ОПІШНЯ́НСЬКИЙ ЗАВО́Д «ХУДО́ЖНІЙ КЕРА́МІК» Засновано 1929 у смт Опішня Опішнянського ра­йону Полтавської округи (нині Полтавського ра­йону Полтавської області) як промислово-ко­оперативну артіль гончарів у системі «Ку­старкредитсоюзу», від 1932 — промартіль «Художній керамік» (близько 40 гончарів, завідувач виробництва — X. Сакун); 1961 реорганізовано в одно­ймен­ний завод. Виготовляли ужитковий і декоративний посуд, народні іграшки, цеглу. 1940 випуск продукції становив понад 200 тис. крб (близько 90 % ручної праці). Під­приємство діяло й у роки німецької окупації; від­ступаючи, ворог зруйнував виробничі корпуси. Після від­новле­н­ня встановили нове технічне обладна­н­ня. На­прикінці 1943 створено виробів на суму 400 тис. крб. У середині 1960-х років працювали 320 осіб, 1972 — 360. Валовий випуск продукції станом на 1978 становив 1092 тис. крб, зокрема мистецький — 260 тис. крб. 1984 завод мав 2 нові корпуси, у яких роз­містили майстерні художників, лабораторію, 2 тунельні газові печі, 7 сушильних механічних камер, 30 механічних формувальних вер­статів, 7 люлькових конвеєрів. 1986 під­приємство запрацювало на повну проєктну потужність — цьому сприяли при­скорені темпи роботи та стандартизація виробів, що призводило до нівелюва­н­ня місцевих традицій. У номенклатурі товарів — господарський посуд, у не­значній кількості — художньо-декоративні вироби, які екс­понували на між­народних і всесвітніх ви­ставках у Парижі (1937, диплом 2-го ступеня), Брюс­селі (1958), Остенде (1960, Бельгія), Монреалі (1967, Канада), Осаці (1970, Японія), м. Фаенца (1971, Італія), на ви­ставках у Варшаві (1956), Софії (1958), м. Велико-Тирново (1976, Болгарія), Лос-Анджелесі (США, 1977), Бел­граді (1979), між­народних симпозіумах кераміки у Вільнюсі (1971), Софії (1979), на ви­ставках українського народного мистецтва в Києві, Москві, Ленін­граді (нині С.-Петербург, 1936, диплом 1-го ступеня), Полтаві, Львові, Ташкенті, продавали на ярмарках у Марселі (1957, 1958, Франція), Торонто (1960, Канада), Ляйпцизі (1967, Німеч­чина) та ін., були пред­ставлені на всеукраїнському (1946) і всесоюзному (1948) конкурсах кращих зразків дитячої іграшки, на конкурсі на краще оформле­н­ня сучасних будинків (1953, Київ). Мистецьку продукцію (посуд, скульптуру, куманці, дитячі іграшки, монетки) у 1970-х роках екс­портували у 28 країн світу, зокрема в Австралію, Бельгію, Болгарію, Велику Британію, Нідерланди, Данію, Єгипет, Канаду, Мексику, Німеч­чину, США, Угорщину, Фінляндію, Францію, Японію. Серед гончарів довоєн­них років — І. Багрій, І. Козак, С. Животовський, В. Моргун, С. Отченашко, П. Хоменко, кераміст-скульптор Т. Наливайко, малювальник П. Кононенко, повоєн­них років — Т. Демченко, І. Задорожний, О. Ковпак, З. Коломієць, М. Сердюченко, Г. Тягун, малювальниці П. Біляк, М. Бондаренко, З. Лин­ник, М. Назарчук, Н. Оначко, майстриня з виготовле­н­ня іграшок М. Діденко. 1970 створено художньо-екс­периментальну лабораторію, у якій працювало 14 осіб, пізніше 12 із них стали членами СХУ. Майстри художньої кераміки І. Білик, М. Китриш, В. Омеляненко — лауреати Національної премії України імені Т. Шевченка (1999); вони ж та Н. Білик-Пошивайло, Г. і М. Пошивайли, О. Селюченко удостоєні зва­н­ня заслужений майстер народної творчості України. При заводі у 2-й половині 20 столі­т­тя функціонували музейна кімната (до 1987) і філія Решетилівського ПТУ № 28 (від 1986), у якому здобували фах майбутні гончарі, майстри декоративного роз­пису. Під­приємство припинило діяльність навесні 2002.