Оркестр

Визначення і загальна характеристика

ОРКЕ́СТР (грец. ορχήστρα — місце для хору, від ορχέομι — танцюю) — колектив музикантів для сумісного виконання музичних творів. Первісно позначало місце перед сценою, зокрема у давньогрец. і давньорим. театрі, де знаходився хор, який співав та виконував танц. рухи; у римському антич. театрі — простір із місцями, призначеними для патриціату; круглий або напівкруглий майданчик, на якому грали актори і перебував хор. Термін «О.» у значенні місця, призначеного для розміщення музикантів, що знаходився між залою і сценою театру, з’явився у 2-й пол. 17 ст. У сучас. розумінні термін «О.» обґрунтовано у працях Й. Маттезона «Das neu-eröffnete Оrchestre» («Заново відкритий оркестр», 1713) і Ж.-Ж. Руссо «Dictionnaire de la musique» («Музичний словник», 1767). Відповідно до інструм. складу існує кілька різновидів О.: мішаний і однорідний; симфонічний оркестр; камерний оркестр; духовий оркестр; О.-бенд (лише мідні духові інструменти); шумовий (переважно ударні інструменти); неаполітан., або мандолін. (лише мандоліни); турец., або яничарський. За функцією в муз. практиці розрізняють військ., салон., джаз., естрад. О., а також оркестр народних інструментів.

Формування докласич. симф. О. відбулося у серед. 17 ст. у добу Бароко, коли європ. інструм. музика розвивалася у взаємодії з церк. хор. музикою та світс. побут. музикою. Саме тоді започатковано новіт. склад О., основу якого становив ансамбль струнно-смичк. інструментів. У 2-й пол. 17 ст. в основі опер., церк. та концерт. О. був струн. квінтет. До складу опер. О. входили 2 чембало, флейти, гобої, труби, тромбони та литаври; церк. — орган, флейти, гобої, іноді труби, валторни, тромбони для подвоєння хор. партій. Концерт. О. віддзеркалював рівень інструм. музикування в добу розквіту жанру concerto grosso в італ. скрипк. школі у творчості А. Кореллі, А. Вівальді, Дж. Тартіні, П. Локателлі та нім. скрипк. школі — Й.-С. Баха та Ґ. Генделя. До характер. рис барок. О. належить зіставлення групи солістів або соло 1-го інструмента і всього складу О. (tutti) та групи basso continuo, представленої чембало, клавесином або органом. При цьому основу оркестр. тканини становив ансамбль солістів, де струнні й духові були рівноправними або духові дублювали струнні інструменти. А. Вівальді вперше застосував у концерт. практиці гобої, валторни, фаготи як сольні, а не дублювал. інструменти. Епоха Просвітництва породила новий універсал. жанр оркестр. музики — симфонію, муз. мова якої формувалася на основі гомоф.-гармоніч. стилю. Як і в барок. музиці, струнна група чітко сформувалася у вигляді квінтету. Водночас виник і унормувався т. зв. подвій. склад духових інструментів: 2 флейти, 2 гобої, 2 кларнети, 2 фаготи. Роль барок. basso continuo в О. австр. композиторів-класиків перебрали на себе мідні духові інструменти: 2 валторни, 2 труби, що разом із ударними (литаврами) склали основу малого симф. О. (використовували Й. Гайдн, В.-А. Моцарт і Л. ван Бетговен). Натомість у пізніх симф. Й. Гайдна і Л. ван Бетговена з’явилася партія кларнета. Нове симф. мислення Л. ван Бетговена, як і концепції окремих його симф., вимагало індивід. підходу до оркестр. складів. Партитура фіналу 9-ї Симф., що включала 4 валторни, 2 труби, 3 тромбони, а також тарілки, трикутник та великий барабан, започаткувала великий симф. О. Лише на поч. 19 ст. до симф. О. було введено тубу й усталено склад мідної групи інструментів. Доба Романтизму внесла суттєві зміни до інструм. складу О., зокрема допускалося збільшення кожної групи інструментів до 5-ти. Масштабні оркестр. склади характерні для симф. партитур Г. Берліоза, Ґ. Малера, П. Чайковського, оперних — Р. Ваґнера й Р. Штраусса. Водночас зростання ролі окремих дерев’яних або мідних духових інструментів відображало зацікавленість композиторів тембр. можливостями і барвами оркестр. звучання. Посилення ролі духових інструментів в О. стало можливим завдяки здійсненню певних тех. удосконалень. Поява клапанових механізмів у конструкції дерев’яних, а також вентил. механізмів у мідних інструментів створила нові можливості для передавання динам.-експресив. аспектів оркестр. звучання. Композитори-імпресіоністи відмовилися від гігант. оркестр. складів попередників і апелювали до камерності оркестр. звучання, тембр. винахідливості й виразності окремих інструментів та використання невластивих для них способів звуковидобування (напр., гра струнних древком, мідних — зі сурдиною). 20 ст. позначене великим розмаїттям і свободою використання оркестр. складів, індивід. баченням тембр. можливостей інструментів. Водночас мали місце й певні тенденції до камерності, індивідуалізації оркестр. складів, зростання ролі удар. інструментів, а подекуди їх цілковитої автономності. Звук. естетику окремих творів характеризують далеко нетрадиц. інструменти або й групи інструментів О. (запровадження джаз., нар., електрон. інструментів, інколи вмонтовування звучання магнітофон. стрічок тощо).

Історія розвитку О. в Україні бере початок з часів Київ. Русі. Про спільне інструм. музикування згадується в «Повісті минулих літ» (11 ст.). У муз. побуті при князів. дворах послуговувалися струнно-щипк. (гуслі, лютня, псалтиріон), струнно-смичк. (гудок), духовими (свирілі, сопелі (сопілки), труби) інструментами, про що свідчать фрески Софій. собору в Києві, а також ударними (накри, литаври, тулумбаси та варгани). Ці інструменти використовували як під час різних святкувань, на трапезах, бенкетах, для супроводу танців, прийому іноз. послів, так і під час військ. походів. Основу О. Війська Запорозького становили скрипки, цимбали, волинки, басолі, труби, сурми, литаври, барабани та котли. До гетьман. клейнодів, окрім прапора, бунчука, булави, печатки, входили також бубон і литаври. О. функціонували при козац. полках. У межах козац.-гетьман. держави в 2-й пол. 17 ст., коли полки стали основою адм.-територ. устрою, полкова музика була не­від’єм. частиною військ. і світс. життя. У 17–19 ст. військ. О. виконували церемоніал., сигнал.-фанфарну, побут.-розважал. та концертну функції. 1689 до почту І. Мазепи під час його подорожі до Москви входили 10 трубачів і бандуристів. Особливо урочиста оркестр. музика звучала під час церемонії обрання у м. Глухів (нині Сум. обл.) гетьманом України К. Розумовського (1750). Було задіяно музикантів із 10-ти козац. полків, які боєм литавр супроводжували парадну ходу 5 тис. козаків, а музиканти гетьман. О. верхи на конях грали на трубах. До початків оркестр. музикування в Україні варто також віднести діяльність музикант. цехів. До ранніх згадок про музикантів-інструменталістів, музикування, а також про існування інструм. капел у Львові належать архівні матеріали 16–17 ст. (Л. Мазепа). Статут Львів. муз. братства (1580) свідчить про наявність у ньому музикантів, які грали на струнно-смичк., струнно-щипк., мідних, дерев’яних та удар. інструментах. Відомо, що цехи скрипалів діяли у Кам’янці-Подільському (нині Хмельн. обл.) і Острозі (нині Рівнен. обл.), дударів і скрипалів — у Ніжині (нині Черніг. обл.). У 2-й пол. 18 ст. О. в Україні пов’язані з виконанням музики на рогах (переважно кріпац. О., що існували при дворах великих магнатів), де кожен оркестрант міг видобути лише один звук, тому такі О. мали велику кількість музикантів. Незважаючи на це, рогові О. протрималися в муз. побуті до поч. 19 ст., коли відбулося вдосконалення мідних інструментів за допомогою вентил. механізму. Ця подія пов’язана також із діяльністю чес. валторніста К. фон Лау, який був диригентом рогового О. гетьмана К. Розумовського. Замість мідних рогів він запропонував дерев’яні, обтягнув їх шкірою та винайшов клапани до них. Європ. тенденції, пов’язані з інтенсив. розвит­ком світс. музики й культури, утвердженням гомоф.-гармоніч. стилю, виникненням жанрів опери й симф., впливали й викликали зустрічні культурні реакції в Україні в 2-й пол. 18 ст., перед­усім у нових формах й організаціях світс. муз. побуту в дворян.-поміщиц. середовищі. При дворах магнатів, замож. шляхти, козац. старшини та поміщиків почали з’являтися театри й О., які називали капелами. Однією з найкращих в Україні та Рос. імперії була капела К. Розумовського (40 музикантів; від 1753 керував А. Рачинський, згодом — Дж. Астаріта). 1755 у його супроводі відбувалися оперні вистави в гетьман. резиденціях у Батурині (нині Черніг. обл.) і Глухові. Після смерті К. Розумовського капела під керівництвом регента Чухнова проіснувала до 1830-х рр. Про репертуар цієї капели, як і загалом тодіш. О., повне уявлення дає нотне зібрання б-ки Розумовських, більшість якого складали твори зх.-європ. опер. та інструм. музики. Генерал-губернатор України О. Рум’янцев-Задунайський (1770–80) утримував струнно-духовий О. в с. Вишеньки (нині Новгород-Сівер. р-ну Черніг. обл.). В остан. чв. 18 ст. у Кременчуці (нині Полтав. обл.) на базі капели князя Г. Потьомкіна було відкрито Муз. академію. При ній діяли 2 рогові О. — хлопчиковий і дорослий, очолювані капельмейстером К. Ібералем. На Чернігівщині функціонували О. в садибах О. Будлянського в м-ку Срібне, Ґалаґанів у с. Сокиринці (обидва — нині Прилуц. р-ну Черніг. обл.), Д. Ширая в с. Спиридонова Буда (нині Брян. обл., РФ). П. Ґалаґан утримував також відомий у 1-й пол. 19 ст. О. в Дігтярях (нині Прилуц. р-ну), капельмейстером якого був німець Д. Краузе. На поч. 19 ст. в Житомирі, за губернаторства М. Комбурлея, відбувалися світс. прийоми за участі О. й хору, зокрема під час урочистостей, пов’язаних із прийомом імператора Олександра І було задіяно 2 полк. й 1 кріпац. О., що належав волин. магнату Танському. Наприкінці 18 ст. високим культур. рівнем вражав муз. побут у маєтку магната Й. Ілінського в Романові (нині Житомир. р-ну Житомир. обл.). Тут утримувалися й функціонували роговий і струнно-духовий О., хор, співаки та балетна трупа. Один із найкращих кріпац. О., як і хорів, у 1-й пол. 19 ст. належав поміщикам Будлянським (спочатку Михайлу, а згодом його сину Олексію). Кріпац. О. утримували також представники козац. старшини, зокрема Лизогуби, Булюбаші, Селецькі, Лукашевич. Повіт. маршал дворянства в с. Гриньки (нині Кременчуц. р-ну Полтав. обл.) П. Булюбаш (дід М. Лисенка) мав О. із 25-ти музикантів, що складався з духових й удар. інструментів і був активно задіяний під час святкування різних родин. подій, різдвяних і великод. свят. Названі панські осередки були свідченням високої культури, до створення якої були причетні укр. музиканти-кріпаки. Напр., при дворі графа С. Потоцького в Тульчині (нині Вінн. обл.) диригентом О. був Т. Феррарі (справж. — Ф. Ковальчук). Мист.-культур. центром у 1-й пол. 19 ст. став маєток Тарнавських у Качанівці (нині Прилуц. р-ну); О., що діяв від серед. 1830-х рр. до 1896, виконував профес. муз. репертуар. Прототипом першого стаціонар. О. була Київ. міська капела — капелія, засн. 1627 при військ. корпусі за привілеєм польс. короля Сиґізмунда ІІІ. На поч. 18 ст. цей корпус ліквідовано, 1786 відновлено Київ. міську капелу (18 осіб; кер. — Я. Станкевич) і муз. школу при ній. Спочатку до складу цієї капели входили труби, валторни, гобої, кларнети, бас, литаври, у 1790-х рр. — струнні, флейти, фагот, барабан та трикутник. У репертуарі були твори різних жанрів — симф., увертюри, концерти зх. композиторів. 1819 Київ. міська капела поповнилася музикантами О. князя О. Лобанова-Ростовського. Упродовж 19 ст. були поширені військ. О. (т. зв. полкові, особливо на Лівобережжі) — переважно духові О., що брали участь в урочисто-парад. подіях, театр. виставах і концертах, у заходах громад. та університет. життя, грали на балах тощо. Від 1863 при Київ. відділ. РМТ діяв симф. О. у такому складі: струнно-смичк. квінтет; дерев’яні духові — 4 флейти, 2 гобої, 1 кларнет, 3 фаготи; мідні духові — 1 труба, 2 тромбони, 1 корнет-а-пістон, 2 валторни. 1918 у Києві засн. Держ. симф. оркестр ім. М. Лисенка (див. Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України; худож. кер. та гол. диригент — В. Сіренко (від 1999). У 1929 в Харкові засн. Симф. О. Укр. радіоцентру (див. Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України; худож. кер. та гол. диригент — В. Шейко (від 2005). Військ.-муз. галузь в Україні репрезентує Національний президентський оркестр (засн. 1991; худож. кер. — А. Молотай), що об’єднує духовий, камер., симф., естрадно-симф. склади та біг-бенд, що розширює репертуарні межі О. 2016 з ініціативи диригентки О. Линів у співпраці з партнер. нім. інституціями та муз. фестивалем «LvivMozАrt» засн. Молодіж. симф. оркестр України. Колектив об’єднав талановитих музикантів віком від 12 до 22 р. із різних областей України. На поч. 20 ст. на теренах сх. і центр. регіонів України, зокрема у Харкові й Києві, почали інтенсивно виникати О. нар. інструментів. У 1920-х рр. у Харкові популярним був балалайковий О. нар. інструментів під керівництвом В. Комаренка, створ. на зразок рос. О. під керівництвом В. Андреєва, підтриманого більшовиками в Україні. У 1920–30-х рр. у Києві діяв Ансамбль МіК під керівництвом М. Радзієвського, у Харкові — О. нар. інструментів клубу «Металіст» під керівництвом Л. Гайдамаки. У повоєн. період О. нар. інструментів поширилися по всій Україні. Існувало 2 різновиди цих О.: один базувався на домрах і баянах, другий — на струнно-смичк. інструментах. 1-й різновид подекуди зберігся в оркестр. практиці спеціаліз. муз. навч. закладів; 2-й різновид діяв як профес. О. при Київ. телерадіокомітеті під керівництвом А. Бобиря (від 1959). Нині окрасою оркестр. виконавства цього виду є Оркестр народної і популярної музики Національної суспільної телерадіокомпанії України Академічний (створ. 1929 у Харкові, згодом у Києві; худож. кер. та гол. диригент — М. Пікульський (від 2013); здійснює фонд. записи для Укр. радіо. Провід. концерт. колективом є Народних інструментів України Національний академічний оркестр (створ. 1969 у Києві; худож. кер. та гол. диригент — В. Гуцал). Невід’єм. частиною оркестр. виконавства є духові О. Мідну групу представляють корнети, флюгельгорни, труби, валторни, тромбони; дерев’яну — флейти, кларнети, саксофони, гобої, фаготи; ударну — великий барабан і тарілки. В Україні провідним є Нац. академ. духовий оркестр України (див. Державний академічний духовий оркестр України; створ. 1979, худож. кер. та гол. диригент — М. Мороз (від 2014).

Салонний О. (франц. salon — вітальня) складається зі струнно-смичк. квінтету, акордеона та фортепіано, інколи доповнених окремими духовими та ударними; набув розповсюдження наприкінці 19 — на поч. 20 ст. Місцем його побутування були різні форми світс. муз. життя багатих людей. Водночас він діяв у закладах розважал. характеру — кав’ярнях, концерт. рев’ю, «німому» кіно. Тембр. специфіка салон. О. позначилася на стилістиці легкої музики на нац. основі у Сх. Галичині міжвоєн. періоду й, зокрема, на популярних тоді піснях І.-Б. Весоловського. Існував салон. О. «Рапсодія» в Дніпродзержин. Будинку орган. і камер. музики (нині м. Кам’ян­ське Дніпроп. обл.).

Джазовий О. (англ. — jazz-band) виник із поєднання 2-х культур — афр. і європейської. Перші джаз. О. з’явилися в 1910-х рр. у США. Афро-амер. вуличні О. невдовзі здобули велику популярність у ресторанах, танц. клубах, нічних розважал. закладах, на концерт. естрадах. До типового складу О. входять труба, тромбони, кларнет, що, імпровізуючи, виконували мелодію композиції, а ударні, контрабас, гітара, банджо, фортепіано — ритм. акомпанемент. Імпровізац. стиль виконання джазу вдало передає термін «hot» («гострий, гарячий»), а термін «sweet» («ніжний, милий») характеризує ретельно витончену манеру опрацювання джазу. В Україні перші джаз. колективи з’явилися в 1920-х рр. у Харкові та Одесі. 1924–26 у Харкові діяв створ. Ю. Мейтусом профес. джаз-бенд (у складі — скрипка, фортепіано, ксилофон, шумові та ударні інструменти), 1929 в Одесі — джаз. О. Л. Утьосова. Першим джаз. колективом у Зх. Україні був Львів. теа-джаз під керівництвом Г. Варса (1939–41). У повоєн. роках у Києві виступав Держ. джаз-оркестр УРСР. В Україні джаз. колективи з’являлися при ВНЗах (мед., політех., торг.). У 1960–70-х рр. центри джаз. мистецтва зосере­джено в Дніпропетровську (нині Дніпро), Донецьку, Одесі, Києві, Львові, при них створ. джаз. клуби, ансамблі, оркестри, біг-бенди. 1966 у Києві проведено перший у країні конкурс джаз. ансамблів і виконавців. В Україні систематично проводять джаз. фестивалі, зокрема міжнародні, серед них найвідоміші — у Дніпрі («Юність», «Джаз», «Джаз на Дніпрі», від 1968), Донецьку («Донецьк», від 1969), Одесі («Дні джазу», від 1982), Харкові (від 1992). У Львові джаз. О. діяли при кінотеатрах ім. Б. Хмельницького та «Дніпро». У сучас. Україні джаз. музикування досяг­ло високого розвитку. Про це свідчать міжнар. джаз. фестивалі, зокрема Львівський міжнародний джазовий фестиваль «Alfa Jazz Fest» (від 2011), а також «Koktebel jazz festival», що спочатку проводився в Криму, а після його окупації Росією від 2014 — в смт Затока Одес. обл.

Біг-бенд (англ. bigband — великий колектив) виконує переважно аранжовану джаз. музику. Виник на поч. 1920-х рр. у період поширення джазу. 1926 створ. перший джаз-бенд у Києві, що озвучив виставу «Ленін», поставлену в Театрі читця Муз.-драм. інституту. Мелод. група класич. складу складається з 3–4 труб, 3–4 тромбонів і 4–5 саксофонів, які об’єднуються у своєму звучанні або протиставляються. До ритм. групи входять ударні, фортепіано, контрабас, гітара. У сучас. джаз. композиціях можуть застосовуватися також дерев’яні інструменти — флейти й кларнети, з мідних — флюгельгорни й туби. 1979 створ. Київ. театр естради, при якому діяв цей різновид джаз. О. Біг-бенди функціонували в держ. муз. училищах Харкова, Львова, Черкас, Кривого Рогу (Дніпроп. обл.), а також у Київ. муніцип. академії музики ім. Р. Ґлієра.

Естрадний (естрадно-симфонічний) О. , на відміну від джаз. О., з характерною для нього ім­провізац. манерою виконання, виконує музику з чітко фіксованим муз. текстом. До традиц. складу інструментів симф. О. додають електричні: соло- та ритм-гітари, групу саксофонів, синтезатор. Перші естрадні О. виникли при Будинках культури, напр., залізничників, будівельників, заводів, у клубах, муз. училищах, інститутах, кінотеатрах, ресторанах Дніпропетровська, Одеси, Ворошиловграда (нині Луганськ), Донецька, Запоріжжя, Києва, Дрогобича Львів. обл. та ін. За В. Симоненком, в Україні створ. бл. 200 естрад. О., серед них — Естрад. О. Укр. респ. естради (згодом Укрконцерту, 1955–61), Естрадно-симф. О. Держтелерадіо УРСР (1972–78). Від 1979 функціонує Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр України (гол. диригент — Л. Ґаджеро (від 2019). Яничарський О. — один із найстаріших О. світу. Це військ. турец. О., що виник у 14 ст. в Осман. імперії. Складався з великого і 2-х малих барабанів, 2-х тарілок, трикутника, мідних труб і шалмеїв. О. відзначався пронизливо-різким звучанням ударно-шумового характеру. В Європі 17–18 ст. яничар. музика ототожнювалася з модою на стиль «аlla turca», а також залишила свій слід у муз. побуті магнатів і поміщиків в Україні в 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст., зокрема яничар. О. існував в О. Розумовського.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю