Оркестр

ОРКЕ́СТР (грец. ορχήστρα — місце для хору, від ορχέομι — танцюю) — колектив музикантів для сумісного викона­н­ня музичних творів. Первісно по­значало місце перед сценою, зокрема у давньогрец. і давньорим. театрі, де знаходився хор, який спів­ав та виконував танц. рухи; у римському антич. театрі — про­стір із місцями, при­значеними для патриціату; круглий або напів­круглий май­данчик, на якому грали актори і пере­бував хор. Термін «О.» у значен­ні місця, при­значеного для роз­міще­н­ня музикантів, що знаходився між залою і сценою театру, зʼявився у 2-й пол. 17 ст. У сучас. ро­зумін­ні термін «О.» об­ґрунтовано у працях Й. Мат­тезона «Das neu-eröffnete Оrchestre» («Заново від­критий оркестр», 1713) і Ж.-Ж. Руссо «Dictionnaire de la musique» («Музичний словник», 1767). Від­повід­но до інструм. складу існує кілька різновидів О.: мішаний і однорідний; симфонічний оркестр; камерний оркестр; духовий оркестр; О.-бенд (лише мідні духові інструменти); шумовий (пере­важно ударні інструменти); неаполітан., або мандолін. (лише мандоліни); турец., або яничарський. За функцією в муз. практиці роз­різняють військ., салон., джаз., естрад. О., а також оркестр народних інструментів.

Формува­н­ня докласич. симф. О. від­булося у серед. 17 ст. у добу Бароко, коли європ. інструм. музика роз­вивалася у взаємодії з церк. хор. музикою та світс. побут. музикою. Саме тоді започатковано новіт. склад О., основу якого становив ансамбль струн­но-смичк. інструментів. У 2-й пол. 17 ст. в основі опер., церк. та концерт. О. був струн. квінтет. До складу опер. О. входили 2 чембало, флейти, гобої, труби, тромбони та литаври; церк. — орган, флейти, гобої, іноді труби, валторни, тромбони для по­двоє­н­ня хор. партій. Концерт. О. від­дзеркалював рівень інструм. музикува­н­ня в добу роз­квіту жанру concerto grosso в італ. скрипк. школі у творчості А. Корел­лі, А. Вівальді, Дж. Тартіні, П. Локател­лі та нім. скрипк. школі — Й.-С. Баха та Ґ. Генделя. До характер. рис барок. О. належить зі­ставле­н­ня групи солістів або соло 1-го інструмента і всього складу О. (tutti) та групи basso continuo, пред­ставленої чембало, клавесином або органом. При цьому основу оркестр. тканини становив ансамбль солістів, де струн­ні й духові були рівноправними або духові дублювали струн­ні інструменти. А. Вівальді вперше за­стосував у концерт. практиці гобої, валторни, фаготи як сольні, а не дублювал. інструменти. Епоха Просвітництва породила новий універсал. жанр оркестр. музики — симфонію, муз. мова якої формувалася на основі гомоф.-гармоніч. стилю. Як і в барок. музиці, струн­на група чітко сформувалася у ви­гляді квінтету. Водночас виник і унормувався т. зв. по­двій. склад духових інструментів: 2 флейти, 2 гобої, 2 кларнети, 2 фаготи. Роль барок. basso continuo в О. австр. композиторів-класиків пере­брали на себе мідні духові інструменти: 2 валторни, 2 труби, що разом із ударними (литаврами) склали основу малого симф. О. (використовували Й. Гайдн, В.-А. Моцарт і Л. ван Бетговен). Натомість у пізніх симф. Й. Гайдна і Л. ван Бетговена зʼявилася партія кларнета. Нове симф. мисле­н­ня Л. ван Бетговена, як і концепції окремих його симф., вимагало індивід. під­ходу до оркестр. складів. Партитура фіналу 9-ї Симф., що включала 4 валторни, 2 труби, 3 тромбони, а також тарілки, трикутник та великий барабан, започаткувала великий симф. О. Лише на поч. 19 ст. до симф. О. було введено тубу й усталено склад мідної групи інструментів. Доба Романтизму внесла сут­тєві зміни до інструм. складу О., зокрема допускалося збільше­н­ня кожної групи інструментів до 5-ти. Мас­штабні оркестр. склади характерні для симф. партитур Г. Берліоза, Ґ. Малера, П. Чайковського, оперних — Р. Ваґнера й Р. Штраус­са. Водночас зро­ста­н­ня ролі окремих деревʼяних або мідних духових інструментів від­ображало зацікавленість композиторів тембр. можливостями і барвами оркестр. звуча­н­ня. Посиле­н­ня ролі духових інструментів в О. стало можливим завдяки здійснен­ню певних тех. удосконалень. Поява клапанових механізмів у кон­струкції деревʼяних, а також вентил. механізмів у мідних інструментів створила нові можливості для пере­дава­н­ня динам.-екс­пресив. аспектів оркестр. звуча­н­ня. Композитори-ім­пресіоністи від­мовилися від гігант. оркестр. складів попередників і апелювали до камерності оркестр. звуча­н­ня, тембр. винахідливості й виразності окремих інструментів та викори­ста­н­ня невластивих для них способів звуковидобува­н­ня (напр., гра струн­них древком, мідних — зі сурдиною). 20 ст. по­значене великим роз­маї­т­тям і свободою викори­ста­н­ня оркестр. складів, індивід. баче­н­ням тембр. можливостей інструментів. Водночас мали місце й певні тенденції до камерності, індивідуалізації оркестр. складів, зро­ста­н­ня ролі удар. інструментів, а подекуди їх цілковитої автономності. Звук. естетику окремих творів характеризують далеко нетрадиц. інструменти або й групи інструментів О. (за­провадже­н­ня джаз., нар., електрон. інструментів, інколи вмонтовува­н­ня звуча­н­ня магнітофон. стрічок тощо).

Історія роз­витку О. в Україні бере початок з часів Київ. Русі. Про спільне інструм. музикува­н­ня згадується в «Повісті минулих літ» (11 ст.). У муз. побуті при князів. дворах послуговувалися струн­но-щипк. (гуслі, лютня, псалтиріон), струн­но-смичк. (гудок), духовими (свирілі, сопелі (сопілки), труби) інструментами, про що свідчать фрески Софій. собору в Києві, а також ударними (накри, литаври, тулумбаси та варгани). Ці інструменти використовували як під час різних святкувань, на трапезах, бенкетах, для су­проводу танців, при­йому іноз. послів, так і під час військ. походів. Основу О. Війська Запорозького становили скрипки, цимбали, волинки, басолі, труби, сурми, литаври, барабани та котли. До геть­ман. клейнодів, окрім прапора, бунчука, булави, печатки, входили також бубон і литаври. О. функціонували при козац. полках. У межах козац.-геть­ман. держави в 2-й пол. 17 ст., коли полки стали основою адм.-територ. устрою, полкова музика була не­відʼєм. частиною військ. і світс. життя. У 17–19 ст. військ. О. виконували церемоніал., сигнал.-фанфарну, побут.-роз­важал. та концертну функції. 1689 до почту І. Мазепи під час його подорожі до Москви входили 10 трубачів і бандуристів. Особливо урочиста оркестр. музика звучала під час церемонії обра­н­ня у м. Глухів (нині Сум. обл.) геть­маном України К. Ро­зумовського (1750). Було задіяно музикантів із 10-ти козац. полків, які боєм литавр су­проводжували парадну ходу 5 тис. козаків, а музиканти геть­ман. О. верхи на конях грали на трубах. До початків оркестр. музикува­н­ня в Україні варто також від­нести діяльність музикант. цехів. До ран­ніх згадок про музикантів-інструменталістів, музикува­н­ня, а також про існува­н­ня інструм. капел у Львові належать архівні матеріали 16–17 ст. (Л. Мазепа). Статут Львів. муз. братства (1580) свідчить про наявність у ньому музикантів, які грали на струн­но-смичк., струн­но-щипк., мідних, деревʼяних та удар. інструментах. Ві­домо, що цехи скрипалів діяли у Камʼянці-Подільському (нині Хмельн. обл.) і Острозі (нині Рівнен. обл.), дударів і скрипалів — у Ніжині (нині Черніг. обл.). У 2-й пол. 18 ст. О. в Україні повʼязані з викона­н­ням музики на рогах (пере­важно кріпац. О., що існували при дворах великих магнатів), де кожен оркестрант міг видобути лише один звук, тому такі О. мали велику кількість музикантів. Не­зважаючи на це, рогові О. протрималися в муз. побуті до поч. 19 ст., коли від­булося вдосконале­н­ня мідних інструментів за допомогою вентил. механізму. Ця подія повʼязана також із діяльністю чес. валторніста К. фон Лау, який був диригентом рогового О. геть­мана К. Ро­зумовського. Замість мідних рогів він за­пропонував деревʼяні, обтягнув їх шкірою та вина­йшов клапани до них. Європ. тенденції, повʼязані з інтенсив. роз­вит­ком світс. музики й культури, утвердже­н­ням гомоф.-гармоніч. стилю, виникне­н­ням жанрів опери й симф., впливали й викликали зу­стрічні культурні реакції в Україні в 2-й пол. 18 ст., пере­д­усім у нових формах й організаціях світс. муз. побуту в дворян.-поміщиц. середовищі. При дворах магнатів, замож. шляхти, козац. старшини та поміщиків почали зʼявлятися театри й О., які називали капелами. Однією з найкращих в Україні та Рос. імперії була капела К. Ро­зумовського (40 музикантів; від 1753 керував А. Рачинський, згодом — Дж. Астаріта). 1755 у його су­проводі від­бувалися оперні ви­стави в геть­ман. резиденціях у Батурині (нині Черніг. обл.) і Глухові. Після смерті К. Ро­зумовського капела під керівництвом регента Чухнова про­існувала до 1830-х рр. Про репертуар цієї капели, як і загалом тодіш. О., повне уявле­н­ня дає нотне зі­бра­н­ня б-ки Ро­зумовських, більшість якого складали твори зх.-європ. опер. та інструм. музики. Генерал-губернатор України О. Румʼянцев-Задунайський (1770–80) утримував струн­но-духовий О. в с. Вишеньки (нині Новгород-Сівер. р-ну Черніг. обл.). В остан. чв. 18 ст. у Кременчуці (нині Полтав. обл.) на базі капели князя Г. Потьомкіна було від­крито Муз. академію. При ній діяли 2 рогові О. — хлопчиковий і дорослий, очолювані капель­мейстером К. Ібералем. На Чернігівщині функціонували О. в садибах О. Будлянського в м-ку Срібне, Ґалаґанів у с. Сокиринці (обидва — нині Прилуц. р-ну Черніг. обл.), Д. Ширая в с. Спиридонова Буда (нині Брян. обл., РФ). П. Ґалаґан утримував також ві­домий у 1-й пол. 19 ст. О. в Дігтярях (нині Прилуц. р-ну), капель­мейстером якого був німець Д. Краузе. На поч. 19 ст. в Житомирі, за губернаторства М. Комбурлея, від­бувалися світс. при­йоми за участі О. й хору, зокрема під час урочистостей, повʼязаних із при­йомом імператора Олександра І було задіяно 2 полк. й 1 кріпац. О., що належав волин. магнату Танському. На­прикінці 18 ст. високим культур. рівнем вражав муз. побут у маєтку магната Й. Ілінського в Романові (нині Житомир. р-ну Житомир. обл.). Тут утримувалися й функціонували роговий і струн­но-духовий О., хор, спів­аки та балетна трупа. Один із найкращих кріпац. О., як і хорів, у 1-й пол. 19 ст. належав поміщикам Будлянським (спочатку Михайлу, а згодом його сину Олексію). Кріпац. О. утримували також пред­ставники козац. старшини, зокрема Лизогуби, Булюбаші, Селецькі, Лукашевич. Повіт. маршал дворянства в с. Гриньки (нині Кременчуц. р-ну Полтав. обл.) П. Булюбаш (дід М. Лисенка) мав О. із 25-ти музикантів, що складався з духових й удар. інструментів і був активно задіяний під час святкува­н­ня різних родин. подій, різдвяних і великод. свят. На­звані панські осередки були свідче­н­ням високої культури, до створе­н­ня якої були причетні укр. музиканти-кріпаки. Напр., при дворі графа С. Потоцького в Тульчині (нині Вінн. обл.) диригентом О. був Т. Фер­рарі (справж. — Ф. Ковальчук). Мист.-культур. центром у 1-й пол. 19 ст. став маєток Тарнавських у Качанівці (нині Прилуц. р-ну); О., що діяв від серед. 1830-х рр. до 1896, виконував профес. муз. репертуар. Прототипом першого стаціонар. О. була Київ. міська капела — капелія, засн. 1627 при військ. корпусі за привілеєм польс. короля Сиґізмунда ІІІ. На поч. 18 ст. цей корпус ліквідовано, 1786 від­новлено Київ. міську капелу (18 осіб; кер. — Я. Станкевич) і муз. школу при ній. Спочатку до складу цієї капели входили труби, валторни, гобої, кларнети, бас, литаври, у 1790-х рр. — струн­ні, флейти, фагот, барабан та трикутник. У репертуарі були твори різних жанрів — симф., увертюри, концерти зх. композиторів. 1819 Київ. міська капела поповнилася музикантами О. князя О. Лобанова-Ростовського. Упродовж 19 ст. були поширені військ. О. (т. зв. полкові, особливо на Лів­обереж­жі) — пере­важно духові О., що брали участь в урочисто-парад. подіях, театр. ви­ставах і концертах, у заходах громад. та університет. життя, грали на балах тощо. Від 1863 при Київ. від­діл. РМТ діяв симф. О. у такому складі: струн­но-смичк. квінтет; деревʼяні духові — 4 флейти, 2 гобої, 1 кларнет, 3 фаготи; мідні духові — 1 труба, 2 тромбони, 1 корнет-а-пістон, 2 валторни. 1918 у Києві засн. Держ. симф. оркестр ім. М. Лисенка (див. Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України; худож. кер. та гол. диригент — В. Сіренко (від 1999). У 1929 в Харкові засн. Симф. О. Укр. радіоцентру (див. Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України; худож. кер. та гол. диригент — В. Шейко (від 2005). Військ.-муз. галузь в Україні ре­презентує Національний президентський оркестр (засн. 1991; худож. кер. — А. Молотай), що обʼ­єд­нує духовий, камер., симф., естрадно-симф. склади та біг-бенд, що роз­ширює репертуарні межі О. 2016 з ініціативи диригентки О. Линів у спів­праці з партнер. нім. ін­ституціями та муз. фестивалем «LvivMozАrt» засн. Молодіж. симф. оркестр України. Колектив обʼ­єд­нав талановитих музикантів віком від 12 до 22 р. із різних областей України. На поч. 20 ст. на теренах сх. і центр. регіонів України, зокрема у Харкові й Києві, почали інтенсивно виникати О. нар. інструментів. У 1920-х рр. у Харкові популярним був балалайковий О. нар. інструментів під керівництвом В. Комаренка, створ. на зразок рос. О. під керівництвом В. Андреєва, під­триманого більшовиками в Україні. У 1920–30-х рр. у Києві діяв Ансамбль МіК під керівництвом М. Радзієвського, у Харкові — О. нар. інструментів клубу «Металіст» під керівництвом Л. Гайдамаки. У повоєн. період О. нар. інструментів поширилися по всій Україні. Існувало 2 різновиди цих О.: один базувався на домрах і баянах, другий — на струн­но-смичк. інструментах. 1-й різновид подекуди зберігся в оркестр. практиці спеціаліз. муз. навч. закладів; 2-й різновид діяв як профес. О. при Київ. телерадіокомітеті під керівництвом А. Бобиря (від 1959). Нині окрасою оркестр. виконавства цього виду є Оркестр народної і популярної музики Національної су­спільної телерадіокомпанії України Академічний (створ. 1929 у Харкові, згодом у Києві; худож. кер. та гол. диригент — М. Пікульський (від 2013); здійснює фонд. записи для Укр. радіо. Провід. концерт. колективом є Народних інструментів України Національний академічний оркестр (створ. 1969 у Києві; худож. кер. та гол. диригент — В. Гуцал). Невід­ʼєм. частиною оркестр. виконавства є духові О. Мідну групу пред­ставляють корнети, флюгельгорни, труби, валторни, тромбони; деревʼяну — флейти, кларнети, саксофони, гобої, фаготи; ударну — великий барабан і тарілки. В Україні провід­ним є Нац. академ. духовий оркестр України (див. Державний академічний духовий оркестр України; створ. 1979, худож. кер. та гол. диригент — М. Мороз (від 2014).

Салон­ний О. (франц. salon — вітальня) складається зі струн­но-смичк. квінтету, акордеона та фортепіано, інколи доповнених окремими духовими та ударними; набув роз­по­всюдже­н­ня на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. Місцем його побутува­н­ня були різні форми світс. муз. життя багатих людей. Водночас він діяв у закладах роз­важал. характеру — кавʼярнях, концерт. ревʼю, «німому» кіно. Тембр. специфіка салон. О. по­значилася на стилістиці легкої музики на нац. основі у Сх. Галичині між­воєн. періоду й, зокрема, на популярних тоді піснях І.-Б. Весоловського. Існував салон. О. «Рапсодія» в Дні­продзержин. Будинку орган. і камер. музики (нині м. Камʼян­ське Дні­проп. обл.).

Джазовий О. (англ. — jazz-band) виник із по­єд­на­н­ня 2-х культур — афр. і європейської. Перші джаз. О. зʼявилися в 1910-х рр. у США. Афро-амер. вуличні О. не­вдовзі здобули велику популярність у ресторанах, танц. клубах, нічних роз­важал. закладах, на концерт. естрадах. До типового складу О. входять труба, тромбони, кларнет, що, ім­провізуючи, виконували мелодію композиції, а ударні, контрабас, гітара, банджо, фортепіано — ритм. акомпанемент. Ім­провізац. стиль викона­н­ня джазу вдало пере­дає термін «hot» («гострий, гарячий»), а термін «sweet» («ніжний, милий») характеризує ретельно витончену манеру опрацюва­н­ня джазу. В Україні перші джаз. колективи зʼявилися в 1920-х рр. у Харкові та Одесі. 1924–26 у Харкові діяв створ. Ю. Мейтусом профес. джаз-бенд (у складі — скрипка, фортепіано, ксилофон, шумові та ударні інструменти), 1929 в Одесі — джаз. О. Л. Утьосова. Першим джаз. колективом у Зх. Україні був Львів. теа-джаз під керівництвом Г. Варса (1939–41). У повоєн. роках у Києві ви­ступав Держ. джаз-оркестр УРСР. В Україні джаз. колективи зʼявлялися при ВНЗах (мед., політех., торг.). У 1960–70-х рр. центри джаз. мистецтва зосере­джено в Дні­пропетровську (нині Дні­про), Донецьку, Одесі, Києві, Львові, при них створ. джаз. клуби, ансамблі, оркестри, біг-бенди. 1966 у Києві проведено перший у країні конкурс джаз. ансамблів і виконавців. В Україні систематично проводять джаз. фестивалі, зокрема між­народні, серед них найві­доміші — у Дні­прі («Юність», «Джаз», «Джаз на Дні­прі», від 1968), Донецьку («Донецьк», від 1969), Одесі («Дні джазу», від 1982), Харкові (від 1992). У Львові джаз. О. діяли при кінотеатрах ім. Б. Хмельницького та «Дні­про». У сучас. Україні джаз. музикува­н­ня досяг­ло високого роз­витку. Про це свідчать між­нар. джаз. фестивалі, зокрема Львівський між­народний джазовий фестиваль «Alfa Jazz Fest» (від 2011), а також «Koktebel jazz festival», що спочатку проводився в Криму, а після його окупації Росією від 2014 — в смт Затока Одес. обл.

Біг-бенд (англ. bigband — великий колектив) виконує пере­важно аранжовану джаз. музику. Виник на поч. 1920-х рр. у період пошире­н­ня джазу. 1926 створ. перший джаз-бенд у Києві, що озвучив ви­ставу «Ленін», по­ставлену в Театрі читця Муз.-драм. ін­ституту. Мелод. група класич. складу складається з 3–4 труб, 3–4 тромбонів і 4–5 саксофонів, які обʼ­єд­нуються у своєму звучан­ні або проти­ставляються. До ритм. групи входять ударні, фортепіано, контрабас, гітара. У сучас. джаз. композиціях можуть за­стосовуватися також деревʼяні інструменти — флейти й кларнети, з мідних — флюгельгорни й туби. 1979 створ. Київ. театр естради, при якому діяв цей різновид джаз. О. Біг-бенди функціонували в держ. муз. училищах Харкова, Львова, Черкас, Кривого Рогу (Дні­проп. обл.), а також у Київ. муніцип. академії музики ім. Р. Ґлієра.

Естрадний (естрадно-симфонічний) О. , на від­міну від джаз. О., з характерною для нього ім­­провізац. манерою викона­н­ня, виконує музику з чітко фіксованим муз. текс­том. До традиц. складу інструментів симф. О. додають електричні: соло- та ритм-гітари, групу саксофонів, синтезатор. Перші естрадні О. виникли при Будинках культури, напр., залізничників, будівельників, заводів, у клубах, муз. училищах, ін­ститутах, кінотеатрах, ресторанах Дні­пропетровська, Одеси, Ворошилов­града (нині Луганськ), Донецька, Запоріж­жя, Києва, Дрогобича Львів. обл. та ін. За В. Симоненком, в Україні створ. бл. 200 естрад. О., серед них — Естрад. О. Укр. респ. естради (згодом Укрконцерту, 1955–61), Естрадно-симф. О. Держтелерадіо УРСР (1972–78). Від 1979 функціонує Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр України (гол. диригент — Л. Ґаджеро (від 2019). Яничарський О. — один із най­старіших О. світу. Це військ. турец. О., що виник у 14 ст. в Осман. імперії. Складався з великого і 2-х малих барабанів, 2-х тарілок, трикутника, мідних труб і шалмеїв. О. від­значався пронизливо-різким звуча­н­ням ударно-шумового характеру. В Європі 17–18 ст. яничар. музика ототожнювалася з модою на стиль «аlla turca», а також залишила свій слід у муз. побуті магнатів і поміщиків в Україні в 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст., зокрема яничар. О. існував в О. Ро­зумовського.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю