Озеров Лев Адольфович

Визначення і загальна характеристика

О́ЗЕРОВ Лев Адольфович (справж. — Гольдберг Лев Айзикович; псевд.: Лев Берг, Л. Корнєв; 10(23). 08. 1914, Київ — 18. 03. 1996, Мос­ква) — поет, літературо­знавець, пере­кладач. Член СП СРСР (1947), РФ (1991). Заслужений діяч культури Литов. РСР (1980), лауреат премії ж. «Арион» (1994). Закін. Моск. ін­ститут філософії, літ-ри та історії (1939), аспірантуру при ньому (1941). На поч. 2-ї світової вій­ни був військ­кором на Пн. Кавказі, писав для радіо. 1942 повернувся в Москву, захистив канд. дис. (1943), від­тоді й до 1996 викладав у Літ. ін­ституті (від 1979 — професор кафедри худож. пере­кладу), а також у Моск. університеті (1945–46); у 1946–49 — завідувач від­ділу поезії в ж. «Октябрь». Дебютував 1936 добіркою віршів у Києві в ж. «Советская литература» і зб. молодих авторів «Пятеро». Тут опублікував і першу поет. зб. «Придне­провье» (1940). У Москві ви­друковано бл. 20-ти прижит­тєвих кн. віршів О., серед них — «Ливень» (1947), «При­знание в любви» (1957), «Светотень» (1961), «Дороги новый поворот» (1965), «Неземное тяготение» (1969), «Осетинская тетрадь» (1972), «Вечерняя почта» (1974), «За ка­дром» (1978), «Земная ось» (1986), «Гравюра на самшите», «Аварийный запас» (обидві — 1990), «Без­дна жизни» (1996). У власних поет. текс­тах О. досить вдало екс­периментував із білим віршем, верлібром. Його лаконічні поезії близькі до лірич. мініатюр, чимало рядків із них стали афоризмами. Видав кілька робіт з історії рос. літ-ри, публікував роз­відки з питань літ. майстерності й естетики. Чимало пере­кладав із мов народів СРСР: литов. (К. Борута, А. Венцлова, Е. Межелайтіс та ін.), їдиш (С. Галкін, Л. Квітко) тощо. Досліджував укр. класичну й сучасну поезію, пере­клав окремі твори Т. Шевченка, І. Франка, П. Грабовського, Олександра Олеся, М. Зерова, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, Л. Костенко, І. Драча, Д. Павличка, В. Стуса, О. Під­сухи, С. Олійника, С. Крижанівсь­кого, Костя Герасименка, О. Корсовецького, А. Кацнельсона та ін. Товаришував із П. Тичиною, написав кн. «Павло Тычина» (1943), «Людина з майбутнього: Спогади про Тичину» (1971; обидві — Київ) та багато статей про нього («Побеждать и жить» // «Новый мир», 1943, № 2–3; «Наследие Тычины» // «Литературная газета», 1969, 28 мая; «Он слушал музыку времени» // «Дружба народов», 1972, № 3; «Широко откры­тые глаза» // там само, 1973, № 1), а також спогади про М. Рильсь­кого, М. Бажана, Л. Первомайсь­кого. Ста­т­тя О. «Стихотворения Анны Ахматовой», опубл. у «Литературной газете» (1959, 23 июня), — перший від­гук про її поезію після довгих років мовча­н­ня. Поетесі присвятив низку публікацій: «Тайны ремесла. Новые стихи Анны Ахматовой» // «Литературная Рос­сия», 1963, № 5; «У Анны Ахматовой» // «Новый журнал [Нью-Йорк]», 1964, 18 октября; «Поэт и бег времени. Эскизы к порт­рету А. Ахматовой» // «Нева», 1968, № 8; «Поэзия Анны Ахматовой» // «Писатель и жизнь», 1971, вып. 6. О. також чимало зробив для збереже­н­ня твор. спадщини поетів свого поколі­н­ня, які загинули на вій­ні чи в роки сталін. ре­пресій, або тих, хто рано помер (зокрема І. Сельвінського, О. Кочеткова, Д. Кедріна, Г. Оболдуєва). О. першим із поетів від­гукнувся на трагедію Бабиного Яру (поема «Бабий Яр» // «Октябрь», 1946, № 3). У посмерт. вид. «Пор­треты без рам» (Москва, 1999; С.-Пе­тербург, 2014; англ. перекл. — «Portraits without frames», London, 2018) уміщено поет.-мемуарні свідче­н­ня про П. Тичину, О. Дов­женка, С. Ковпака, Л. Квітка, Д. Гоф­штейна та ін. Укр. мовою окремі вірші О. в перекл. А. Глущака опубл. у кн. «Авто­графи. Книга пере­кладів» (О., 1988).

Пр.: Работа поэта. Москва, 1963; В мастерской стиха. Москва, 1968; А. А. Фет. Москва, 1970; Мастерство и волшебство. Москва, 1972; 1976; Поэзия Тютчева. Москва, 1975; Стих и стихи. Москва, 1975; Био­графия стихотворения. Москва, 1981; Необходимость прекрасного. Москва, 1982; Двойной порт­рет (О советской школе поэтического пере­вода). Мос­ква, 1986; Начала и концы. Москва, 1989; О Борисе Пастернаке. Москва, 1990; Страна рус­ской поэзии. Статьи разных лет. Мос­ква, 1996; Дверь в мастерскую. Борис Пастернак. Анна Ахматова. Николай Заболоцкий. Париж; Москва; Нью-Йорк, 1996.

Тв.: Лирика. 1931–1965. 1966; Из­бран­ные стихотворения. 1974; 1978 (обидва — Москва).

Літ.: Сельвинский И. Поэзия Озерова // Октябрь. 1947. № 8; Светлов М. Дружеская рука на плече // Лит. газ. 1961, 2 дек.; Дейч А. Л. Озеров. Работа поэта // Новый мир. 1964. № 2; Непом­нящий И. Лев Озеров // Там само. 1987. № 5.

В. Г. Крикуненко

Завантажити статтю