Ое Кендзабуро

О́Е Кендзабуро (31. 01. 1935, префектура Ехіме, Японія — 03. 03. 2023, Сетаґая, перед­містя Токіо) — японський письмен­ник. Нобелівська премія з літ-ри (1994). Закін. франц. від­діл. філол. факультету Токій. університету (1959). У студент. роки захопився європ. літ-рою (дипломна робота присвяч. творчості Ж.-П. Сартра) та письмен­ництвом. Першу літ. від­знаку — премію Акутагави — отримав 1958 за оповіда­н­ня «Вирощува­н­ня худоби» (в англ. перекл. — «The Catch» / «Спі­йманий») — про життя глухого япон. села в роки вій­ни. Вже з перших кроків літ. творчості О. торкався гострих політ. про­блем. 1959–60 — учасник протестів молодих інтелектуалів проти Амер.-япон. мирного договору, під­писа­н­ня якого означало для Японії втягува­н­ня в залежність від амер. геополітики. Повість «Сімнадцятирічний» та її продовже­н­ня «Смерть політичної молоді», що ви­йшли 1961 з описом перипетій убивства (1960) молодими япон. правоекс­тремістами лідера соціаліст. партії Японії Асануми, а також роман «Молодь, що спізнилася» (1962) стали творами молодого, але вже зрілого майстра япон. післявоєн. літ-ри (напрям «Сенгоха»). Події 1960-х рр. внесли в його творчість мотиви екзистенціалізму. Старшому сину, що мав вроджену ваду мозку, присвятив новелу «Особистий досвід» (1964), в якій від­образив свої пере­жива­н­ня й душев. біль. Під впливом осягне­н­ня трагізму Хіросіми О. написав повість «І сягнула повінь до душі моєї» (1973, премія Номи). У творчості О. все далі від­ходив від простоти перших літ. творів, але по­стійно звертався до опису життя сільс. громади, вбачаючи в ній мікрокосм япон. су­спільства («Футбол 1860 року», 1967; «Ігри сучасності», 1979). 1960-і рр. стали й часом осягне­н­ня світу — він від­відав Європу (в Парижі зустрівся із Ж.-П. Сартром), Китай, СРСР (зокрема Моск. і Ленінгр. (нині С.-Пе­тер­бург) університети), США (стажувався у Гарвард., від­відав Колумбій. та Прінстон. університети), 1970 подорожував Пд.-Сх. Азією. 1980–90-і рр. — період роз­думів, більшість творів цього часу від­значені пре­стиж. літ. преміями: «Жінки, що слухають дерево під дощем» (1982, приз Йоміурі), «Вставай, юний друже!» (1983, приз Осарагі), «Укушений гіпопотамом» (1985, премія Кавабати), «Від­лу­н­ня небес» (1989, приз Сей Іто). У романі «Спокійне життя» (1990) по­дана зважена картина життя сімʼї. Письмен­ник-демократ був учасником пацифіст. і антиядер. рухів, написав книги про атомне бомбува­н­ня Хіросіми і Наґасакі та про долю «хібакуся» (людей вражених радіацією під час бомбува­н­ня), вважав що Японія має морал. право ставити пита­н­ня про заборону викори­ста­н­ня ядер. зброї та енергії (після землетрусу в Тохоку). Отримавши Нобелів. премію, він так оцінив морал. засади своєї творчості: «Я пишу про гідність людського буття». О. від­мовився від високої держ. нагороди — ордена Культури, оскільки, як прихильник демократ. цін­ностей, не при­ймає імператор. системи влади. Станом на 2020 автором написано бл. 50-ти літ. творів різного роз­міру і жанрів, майже половина з них пере­кладена іноз. мовами, більшість — англ., а також франц., нім., китай., рос. та українською. О. нагородж. десятком нац. та між­нар. нагород. Від 2006 встановлено і приз О. — остаточне ріше­н­ня про нагороду при­ймає сам митець, вруче­н­ня гонорару не перед­бачено, але оповіда­н­ня від­разу при­ймають для пере­кладу і ви­да­н­ня іноз. мовами. Укр. мовою окремі його твори пере­клали І. Дзюб, І. Дубинсь­кий, Є. Козирев, Д. Москальов.

Завантажити статтю