Ожешко Еліза

ОЖЕ́ШКО Еліза (Orzeszkowa Eliza; 06. 06. 1841, с. Мілковщизна Гроднен. губ., нині Білорусь — 18. 05. 1910, м. Гродно) — польська письмен­ниця. Закін. пансіон урсулінок у Варшаві (1857). Проживала 1858–63 у с. Людвинів Гроднен. губ. у маєтку чоловіка Петра О. Після його арешту за участь у пов­стан­ні 1863 та засла­н­ня до Сибіру пере­бралася до батька у Мілковщизну, де за­ймалася самоосвітою і роз­почала літ. діяльність. Від 1869 — у Гродно. О. — одна з найви­значніших пред­ставниць реалізму. Дебютувала оповідан­ням «Obrazek z lat głodowych» (1866), у якому змалювала білорус. село 1854–56 напередодні аграр. реформи. Від 2-ї пол. 1860-х pp. О. звернулася до жанру роману. У її перших творах виразно по­значився вплив позитивізму та його ідей про тенденц. літературу. Гол. теми романів 1860–80-х рр. — доля жінки в бурж.-шляхет. середовищі, життя «низів» су­спільства, євр. пита­н­ня. Най­значнішим досягне­н­ням О. у жанрі соц. роману стали: «Eli Makower» (1874), «Marta» (1875), «Rodzina Brochwiczów», «Pompalińscy» (обидва — 1876), «Meir Ezofowicz» (1878). У них порушує теми про долю жінки в сучас. їй су­спільстві, про­блеми екс­плуатації жін. праці, соц. нерівності жінок та чоловіків. У центрі роману «Meir Ezofowicz» — євреї м-ка Шибова і, зокрема, боротьба двох ві­домих тут родин — рабинів Тодросів, які ви­ступають втіле­н­ням фанатизму і віронетерпимості, та купців Езофовичів, які усві­домлюють необхідність освіти «темного» євр. люду. 1880-і pp. умовно ви­окремлюють як 2-й етап творчості О. Він насамперед характеризується подальшим роз­робле­н­ням жанру соц. роману. На поч. 1880-х pp. ви­йшов друком цикл романів під заг. на­звою «Cień», куди уві­йшли однойм. роман, «Sylwek Cmentar­nik» (обидва — 1880), «Zygmunt Ławicz і jego koledzy», «Bańka myd­lana» (обидва — 1882), «Pierwotni» (1884). У цих творах авторка намагалася від­гукнутися на нові вія­н­ня, повʼязані з першими проявами робітн. руху і пошире­н­ням соціаліст. ідей. 1883–88 О. створила «селянський» цикл творів, що вважають вершиною її творчості: повісті «Niziny», «Dziurdzio­wie» (обидві — 1885), «Cham» (1888) тощо. Найві­домішим твором цик­лу є роман «Nad Niemnem» (1887–88), що став своєрід. від­гуком письмен­ниці на кризу позитивіст. ідей, які, починаючи від 1880-х pp., почали стрімко втрачати свій авторитет у польс. сусп. думці, по­ступаючись місцем нац.-патріот. ідеям. 1890–1900-і pp. — на­ступ. етап творчості О., що характеризується ослабле­н­ням соц. про­блематики і досить від­чутним зниже­н­ням худож. рівня її творів. У зб. оповідань «Dwa bieguny» (1893), «Melancholicy» (1896), «Iskry» (1898), «Moment» (1901), «Australczyk», «Anastazja» (обидві — 1902) вона ідеалізує дрібну шляхту, закликає польс. су­спільство до єд­на­н­ня, морал. і матеріал. самопожертви. В остан. її творах посилюються нац.-патріот. мотиви: повість «І pieśń niech zapłacze» (1905), зб. оповідань «Gloria victis» (1910; усі — Варшава). Укр. мовою окремі твори О. пере­кладали О. Медущенко-Кривенко, Ю. Назаренко, О. Стаєцький, М. Пригара, В. Струтинський та ін.

Завантажити статтю