Омелян Ярослав Максимович
ОМЕЛЯ́Н Ярослав Максимович (29. 12. 1928, за офіц. документами — 01. 01. 1929, с. Мшана, нині Львів. р-ну Львів. обл. – 21. 08. 2025, Тернопіль) — графік. Заслужений художник України (2008). Всеукр. літ.-мист. премія ім. братів Б. та Л. Лепких (1994), обл. премія ім. М. Бойчука (2012). Член НСХУ (1982). Навч. у Львів. інституті приклад. і декор. мистецтва (1948–50), закін. Укр. полігр. інститут у Львові (1969; викл. В. Бунов, В. Савін). 1950 заарешт. за участь брата Осипа в УПА, перебував на засланні в Іркут. обл. (РФ). Реабіліт. 1959. Відтоді — в Тернополі. Працював художником на худож.-вироб. комбінаті Худож. фонду УРСР (1972–89). Основні галузі — станк. та декор. графіка (ліногравюра, цинкографія), акварель, плакат. Увʼязнення вплинуло на творчість митця — створив численні жанр. композиції на тему політ. репресій в СРСР 1940–50-х рр.: «Ввічливість “окупанта”» (1970-і рр.), ліногравюри «Пацифікація» (1981), «Передача», автоцинкографію «Політвʼязень», триптих «Жорна смерті» (усі — 1992). Переважають графічні роботи, зокрема лінорити з архіт. пейзажами Тернополя (1995–2000) та портрети відомих діячів культури й мистецтва в техніках ліногравюри та монотипії (1990–98), екслібриси, реаліст. акварел. пейзажі. Переможець Всеукр. конкурсу екслібрисів братів Б. та Л. Лепких (Тернопіль, 1997). Від 1969 — учасник обл., зонал., всеукр. і міжнар. мистецьких виставок в Україні та за кордоном. Персон. — у Тернополі (1979, 1984, 1993, 1997, 1999, 2002, 2004, 2009, 2011), Бережанах (1996), Кременці (1997), Збаражі (1998; усі — Терноп. обл.). Деякі роботи зберігаються в Картин. галереї Терноп. організації НСХУ, Бережан., Борщів., Заліщиц., Збараз., Кременец. (усі — Терноп. обл.), Терноп. краєзн. музеях, Істор.-краєзн. музеї м. Теребовля, Літ.-мемор. музеї Б. Лепкого (м. Бережани), Музеї С. Крушельницької (с. Біла), Почаїв. істор.-худож. музеї (усі — Терноп. обл.), Музеї-садибі О. Маковея (м. Яворів Львів. обл.), Музеї Т. Шевченка в Каневі (Черкас. обл.), Укр. музеї-архіві в Клівленді (шт. Огайо, США). Упродовж багатьох років був чл. редакц. ради ж. «Тернопіль», щорічника «Тернопілля», худож. ред. «Збірника праць» Терноп. осередку НТШ. Видав каталоги влас. робіт (1974, 1979, 1987, 1999, 2002, 2004, 2008), комплект листівок «Архітектура Тернополя в естампах» (Т., 2004) та ін.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «М. Кривонос» (1941), «Мати» (1968), «Букет півоній» (1973), «Тиша ранкова», «Верховина», «В Карпатах» (усі — 1977), «Над яром», «Пальмова алея. Батумі», «Тиляві. Грузія» (усі — 1978), «Свідок історії» (1990), «Відлига», «Осінь у Карпатах», «Ранкові роси» (усі — 1992); екслібриси — І. Ґерети (1980, 1987), Л. та Б. Лепких, І. Драча (усі — 1997), Х. Назаркевич, Д. Павличка, О. Федорука, пам’яті В. Стуса (усі — 1998), Б. Андрушківа, Л. Бочарової, Б. Головина (усі — 1999), пам’яті Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, М. Кривоноса, Є. Коновальця, Р. Шухевича, А. Горської, О. Гірника (усі — 2000); лінорити — «Т. Шевченко» (1980), «Досвіт встали козаченьки» (1984), «І. Франко», «Хрестовоздвиженська церква 16 ст.», «Тернополю — 450 р.» (усі — 1990); монотипії — «І буде син, і буде мати...» (1987), «Дядько Лев», «Байда Вишневецький», «Манкурт» (усі — 1998), «Едельвейс» (1999); серія ліноритів з міськими пейзажами Тернополя (1990); графічні портрети — «Ф. Прокопович», «М. Кривоніс», «Леся Українка» (усі — 1991); «Надставна церква у Тернополі» (2002).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
