ОКО́ПЕНКО Андрій (01. 05. 1874, Харків — 1965, Ві­день) — лікар-психіатр, громадський діяч, дипломат. Батько А. Окопенка. Походив із давнього козац. роду, одним із пред­ставників якого був, зокрема, письмен­ник Г. Квітка-Основʼяненко. Здобув мед. освіту, працював лікарем, деякий час асистував ві­домим фізіологам В. Бехтереву та І. Па­влову. Під час 1-ї світової вій­ни — військ. лікар. Учасник Визв. змагань 1917–21. У жовтні 1918 очолив Військ. сан. комісію у справах військовополонених українців у Австро-Угорщині. Входив до дипломат. місій УНР на пере­говорах із пред­ставниками Австрії, Німеч­чини, Чехо-Словач­чини, Румунії, доклав знач. особистих зусиль для поверне­н­ня українців на Батьківщину. 1919–20 — уповноважений Укр. Червоного Хреста в Австрії, Італії та балкан. країнах. Як емі­грант мешкав 1923–38 у Чехо-Словач­чині, працював лікарем на Закарпат­ті, у м. Кошице (нині Словач­чина, 1931–38), в Ужгороді, у Карпат. Україні (Хуст, Тячів, Тересва; нині усі — Закарп. обл.); під­тримував звʼязки з М. Долинаєм — Міні­стром здоровʼя і соц. політики Карпат. України. Після окупації Закарпа­т­тя угор. військами 1939 пере­їхав до Відня, де проживали близькі родичі дружини.