Окрема думка судді

ОКРЕ́МА ДУ́МКА СУД­ДІ́ — процесуальна форма викладу суд­дею своєї принципової позиції щодо ріше­н­ня в цілому або щодо його мотивувальної частини. О. д. с. не має юрид. сили, за­звичай її викладають у довіл. письм. формі. Згідно із найбільш вузькою та поширеною класифікацією, ви­окремлюють окрему думку згоди (збіжну окрему думку) — суддя не згоден з мотивацією, проте під­тримує кінцеве ріше­н­ня у справі; та окрему думку не­згоди (роз­біжну окрему думку) — суддя не згоден з ріше­н­ням в цілому. В Україні на законодав. рівні поділ окремих думок на види не закріплено. О. д. с. виконує низку функцій: є гарантією суд­дів. незалежності; вказує на недоліки та потенц. за­грози у рішен­ні більшості; за­охочує до правової дис­кусії; сприяє подальшому роз­витку права та законодав. техніки; є способом контакту судді з профес. спільнотою, органами держ. влади, су­спільством загалом; сприяє зро­стан­ню якості рішень суду; є єдиним інструментом для судді, який пере­буває у меншості, донести свою точку зору та за­стереже­н­ня і звернути на них увагу. О. д. с. може бути висловлена як одним суд­дею, так і у спів­­авторстві. Судді Верхов. Суду України часто при­єд­нуються до окремих думок своїх колег, тоді як перша спільна окрема думка 3-х суд­дів Кон­ституц. Суду України викладена лише 2020.

Першочергово О. д. с. були до­зволені в США, країнах заг. права або тих, що належали до Британ. Спів­дружності (нині Спів­дружність Націй), а також у країнах Центр. і Пд. Америки, Скандинавії та у Японії. Нині кількість країн, що законодавчо закріпили за су­д­дями право на висловле­н­ня О. д. с. зросла, однак судді досі не можуть висловлювати окремі думки в Австрії, Бельгії, Франції, Люксембурзі, Мальті, Нідерландах, Монако, Швейцарії, що повʼя­за­не з дотрима­н­ням принципу таємниці нарадчої кімнати в його широкому ро­зумін­ні. Є також країни (напр., Угорщина та Німеч­чина), де право на окрему думку на­дане лише судді органу кон­ституц. юрисдикції. Натомість в Італії О. д. с. можуть висловлювати судді усіх ін­станцій, однак жодна з них не може бути опублікована. У між­нар. судових установах пита­н­ня О. д. с. також врегульовано по-різному: у деяких з них (зокрема Між­нар. суді, Між­нар. трибуналі ООН з мор. права, Європ. суді з прав людини) су­д­дям до­зволено висловлювати окремі думки не­згоди; в ін. (Європ. суді справедливості, Апеляц. органі СОТ) судді або не мають такого права, або реалізовують його вкрай рідко.

Хоча висловлювати окрему думку можуть як судді судів заг. юрисдикції, так і судді вищих судів, О. д. с. верхов. і кон­ституц. судів більш поширені та частіше викликають сусп. резонанс. Від­повід­но до ст. 93 Закону України «Про Кон­ституційний Суд України» (оста­н­ня ред. — 2020) суддя, який під­писав ріше­н­ня, висновок, ухвалу про від­мову у від­крит­ті кон­ституц. провадже­н­ня у справі або про закри­т­тя кон­ституц. провадже­н­ня, може викласти О. д. с. у строки, встановлені Регламентом, у письм. формі, після чого її додають до від­повід. акта Кон­ституц. Суду України та оприлюднюють на його офіц. веб-сайті. Першу О. д. с. виклав 1997 суддя О. Мироненко, до 2000 у 53-х ріше­н­нях їх було всього 25. За остан­нє десятилі­т­тя кількість О. д. с. зросла у рази, вони су­проводжують практично кожне ріше­н­ня Кон­ституц. Суду України. Так, 2010 на 23 ріше­н­ня припадало 8, у 2019 на 12 рішень — 56 О. д. с. На особл. увагу заслуговує практика О. д. с. суд­дів Верхов. Суду США з моменту його створе­н­ня 1789. Один із найві­доміших прикладів в історії, коли вона у результаті стала позицією більшості — єдина О. д. с. судді Дж. Маршал­ла у справі «Плес­сі проти Ферґюс­сона» (1896). Тоді більшість суд­дів Верхов. Суду США по­становила, що расова сегрегація у школах і правило «роз­ділених, але рівних» не порушують приписів Кон­ституції. Через 58 р. Верхов. Суд США одноголосно змінив свою позицію на протилежну в справі «Браун проти Ради з питань освіти» (1954). ФРН стала першою європ. країною, що законодавчо закріпила О. д. с. у рамках свого позитив. права 1970, хоча першу О. д. с. опублікував суддя В. Ґейґер ще до цього, з влас. ініціативи, у справі щодо сумісності договорів Європ. оборон. спів­товариства з Бон­нсь­кою кон­ституцією 1949. Не притаман­ною вітчизн. кон­ституц. процесу особливістю є норма пара­графу 55 Регламенту Федерал. Кон­ституц. суду Німеч­чини, згідно з якою суддя ще в ході засі­да­н­ня повинен заявити про свій намір висловити свою думку за результатами роз­гляду справи, що дає змогу Сенату обговорити пита­н­ня ще раз і спробувати досягнути ком­промісу та уникнути публікації О. д. с. Ймовірно, це повʼязане з істор. перед­умовами, адже О. д. с. довгий час вважали негатив. явищем, що може за­шкодити репутації та цілісності певної судової установи.

Завантажити статтю