Оратів

Визначення і загальна характеристика

ОРА́ТІВ — селище міського типу Він­ницького (до липня 2020 — Оратівсь­кого) ра­йону Він­ницької області. У вересні 2016 з Оратів. селищ. (належало с. Прибережне) та Рожичнян. (Оратівка) і Угарів. (Березівка, Каленівка) сільс. рад утвор. Оратів. громаду (100,51 км², станом на 2018 — 3833 особи), до якої у червні 2020 зараховано Балабанів. (Бог­данівка, Лінеч­чина, Ступки), Великоростів., Животів., Зарудян. (Гоноратка), Кожан. (Бартошівка), Кошланів. (Дібровинці), Лопатин. (Тарасівка), Медів., Новоживотів. (див. Новоживотів), Оратів., Осичнян., Під­висоц. (Тарасівка), Сабарів. (Дівочина), Скальс., Скоморошків. (Вербівка, Камʼяногірка), Сологубів., Стрижаків. (Синарна), Фронтів., Чагів. (Мала Ростівка, Мервин, Чагівське), Черняв. (Ган­нівка), Човновиц. (Закринич­чя, Озерне, Степове), Юшківец., Яблуновиц. (Скибин), Якимів. (Бугаївка) сільс. ради (нині тер. громади 837,4 км², 52 насел. пункти, 2020 — 18 782 особи). О. знаходиться на р. Жива (ін. назва — Гнила; притока Роськи, бас. Дні­пра), за 180 км від Києва, 90 км від Він­ниці, 27 км від м. Тетіїв Білоцерків. р-ну Київ. обл. та 12 км від залізнич. ст. Оратів у однойм. селі. Площа 5,4 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 3292 особи (складає 106,4 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 2753 особи; пере­важно українці. Памʼятки археології: поселе­н­ня пере­дскіф. періоду (8–7 ст. до н. е.), черняхів. культури (2–4 ст.) та ран­ньословʼян. часу (6–7 ст.), курган­на група (за 5 км на Зх.). О. вперше згадується в матеріалах Вілен. сейму 1448, коли польс. король і великий князь литовсь­кий Казимир IV Яґел­лончик пере­дав його у володі­н­ня Г. Ясмановичу. В описі Брацлав. замку 1545 за­значено, що власниками села були магнати Оратовські та Кліщівські. Пізніше О. став містечком. Потерпав від частих нападів кримськотатар. загонів, зокрема 1562, 1566, 1568, 1575, 1589. Після Люб­лін. унії 1569 ві­ді­йшов від Великого князівства Литовського до Польщі. У литов.-польс. період споруджено оратів., животів. і мервин. фортеці. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі та пов­стан­ні на чолі з фастів. полковником С. Палієм. 1648 козац.-татар. військо після 5-ден­ного штурму спалило містечко й частково зруйнувало оборон­ні укріпле­н­ня. Згодом козац. залога від­будувала фортифікац. споруди, що 1651–53 були знищені польс. військами. За Андрусів. договором 1667 навколишні землі повернуто під владу Польщі. 1672–99 О. тимчасово пере­бував під турец. владою. 1757 на місці камʼяного храму побудовано деревʼяну Успен. церкву. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1796–1925 — містечко Київ. губ. Тривалий час існувала Оратів. волость, що належала до Липовец. пов. (до 1923). На поч. 19 ст. працювали винокур. і цегел. заводи, кілька водяних і вітряних млинів. 1811 проживали 1868 осіб. Здавна тут сформувалася значна євр. громада. У 1-й пол. 1860-х рр. мешкали 795 православних, 82 католики та 386 юдеїв. 1886 були 235 дворів, проживали 1347 осіб, діяли православна та катол. парафії, юдей. молитов. будинок. На поч. 20 ст. проживали бл. 2 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 — у складі Київ. губ.; 1923–30 — Уман. округи; від кін. лютого — до серед. жовтня 1932 та від 22 вересня 1937 — Вінн., 1932–37 — Київ. обл.; 1962–65 — Липовец., 1965–79 — Іл­лінец., від 2020 — Вінн. р-нів. Від серед. 1920-х рр. — село, від 1984 — смт. 1923–62, 1979–2020 — райцентр. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (померли понад 700 осіб; освячено памʼят. знак), за­знали сталін. ре­пресій. Від 27 липня 1941 до 7 січня 1944 — під нім. окупацією. Діяло рад. під­пі­л­ля. Нацисти вбили кілька десятків мешканців. Під час визволе­н­ня О. від­значився Герой Радянського Союзу І. Кирпиченко. Є брат. могила, де поховано 154 воїни-визволителі. На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули 116 воїнів-земляків. На їхню честь споруджено мемор. комплекс. Корисні копалини: граніт, буре вугі­л­ля, торф, пісок, глина. Працює ТОВ «Агробуд», що вирощує с.-г. культури, має допоміжні виробництва — цегел. (1,5 млн шт. цегли на рік) і насін­нєвий заводи. В О. — заг.-осв. школа, дитсадок; ДЮСШ, дит. муз. школа; Оратівський крає­знавчий музей, Центр культури та до­зві­л­ля, б-ка; Центр первин. мед.-сан. допомоги, лікарня. Друкують г. «Обрії Оратівщини». Діють 3 реліг. громади: православна, катол. та євангел. апокаліпсич. церкви. Памʼятки архітектури: костел св. Станіслава (1845), палац графа Вороновича (1892, нині початк. школа). Зберігся парк (нині ім. Т. Шевченка), закладений у 2-й пол. 19 ст. Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка та хірурга М. Пирогова, памʼятник воїнам-афганцям і памʼятний знак ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Серед видат. уродженців — математик М. Моклячук, літературо­знавець В. Корнійчук; художник декор. мистецтва, графік О. Дробаха; акторка, режисер, нар. арт. України Т. Славінська. Вихідцями з О. також є премʼєр-міністр Ізраїлю (1963–69) Л. Ешкол (є памʼят. знак) і нач. Ген. штабу ЗС України (2020–21) С. Корнійчук. Із с-щем повʼязане життя психолога В. Васютинського.

Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о насе­лен­ныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864; Біла Церква, 2005; Ви­вчай історію свого краю. В., 1964; Мальченко О. Укріплені поселе­н­ня Брацлавського, Київського і Подільського воєводств (ХV — середина ХVII ст.). К., 2001; Огороднік В. Легендами овіяна земля. Монастирище, 1998; Його ж. Перлина Поді­л­ля: Оратів: Путівник. В., 2001; Його ж. З чистих джерел. В., 2003; Його ж. Козацький шлях. В., 2005; Його ж. В пошуках скарбів. В., 2006; Його ж. Крізь дзвін тисячоліть. В., 2008.

Т. П. Антонець

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю