Орловець

ОРЛОВЕ́ЦЬ  — село Черкаського (до липня 2020 — Городищенського) району Черкаської області. У жовтні 2020 Орловец. сільс. раду (80,89 км²) зараховано до Городищен. міської громади. О. знаходиться у місці впадіння р. Мурейка у Мідянку (притока Сріблянки, бас. Дніпра), за 50 км від Черкас, 13 км від м. Городище та 10 км від залізнич. ст. Цвіткове. За переписом насел. 2001, проживали 2260 осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях нац. значення Київ–Знам’янка. За даними В. Антоновича («Археологическая карта Кіевской губерніи», Москва, 1895), в О. було досліджено 2 давніх кургани, знайдено гостродонну амфору та залізну сокиру зі сріб. насічкою; у с. Буда-Орловецька (нині Мліїв. громади) виявлено 2 городища — окружністю 432 сажні та поряд інше, менше; у с. Теклине (нині Балаклеїв. громади) обстежено 1, у с. Ксаверівка (нині Ксаверове Городищен. громади; у 19 — на поч. 20 ст. усі села належали до Орловец. волості) — 24 кургани. Пізніше на орловец. землі знайдено артефакти трипіл. і зарубинец. культур, періоду пізньої бронзи та раннього заліз. віку, рим. монети та скарб давньорус. ювелір. виробів. За нар. версіями, назва походить: від імені першого поселенця; від імені землевласника; від укр. слів «вир», «вирувати», «вирлівець» (проходив шлях, зручний для базарів і ярмарків, і тому тут торгівля «вирувала»); від слова «орли», що осетин. мовою звучить як «черкеси» (за назвою місц. козаків). О. вперше згадується у писем. джерелах 1499. Після Люблін. унії 1569 від Великого князівства Литовського відійшов до Польщі. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі та Коліївщині. Від 1648 — сотенне містечко Чигирин. полку. 1674 тут козац. військо під керівництвом полковника Р. Дмитрашка-Райчі разом з рос. полками здобуло перемогу над багатотисяч. татар. корпусом, що прибув на допомогу П. Дорошенку. 1732 збудовано дерев’яну церкву св. Миколая, на місці якої споруджували нові дерев’яні однойм. храми 1779 і 1889 (нині пам’ятка архітектури місц. значення). 1797–1925 — містечко Київ. губ.; 1797–1923 — Черкас. пов. Від 1808 — у власності графів Потоцьких, від 1862 — графів Мнішків. 1834 збудовано цукр. завод, що працював понад 70 р. У 19 ст. також були розвинуті скловарне, гончарне, черепичне, цегел. виробництва та гуральництво. 1846 зведено ка­­м’яний палац. На поч. 1860-х рр. мешкали 3786 православних, 116 католиків і 38 євреїв. 1886 було 812 дворів, проживали 5178 осіб. Наприкінці 19 ст. місц. винокур. завод виробляв 16 034 відра спирту на рік. Станом на 1900 в О. було 1530 дворів, мешкали 7765 осіб; у с. Буда-Орловецька — відповідно 287 і 1466; у с. Ксаверівка — 375 і 1835; у с. Теклине — 220 і 1142. Тоді ж в О. діяли 2 православні церкви, євр. молитов. будинок, школа грамоти, церк.-па­рафіял. і однокласна нар. міністер. школи; окрім винокур. і цукр. заводів, працювали паровий, водяний і 36 вітряних млинів, 14 кузень, 2 топчака, 4 маслобійні; щовівторка проводили ярмарки. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923 в О. було 2060 дворів, проживали 9936 осіб. Від серед. 1920-х рр. — село. 1923–27 — у складі Черкас., 1927–30 — Шевченків. округ; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. 1923 з Орловец., Ротмістрів., частин Балакліїв. і Ташлиц. волостей утвор. Носачів. р-н (див. Носачів); через кілька місяців райцентр був перенесений у с. Ротмістрівка (нині Черкас. р-ну). Пізніше декілька десятиліть (з перервою) О. належав до Городищен. р-ну; 1962–66 — у складі Смілян., від 2020 — Черкас. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до лютого 1944 — під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 672 воїни-визволителі, з них 410 загинули (споруджено пам’ятник). На поч. 1970-х рр. мешкали бл. 4,3 тис. осіб; 2010 — 1903 особи. У рад. період була засн. філія смілян. приладобуд. заводу «Орізон». Нині працюють с.-г. підприємства, що спеціалізуються на рослинництві, свинарстві та птахівництві. В О. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Зберігся дерев’яний вітряний млин, збудований 1907 теклин. селянином В. Маньком. Є погруддя І. Мічуріна. Серед видат. уродженців — церк. діяч, мово­знавець, перекладач 18 ст. Я. Блоницький, поети батько і син Максим і Володимир Гаптарі, економістка Р. Федотова (займалася наук. діяльністю в Кишиневі).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю