О’Рурк Олександр Миколайович

О’РУ́РК Олександр Миколайович (псевд. і крипт.: А. Н. О. Р., А. Круро, А. Н. Орурков, Олег Русанин; 05. 06. 1883, с. Малютинці Пирятин. пов. Полтав. губ., нині Лубен. р-ну Полтав. обл. — 23. 02. 1942, Ленінград, нині С.-Пе­тербург) — фахівець у галузі залізничного транспорту, прозаїк. Син М. О’Рур­ка. Доктор технічних наук (1939), професор (1924). Член Всерос. СП (1924). Навч. 1894–1900 у Київ. кадет. та Пажес. (С.-Пе­тербург) корпусах, закін. С.-Пе­тербур. інститут інж. шляхів сполучення (1907). У 1906 два семестри слухав лекції в Шарлоттенбур. політех. інституті (Німеччина). Від 1907 працював на Моск.–Віндаво–Рибін. та Пд. залізницях; від 1914 — у Міністерстві шляхів сполучення; від 1917 — у Воронез. окрузі шляхів сполучення (РФ), викладав у місц. залізнич. політехнікумі; від 1919 — у Москві: керуючий справами Вищої ради із перевезень при РНК РРФСР; від 1922 — 1-й заст. нач. Петрогр. округу шляхів сполучення (нині С.-Пе­тербург) та ст. інспектор Пн.-Зх. рай. комітету (1923–30). Водночас від 1924 викладав у Ленінгр. інституті інж. залізнич. транс­порту (від 1936 — у складі індустр. інституту), де 1929–33 завідував музеєм залізнич. транспорту, 1933 створив і очолив єдину в СРСР каф. експлуатації пром. транспорту. Автор наук. праць з експлуатації залізниць. Опублікував низку курсів лекцій, спів­автор «Краткой энциклопедии железнодорожного дела» (Петроград, 1923), видав «Таблицы умножения» (Мос­ква, 1955). Уклав «Краткий путеводитель по Музею при Ленинградском институте инженеров путей сообщения» (Ленинград, 1931). За ред. О. вийшли фундам. колективні праці «Железнодорожная энциклопедия» та «Справочник железнодорожника» (з передмовою О.; обидві — Москва; Ленінград, 1926). Здійснював також літ. та видавн. діяльність. Ще перебуваючи в Пажес. корпусі видав «Альманах» (С.-Пе­тербург, 1900), в якому вмістив під псевд. А. Круро оповідання «Обрывки воспоминаний». Автор зб. «Рас­сказы» (т. 1, С.-Пе­тербург, 1908), куди ввійшли оповідання «Омут», «В деревне», «У пристани», «Под церковным куполом», «Цирцея», «Мгла», «Третий». Пізніше під псевд. Олег Русанин вийшли зб. оповідань «У стальной ленты», роман «Угар» (обидва — Воронеж, 1918), зб. «Рассказы» в альманасі «Сто­жары» (кн. 2–3, Петроград, 1923; оповідання «Белая вилла», «Ночною порой», «Час», «Месть» та ін.). Автор зб. оповідань про Ялту «Крымские эскизы» (1924) та нарисів «Страницы истории техники» (1934, спів­авт.; обидва — Ленінград). Твори друкував у г. «Юж­ный край» (Харків, 1911–13) та ін. газетах, воронез. ж. «Волны» (1918–19), «Свободный труд» (1919). Переклав з англ. мови спогади батька. Його «Воспоминания старого путейца» не були закін. (частково опубл. І. Орурком). Помер від хвороби під час блокади Ленінграда.

Рекомендована література

1. Орурк И. А. Профессор А. Н. О’Рурк: Личные воспоминания. Обучение в ин-те, служеб., науч. и пед. деятельность на транспорте. С.-Пе­тербург, 1995;
   Google Scholar Internet
2. Сахаров И. Полтавские ирландцы графы О’Рур­ки: К вопросу об этническом составе дворянства Украины // Генеалогія: Зб. наук. пр. К., 2013. Вип. 1;
   Google Scholar Internet
3. Ротач П. П., Ротач О. П. Полтавщина літературна: Енциклопед. біобібліогр. слов. Кн. 2. П., 2020.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю