Окрема думка судді

Визначення і загальна характеристика

ОКРЕ́МА ДУ́МКА СУДДІ́  — процесуальна форма викладу суддею своєї принципової позиції щодо рішення в цілому або щодо його мотивувальної частини. О. д. с. не має юрид. сили, зазвичай її викладають у довіл. письм. формі. Згідно із найбільш вузькою та поширеною класифікацією, виокремлюють окрему думку згоди (збіжну окрему думку) — суддя не згоден з мотивацією, проте підтримує кінцеве рішення у справі; та окрему думку незгоди (розбіжну окрему думку) — суддя не згоден з рішенням в цілому. В Україні на законодав. рівні поділ окремих думок на види не закріплено. О. д. с. виконує низку функцій: є гарантією суддів. незалежності; вказує на недоліки та потенц. загрози у рішенні більшості; заохочує до правової дискусії; сприяє подальшому розвитку права та законодав. техніки; є способом контакту судді з профес. спільнотою, органами держ. влади, суспільством загалом; сприяє зростанню якості рішень суду; є єдиним інструментом для судді, який перебуває у меншості, донести свою точку зору та застереження і звернути на них увагу. О. д. с. може бути висловлена як одним суддею, так і у спів­авторстві. Судді Верхов. Суду України часто приєднуються до окремих думок своїх колег, тоді як перша спільна окрема думка 3-х суддів Конституц. Суду України викладена лише 2020.

Першочергово О. д. с. були дозволені в США, країнах заг. права або тих, що належали до Британ. Співдружності (нині Співдружність Націй), а також у країнах Центр. і Пд. Америки, Скандинавії та у Японії. Нині кількість країн, що законодавчо закріпили за суддями право на висловлення О. д. с. зросла, однак судді досі не можуть висловлювати окремі думки в Австрії, Бельгії, Франції, Люксембурзі, Мальті, Нідерландах, Монако, Швейцарії, що пов’я­за­не з дотриманням принципу таємниці нарадчої кімнати в його широкому розумінні. Є також країни (напр., Угорщина та Німеччина), де право на окрему думку надане лише судді органу конституц. юрисдикції. Натомість в Італії О. д. с. можуть висловлювати судді усіх інстанцій, однак жодна з них не може бути опублікована. У міжнар. судових установах питання О. д. с. також врегульовано по-різному: у деяких з них (зокрема Міжнар. суді, Міжнар. трибуналі ООН з мор. права, Європ. суді з прав людини) суддям дозволено висловлювати окремі думки незгоди; в ін. (Європ. суді справедливості, Апеляц. органі СОТ) судді або не мають такого права, або реалізовують його вкрай рідко.

Хоча висловлювати окрему думку можуть як судді судів заг. юрисдикції, так і судді вищих судів, О. д. с. верхов. і конституц. судів більш поширені та частіше викликають сусп. резонанс. Відповідно до ст. 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» (остання ред. — 2020) суддя, який підписав рішення, висновок, ухвалу про відмову у відкритті конституц. провадження у справі або про закриття конституц. провадження, може викласти О. д. с. у строки, встановлені Регламентом, у письм. формі, після чого її додають до відповід. акта Конституц. Суду України та оприлюднюють на його офіц. веб-сайті. Першу О. д. с. виклав 1997 суддя О. Мироненко, до 2000 у 53-х рішеннях їх було всього 25. За останнє десятиліття кількість О. д. с. зросла у рази, вони супроводжують практично кожне рішення Конституц. Суду України. Так, 2010 на 23 рішення припадало 8, у 2019 на 12 рішень — 56 О. д. с. На особл. увагу заслуговує практика О. д. с. суддів Верхов. Суду США з моменту його створення 1789. Один із найвідоміших прикладів в історії, коли вона у результаті стала позицією більшості — єдина О. д. с. судді Дж. Маршалла у справі «Плессі проти Ферґюссона» (1896). Тоді більшість суддів Верхов. Суду США постановила, що расова сегрегація у школах і правило «розділених, але рівних» не порушують приписів Конституції. Через 58 р. Верхов. Суд США одноголосно змінив свою позицію на протилежну в справі «Браун проти Ради з питань освіти» (1954). ФРН стала першою європ. країною, що законодавчо закріпила О. д. с. у рамках свого позитив. права 1970, хоча першу О. д. с. опублікував суддя В. Ґейґер ще до цього, з влас. ініціативи, у справі щодо сумісності договорів Європ. оборон. співтовариства з Боннсь­кою конституцією 1949. Не притаманною вітчизн. конституц. процесу особливістю є норма параграфу 55 Регламенту Федерал. Конституц. суду Німеччини, згідно з якою суддя ще в ході засідання повинен заявити про свій намір висловити свою думку за результатами розгляду справи, що дає змогу Сенату обговорити питання ще раз і спробувати досягнути компромісу та уникнути публікації О. д. с. Ймовірно, це пов’язане з істор. передумовами, адже О. д. с. довгий час вважали негатив. явищем, що може зашкодити репутації та цілісності певної судової установи.

Завантажити статтю