Омельченко Олег Вікторович
ОМЕ́ЛЬЧЕНКО Олег Вікторович (03. 11. 1980, Харків) — живописець. Член НСХУ (2008). Закін. Харків. академію дизайну і мистецтв (2006; викл. В. Гонтаров, Є. Котляр, Р. Ногін), де й працював викл. каф. рисунка (2006–20). Від 2021 — на творчій роботі. Створює жанр. полотна на істор. тематику, пейзажі, натюрморти, портрети. Випрацьовує власні схеми мист. форм та стратегії формотворення в межах певного жанру й типу твор. методу; знаходить такі композиц. рішення, що з’єднують колір, лінію, тон, площину картини в єдине ціле, підпорядковане естетиці постмодернізму. Митець обирає дещо сфероподіб. кут зору, вигинаючи композицію в примхливі сполуки діагонал. та еліпсоподіб. кривих. У пейзажах О. немає спокою зорового споглядання та констатації; портрети іронічні, аналіт. й прості у своїй пласт. манері. Член твор. об’єдн. «МЕЖА» (від 2008) та «МІСТ» (від 2013; організатор). Роботи О. відзначено спец. призом «Semper Ardens» на Міжнар. виставці «Portrait now 2019» в Копенгаґені (2019). Автор кн. «Дотик до вічності» (2015), «Шлях творчості» (2018; обидві — Харків) і ст. «Віктору Гонтареві від учнів навзаєм» // «Артанія», 2009, № 3 та «Врата сприйняття художника» // «Pro Art», 2015, № 34. Учасник обл., всеукр., міжнар. мистецьких виставок від 2008. Персон. — у Харкові (2009, 2013–16, 2018–20), Києві (2010), Сумах (2012), смт Краснокутськ (2015, 2018), м. Чугуїв (2018; обидва — Харків. обл.). Окремі роботи зберігаються в Нац. істор.-культур. заповіднику «Гетьманська столиця» в м. Батурин Черніг. обл., Харків. ХМ, Пархомів. істор.-худож музеї (Харків. обл.), Сум. міській галереї, Чугуїв. худож. галереї.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Перший сніг», «Теплий вечір», «Муза» (усі — 2007), «Зимовий краєвид», «І. Мазепа — будівничий» (обидва — 2008), «Пейзаж із телефонними автоматами», «Натюрморт із портретом Вінсента і пляшкою абсента» (обидва — 2009), «Очікування білого котика», «Харківська готика», «У кафе»; серія урбаніст. пейзажів (усі — 2010); «Яків та янгол», «Перед дзеркалом» (обидва — 2011), «Підрамники», «Спокута» (обидва — 2013), «Тарасове пророцтво» (2014), «Голодомор», «Інтер’єр» (обидва — 2015), «Рух світла», «Чоловік з собакою» (обидва — 2018), «Автопортрет» (2019).
Рекомендована література
- Олег Омельченко (1980): Фавн серед руїн // Музей. провулок. 2009. № 2(13); Коваль О. Мистецтво живопису на лінії сходження: Олег Омельченко // ОМ. 2012. № 1–2.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
