Оржиця
О́РЖИЦЯ – селище міського типу Лубенського (до липня 2020 — Оржицького) району Полтавської області. У червні 2020 з Оржиц. селищ. (належало с. Маяківка) та Денисів. (Теремецьке, Чмихалове), Заріз., Золотухин. (Тарасенкове), Круподерин., Лукім. (Дмитрівка, Загребля, Колодна, Нижній Іржавець; див. Лукім’я), Онишків., Плехів. (Тарасівка), Райозер. (Полуніївка), Савин. (Грабів), Сазонів., Селец. (Великоселецьке, Малоселецьке), Староіржавец. (Чайківщина), Чевельчан., Чутів. (Новий Іржавець), Яблунів. (Загребелля, Залужне, Пилиповичі) сільс. рад утвор. Оржиц. громаду (752,6 км2, станом на 2020 — 15 678 осіб). О. знаходиться на правому березі р. Оржиця (притока Сули, бас. Дніпра), за 165 км від обл. центру та 42 км від залізнич. ст. Лубни. Пл. 6,01 км2. За переписом насел. 2001, проживали 4019 осіб (складає 93,6 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 3433 особи; переважно українці. Існує кілька версій щодо походження назви. Найпоширенішою є та, що від татар. слів «ор» — місце, «жиця» — болото, тобто місце на болоті. Вперше згадується у писем. джерелах 1552 як замковий Канівський ухід. О. була позначена на карті, укладеній франц. інж. Г. де Бопланом у 1-й пол. 17 ст. Належала до володінь князів Вишневецьких. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1648–58 — сотенне містечко Кропивнян. полку. Від 1658 — у складі Горошин. сотні Лубен. полку. Наприкінці 1720-х рр. були 54 двори. 1745 збудовано Михайлів. церкву. 1781–96 — містечко Київ. намісництва; 1796–1802 — Малорос., 1802–1925 — Полтав. губ.; 1802–1923 — Лубен. пов. Тривалий час існувала Оржиц. волость (до 1923). У 1842 мешкали 537; 1859 — 1359 осіб. 1845 відкрито початк. однокласну школу; 1911 — міське (від 1913 — вище чол.) училище. 1872 споруджено нову Преображен. церкву. У 1890-х рр. збирали 3 ярмарки на рік. На поч. 20 ст. працювали 2 парових млини (один з олійницею, ін. — з просорушкою). 1910 були 304 двори, проживали 1875 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Лубен. округи; 1932–37 — Харків., від 1937 — Полтав. обл.; 1963–65 та від 2020 — Лубен. р-ну. 1923–1962, 1965–2020 — райцентр. Від серед. 1920-х рр. — село; від 1968 — смт. 1923 проживали 1852; 1930 — 2374 особи. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. У вересні 1941 в околицях О. рад. війська, що проривалися з оточення, вели кровопролитні бої з нім. військами. Від 23 вересня 1941 до 19 вересня 1943 — під нім. окупацією. Нацисти вбили 13 осіб. Діяло підпілля. На фронтах 2-ї світової війни загинули 176 воїнів-земляків. У рад. період засн. комбікорм. і хліб. заводи, харчокомбінат і торфопідприємство. Розвідано поклади глини та піску. В О. — заг.-осв. школа, дитсадок; дит. муз. школа, ДЮСШ, Будинок дит. і юнац. творчості; Оржицький історико-краєзнавчий музей, Будинок культури, 2 б-ки; лікарня, амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Друкують г. «Оржицькі вісті». 2018 освячено новозбудовану Свято-Преображен. церкву. Встановлено меморіал пам’яті воїнів, які загинули під час 2-ї світової війни, погруддя І. Франка, пам’ятники воїнам-афганцям і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі механіки деформів. твердого тіла М. Бабешко, фахівець у галузі радіофізики й електроніки Ю. Чутов, лікар-гігієніст В. Гапон; поетеса, прозаїк О. Хало; кобзар і лірник 19 ст. А. Никоненко. 1961–66 гол. лікарем Оржиц. центр. рай. лікарні працював лікар-невропатолог І. Весельський.
Літ.: Хало О. І. Відгомін оржицьких степів. 1998; Її ж. Оржиця: Краєзн. нарис. 2006; Її ж. Оржиччина. Історія і сьогодення. 2008 (усі — Полтава).
Л. М. Сазонюк, О. В. Сидоренко, Л. Г. Федоренко
Рекомендована література
- Хало О. І. Відгомін оржицьких степів. 1998;
- Її ж. Оржиця: Краєзн. нарис. 2006;
- Її ж. Оржиччина. Історія і сьогодення. 2008 (усі — Полтава).
Фотоілюстрації
Населені пункти 
