Згодом каф. перейм. на каф. ортодонтії та пропедевтики ортопед. стоматології, її зав. став П. Фліс (спів­автор підручника «Ортодонтія» (В., 2007) та низки навч. посібників), від 2021 — Т. Костюк.

У Київ. мед. університеті каф. ортопед. стоматології очолювали О. Мірза, В. Біда, від 2007 — С. Дорошенко, яка 1993–2005 була гол. ортодонтом МОЗ України, а нині очолює також Центр реабілітації та надання стоматол. допомоги дітям з синдромал. патологією (Київ) та є гол. ред. ж. «Сучасна ортодонтія». Нею опубліковано низку навч. посібників: «Синдроми в ортодонтії», «Основы телерентгенографии» (обидва — 2007), «Латеральна телерентгенографія» (2013; обидва — спів­авт.; усі — Київ) та ін. Самост. каф. ортодонтії планували відкрити в Київ. інституті удосконалення лікарів (нині Нац. університет охорони здоров’я України) ще 1986, але аварія на ЧАЕС завадила цьому. З ініціативи М. Дрогомирецької її організовано лише у 2008. На каф. пройшли спеціалізацію понад 1100 лікарів-ортодонтів не тільки з України, а й Польщі, Йорданії, Сирії, Лівії, Китаю, Кувейту, Грузії та ін. М. Дрогомирецька — меценат-засн. Благодій. фонду «Подаруй дитині посмішку», що опікується ортодонт. лікуванням дітей-сиріт; гол. ред. ж. «Світ ортодонтії».

Знач. внесок у розвиток О. зробили полтав. науковці. 1967 Харків. стоматол. інститут переведено в Полтаву і реорганізовано у Полтав. мед. стоматол. інститут (нині Полтав. мед. університет). 1970–87 завідувач кафедри ортопед. стоматології була Г. Шилова (спів­авторка «Руководства по ортодонтии», Москва, 1999). Тривалий час каф. стоматології дит. віку, куди О. увійшла як складова частина, очолювала Л. Гри­гор’єва, яка опублікувала монографії «Прогнатия» (К., 1984) та «Прикус у дітей» (П., 1999). Серед її учнів — В. Куроєдова, Л. Смаглюк, Н. Головко, Н. Куліш, Л. Галич. Нині в Полтав. мед. університеті діють 2 каф. ортодонтії. 2001 вперше в Україні відкрито каф. післядиплом. освіти лікарів-ортодонтів, яку очолює В. Куроєдова. Її колектив співпрацює з іноз. університетами, зокрема з каф. ортодонтії Університету м. Майнц (Німеччина). Каф. ортодонтії завідує Л. Смаглюк — президент Асоц. ортодонтів України. У Львів. мед. університеті тривалий час працював професор кафедри стоматології дит. віку М. Покровський, який вивчав проблеми застосування різних варіантів брекет-техніки при біомеханіці дисталізації молярів; на каф. ортопед. стоматології (1981–2011 — зав.) викладає В. Макєєв, який досліджує вроджені й набуті дефекти та деформації зубощелеп. системи; порушення оклюзій. співвідношень та патології скронево-нижньощелеп. суглобів тощо.

Знач. вклад у розвиток О. в Україні зробили також науковці Одес. мед. університету й Інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії НАМНУ (Одеса), зокрема І. Новик, Е. Варес, В. Кулаженко, Л. Зубкова, Б. Мірчук, який 2010 очолив відкриту каф. ортодонтії Одес. мед. університету, від 2016 її очолює В. Горохівсь­кий.

У Харкові проблеми О. у 1920-х рр. почали розробляти Ю. Гофунг, М. Фабрикант та ін. У Харків. стоматол. інституті (засн. 1931) О. викладали на каф. ортопед. стоматології. Однойм. каф. Харків. інституту удосконалення лікарів (нині Харків. мед. академія післядиплом. освіти) 1965–92 завідував М. Нападов, який вивчав зубощелепні деформації, запропонував нові конструкції ортодонт. апаратів та технологію їх виготовлення, був одним із організаторів першого в Україні Респ. центру стоматол. імплантації (Харків). В. Куцевляк 1981 організував і очолив каф. стоматології дит. віку Харків. мед. інституту (нині університет), а 2010 — каф. стоматології дит. віку, ортодонтії та імплантології Харків. мед. академії післядиплом. освіти.

Завантажити статтю