Оксиденталізм та орієнталізм

ОКСИДЕНТАЛІ́ЗМ та ОРІЄНТАЛІ́ЗМ (від лат. occidens — Захід, occi­dentalis — західний; oriens — Схід, orientalis — східний). Оксиденталізм (Ок.) — уявле­н­ня Сходу (Азії) про Захід (Європу та Пів­нічну Америку); Орієнталізм (Ор.) — уявле­н­ня Заходу про Схід. Існують два по­гляди на ви­значе­н­ня цих понять: як антропол. моделі та як шкідл. стереотипи. Згідно першого — це дві моделі, аналіт. «матриці», що в рамках антропології, культурології та цивіліо­графії по­значають дихотомію зх. і сх. культур. світів, їх використовують для порівня­н­ня остан­ніх на основі виведе­н­ня дослідниц. «метафор» Заходу та Сходу. Захід уособлює динамічно-ін­новац., пошук.-екс­перим. модус людської цивілізації, вектор екс­пансії та при­скоре­н­ня. Із метафорою «Захід» традиційно повʼязують індивідуалізм, автономію особистості, принцип приватної власності, секуляризацію як процес роз­межува­н­ня світської і духов. влади, демократ. громадян. цін­ності, секулярну правову державу та кон­ститу­ціо­налізм, рац. матем. зна­н­ня, в ме­жах якого природа є «від­критою книгою» для пі­зна­н­ня та джерелом енергії для роз­витку споживац. господарства. Метафора «Схід» від­ображає уявле­н­ня про Схід як світ містики, самодо­стат. за­мкненості, нероз­діленості естетичного і практичного, сакрального та буден­ного, домінува­н­ня цілого над окремим, колективного над індивідуальним, це світ традиції, що будується на не­втручан­ні у природу, соц. норми та ін­ституції. Згідно з ін. по­глядом, Ок. та Ор. від­ображають стереотипи у трактуван­ні Заходом Сходу, а Сходом — Заходу, причому обидві позиції мають спільне корі­н­ня — європоцентричну ідеологію Просвітництва. Європоцентризм — це віра в цивілізац. місію Європи, непохитне пере­кона­н­ня у «про­гресивності» європ. (зх.-європ.) способу життя та в потребі його насадже­н­ня не­зрілим колонізов. спільнотам як культур. взірця та єдино можливої моделі сусп. про­гресу, і це насадже­н­ня активно реалізовувалося в епоху імперіалізму (19 — серед. 20 ст.). У цьому ракурсі Ор. від­ображає по­блажливе та романтизов. ставле­н­ня високороз­виненого, рац., про­гресив. і цивілізов. Заходу до недороз­винених, за­стиглих, статич. культур Сходу. Тоді як Ок. перед­бачає ворожість до Заходу, його сприйня­т­тя як штуч., механізов., поверх­невого, ві­дірваного від природи та справж. цін­ностей. Тож не лише образ Сходу в уявле­н­нях Заходу, але й образ самого Заходу в уявле­н­нях Сходу сформовані самим Заходом, його саморе­презентацією. Образ Заходу та від­повід­не до нього ставле­н­ня на Сході є результатом європоцентрич. ідеології, «месіанства» як перед­усім культур. екс­пансії, колонізму та імперіалізму зх.-європ. держав 18–20 ст. Ок. та Ор. не мають сталого ви­значе­н­ня, оскільки змінюються залежно від політ. й соц.-екон. становища в світі. І Ор., і Ок. є також способами виробле­н­ня влас. ідентичності через проти­ставле­н­ня себе конт­раст. узагальненому образу чужого або іншого (ін. культур. спільноти). Ор. виник раніше і його первин­не значе­н­ня — це викори­ста­н­ня в європ. культурі Нового часу сюжетів, мотивів та стиліст. при­йомів і засобів літ-ри, архітектури, музики, балету та образотвор. мистецтва різних країн Сходу. У період Рококо у франц. мистецтві 18 ст. зʼяви­лася мода на порт­рети «а ля тюркері» (в турец. стилі), на яких аристократів зображали в екзот. сх. костюмах та антуражі. У цей час Ор. поширювався як в ін. країнах, так і в різних видах мистецтва, напр., простежується у творах композиторів (В.-А. Моцарт, Л. ван Бетговен). Гео­графія орієнталіст. сюжетів була роз­ширена у франц. живописі після вторгне­н­ня Наполеона в Єгипет та Сирію 1798–1801 і після завоюва­н­ня територій сучас. Алжиру та Марок­ко. Серед франц. орієнталістів — А. Ґро, А.-Л. Жироде де Руссі-Тріосон, Е. Делакруа. Британ. орієнталістами 19 ст. були, зокрема, Д. Вілкі, В.-Г. Гант, Р. Дадд, Е. Лір, Д. Робертс та ін. Однак дуже часто в образах Сходу від­­ображені не факти, а уявле­н­ня й припуще­н­ня про Схід із позиції європ. християн. культури, що пере­ро­стали у стереотипи. Образ Сходу також був дуже еротизований: у живописі та балеті орієнталістів були сексуал. сцени, зобража­н­ня гарему, екзот. сексуальності сх. жінок. Амер. музико­знавець Р. Тарускін вдало за­уважив: «Схід як знак чи метафора, як уявна гео­графія, як історична фантастика, як зменшене та узагальнене інше, на тлі чого ми будуємо своє (не менш зменшене та узагальнене)». Амер. учений палестин. походже­н­ня Е. Саїд ви­значав Ор. як «сито, через яке Захід пропускає все східне», і водночас як «західний спосіб панувати над Сходом, ре­структурувати його, здійснювати над ним владу».

Ок. — це уявле­н­ня Сходу про Захід як соціокультур. світ, що крутиться довкола осі матеріал. цін­ностей та насолод, характеризується поверх­невістю, штучністю, лицемірством і зневагою до традицій. Серед найважливіших досліджень Ок. — праці амер.-британ. учених Дж. Карієра, А. Маргаліта та І. Буруми. Аналізуючи причини анти-зх. на­строїв на Сході, І. Бурума й А. Маргаліт вважають, що Ок. є антитезою до Ор., проте за­уважують, що джерело першого саме на Заході. Схожий висновок робить і Дж. Карієр: якраз само-зображе­н­ня Заходу створює від­повід­не сприйня­т­тя його іншими культурами. Антропологи ви­окремлюють Ок. у вузькому локал. значен­ні як уявле­н­ня про Захід кожної окремо взятої спільноти, а також у ширшому контекс­ті протидії глобалізації світу та спроб під­несе­н­ня традиц. культури. У цьому остан­ньому ро­зумін­ні Ок. має негатив. зміст з огляду на дегуманізацію уявлень про Захід загалом, а також вороже ставле­н­ня до нього. Вагомим моментом роз­витку Ок. була конф. в м. Кіото (Японія) 1942 не­вдовзі після атаки на Перл-Гарбор, метою якої було зна­йти ідеол. виправ­да­н­ня для місії Японії пере­могти Зх. імперії та зайняти їхнє місце. Вчені, що брали участь у конф., ставилися до зх. ідей вкрай вороже і намагалися зна­йти шлях захисту традиц. япон. культури, що мала стати духов. провід­ником на противагу поверхн. культурі опонента. Зверне­н­ня до традиц. нар. культури та «душі народу» як спосіб протидії глобалізації та зовн. впливу використовувався й раніше: словʼянофілами в Росії 19 ст., нім. нацистами у 1-й пол. 20 ст. та ін. політ. течіями, що наголошували на своїй автентичності та народності. На­прикінці 20 — на поч. 21 ст. дегуманізацію Заходу здійснюють іслам. фундаменталісти. Однак у цьому ос­тан­ньому випадку не варто плутати Ок. та антиамериканізм (ворожість до США). Також роз­різняють секуляр. Ок. — віра в свою обраність (нації, раси) та релігійний — священ­на вій­на проти абсолют. зла та претензія на рятува­н­ня цілого світу (комуністи, іслам. фундаменталісти).

Завантажити статтю