Окіншевич Лев Олександрович

ОКІНШЕ́ВИЧ Лев Олександрович (25. 01(06. 02). 1898, С.-Пе­тер­бург — 07. 11. 1980, Вашинґтон) — історик права, бібліо­граф. Онук Ф. Яреша. Батько О. був білорусом (товаришував з укр. діячами, зокрема І. Шрагом і О. Шликевичем), мати походила зі змішаної рос.-чес. родини. Дійсний член НТШ, УВАН у США, Укр. істор. товариства, Білорус. ін­ституту науки й мистецтва (м. Нью-Йорк, США). Від 1921 навч. у Колегії П. Ґалаґана, від 1916 — в Університеті св. Володимира у Києві. Закін. Київ. військ. школу (1917), у складі рос. армії воював на Румун. фронті. 1921 завершив освіту в Київ. ін­ституті нар. господарства. Від­тоді — науковий спів­робітник, 1922–29 — секр. Комісії для ви­учува­н­ня історії зх.-руського і укр. права ВУАН; водночас 1925–28 — асп. Н.-д. каф. історії України ВУАН під керівництвом М. Грушевського; від 1929 — зав. видавництва ВУАН; від 1931 — за­ступник секр. Соц.-екон. від­ділу ВУАН. Від весни 1933 — проф. історії Ніжин. пед. ін­ституту (нині Черніг. обл.), у грудні того ж року звільнений з посади як «класовий ворог» і «звʼяз­ко­вий між укр. та білорус. націоналістами». Від 1934 працював юрисконсультом у Казах­стані та РФ. Після нападу Німеч­чини на СРСР на поч. вересня 1941 мобілізов. до Червоної армії, майже від­разу потрапив у нім. полон, після звільне­н­ня і на­прикінці того ж місяця повернувся до Києва. Був юрисконсультом міської управи, проф. і деканом юрид. факультету Київ. університету (не­вдовзі закритий нім. владою), н. с. НДІ крає­­знавства. 1943 ви­їхав до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), звідти — до Львова. Від серед. 1944 — спів­роб. Музею визв. боротьби та проф. УВУ в Празі; від 1945 — проф. юрид. факультету УВУ в Мюнхені (Німеч­чина). 1949 емігрував до США. 1951 отримав стипендію фонду Форда для н.-д. праці у рамках про­грами ви­вче­н­ня СРСР при Колумбій. університеті; від 1954 — бібліо­граф і пере­кладач б-ки Кон­гресу США. Від 1969 — на пенсії. Від 1975 очолював від­новлену на еміграції Правн. комісію при Істор.-філос. секції НТШ. Досліджував історію укр. права, зокрема роз­виток держ.-правових ін­ституцій доби Геть­манщини; про­блеми формува­н­ня білорус. юрид. термінології. Популяризував соціол. метод дослідж. правн. норм, із за­стосува­н­ням якого роз­робив власну періодизацію історії права. Брав активну участь в укла­дан­ні ЕУ, був ред. її від­ділу «Право» (автор статей «Василенко Микола», «Геть­ман», «Історія дослідже­н­ня українського права» та ін.). Частину наук. праць написав білорус. мовою. Опубліковано спогади О. «Моя академічна праця в Україні» (Л., 1995).

Завантажити статтю