Орлик
О́РЛИК (давні назви: Орель, Оріль) — село Полтавського (до липня 2020 — Кобеляцького) району Полтавської області. У жовтні 2020 Орлиц. сільс. раду зараховано до Кобеляц. міської громади. О. знаходиться у дельті р. Ворскла (у місці, де вона переходить в Кам’ян. водосховище), за 106 км від Полтави, 40 км від м. Кобеляки та 60 км від залізнич. ст. Кобеляки. За переписом насел. 2001, проживали 1754 особи; переважно українці. Пам’ятка археології місц. значення — група курганів доби бронзи–раннього заліз. віку. Виявлено залишки неоліт. поселення, знайдено ліпну чашу на високій пустотілій ніжці (3 тис. до н. е.), артефакти зруб. і черняхів. культур, слов’ян. племен серед. 1-го тис. н. е. та давньорус. часу. Орлиц. землі вперше згадуються у писем. джерелах 1631, на яких на той час вже були уходи О. Драбовичевої, І. Шеховича та С. Янковського. Потім відійшли у власність шляхтича Гурського, 1643 — до родини Немировичів. Унаслідок Визв. війни під проводом Б. Хмельницького почали належати козац. старшині. 1676 побл. давнього місця впадіння р. Оріль в Дніпро козак С. Підстрельний заснував поселення Орель (Оріль). На думку деяких дослідників, сучасна назва О. походить від прізвища гетьмана П. Орлика (відкрито пам’ят. знак). У 17–18 ст. О. був сотен. центром Полтав. полку та мав фортецю. Згодом почали розрізняти 2 окремих м-ка — Новий О. та Старий О. 1796–1802 — у складі Малорос., 1802–1920 та 1922–25 — Полтав., 1920–22 — Кременчуц. губ.; 1803–1923 — Кобеляц. пов. Тривалий період існувала Орлиц. волость. 1807 у м-ках було 228 дворів, мешкали 2542 особи; 1859 — відповідно 307 і 2968; 1910 — 1022 і 5897. У серед. 19 ст. двічі на рік збирали ярмарки, працювала значна кількість ремісників, зокрема ковалі, теслярі, столярі, ткачі, кравці, шевці. На поч. 20 ст. діяли дерев’яні Успен. (зведена 1790) та Троїц. (1900) і мурована Микол. (1801) церкви. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923 були сформовані Новоорлиц. і Староорлиц. сільс. ради. У тому ж році з Кишеньків., Озер., Орлиц. та частини Сокіл. волостей утвор. Кишеньків. р-н (ліквідований 1962; див. Кишеньки). 1923–30 — у складі Кременчуц. округи; 1932–37 — Харків., від 1937 — Полтав. обл. 1926 у Новому О. мешкали 2065, Старому О. — 837 осіб. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 17 вересня 1941 до 23 вересня 1943 — під нім. окупацією. Нацисти розстріляли 3 особи. Від 24 вересня до 17 жовтня відбувалися бої за Бородаїв. плацдарм, під час яких загинуло багато рад. воїнів. Є брат. могили. Встановлено пам’ятник воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни. Станом на 1947 до Новоорлиц. сільс. ради належали хутори Кармазинівка, Крамареве, Червоне, Чоківка; до Староорлиц. сільс. ради — хутори Галушківка, Кривці, Пшеничне, Радянське. У 1-й пол. 1960-х рр. значну частину навколиш. земель затопили водами Дніпродзержин. (нині Кам’ян.) водосховища; села Новий О., Крамареве, Олянівка, Пархоми, Яременки об’єднали у с. О., а Старий О. перенесли на 4 км нижче по Дніпру та перейменували на Радянське (від 2016 — Придніпрянське). 1962–2020 — у складі Кобеляц., від 2020 — Полтав. р-нів. Нині діють заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Охороняють гідрол. заказник місц. значення Новоорлицькі кучугури (672 га; від 2002 — у межах регіон. ландшафт. парку «Нижньоворсклянський»). Збереглася Вознесен. церква (1914). Серед видат. уродженців — громад.-політ. діяч П. Климович, агроном Г. Пікуш, письменник Д. Ткач, засл. арх. УРСР Д. Сосновий, бандуристка, нар. арт. УРСР Т. Гриценко.
Завантажити статтю
