Оксиденталізм та орієнталізм

ОКСИДЕНТАЛІ́ЗМ та ОРІЄНТАЛІ́ЗМ (від лат. occidens — Захід, occi­dentalis — західний; oriens — Схід, orientalis — східний). Оксиденталізм (Ок.) — уявлення Сходу (Азії) про Захід (Європу та Північну Америку); Орієнталізм (Ор.) — уявлення Заходу про Схід. Існують два погляди на визначення цих понять: як антропол. моделі та як шкідл. стереотипи. Згідно першого — це дві моделі, аналіт. «матриці», що в рамках антропології, культурології та цивіліографії позначають дихотомію зх. і сх. культур. світів, їх використовують для порівняння останніх на основі виведення дослідниц. «метафор» Заходу та Сходу. Захід уособлює динамічно-інновац., пошук.-експерим. модус людської цивілізації, вектор експансії та прискорення. Із метафорою «Захід» традиційно пов’язують індивідуалізм, автономію особистості, принцип приватної власності, секуляризацію як процес розмежування світської і духов. влади, демократ. громадян. цінності, секулярну правову державу та конститу­ціо­налізм, рац. матем. знання, в ме­жах якого природа є «відкритою книгою» для пізнання та джерелом енергії для розвитку споживац. господарства. Метафора «Схід» відображає уявлення про Схід як світ містики, самодостат. замкненості, нерозділеності естетичного і практичного, сакрального та буденного, домінування цілого над окремим, колективного над індивідуальним, це світ традиції, що будується на невтручанні у природу, соц. норми та інституції. Згідно з ін. поглядом, Ок. та Ор. відображають стереотипи у трактуванні Заходом Сходу, а Сходом — Заходу, причому обидві позиції мають спільне коріння — європоцентричну ідеологію Просвітництва. Європоцентризм — це віра в цивілізац. місію Європи, непохитне переконання у «прогресивності» європ. (зх.-європ.) способу життя та в потребі його насадження незрілим колонізов. спільнотам як культур. взірця та єдино можливої моделі сусп. прогресу, і це насадження активно реалізовувалося в епоху імперіалізму (19 — серед. 20 ст.). У цьому ракурсі Ор. відображає поблажливе та романтизов. ставлення високорозвиненого, рац., прогресив. і цивілізов. Заходу до недорозвинених, застиглих, статич. культур Сходу. Тоді як Ок. передбачає ворожість до Заходу, його сприйняття як штуч., механізов., поверхневого, відірваного від природи та справж. цінностей. Тож не лише образ Сходу в уявленнях Заходу, але й образ самого Заходу в уявленнях Сходу сформовані самим Заходом, його саморепрезентацією. Образ Заходу та відповідне до нього ставлення на Сході є результатом європоцентрич. ідеології, «месіанства» як передусім культур. експансії, колонізму та імперіалізму зх.-європ. держав 18–20 ст. Ок. та Ор. не мають сталого визначення, оскільки змінюються залежно від політ. й соц.-екон. становища в світі. І Ор., і Ок. є також способами вироблення влас. ідентичності через протиставлення себе конт­раст. узагальненому образу чужого або іншого (ін. культур. спільноти). Ор. виник раніше і його первинне значення — це використання в європ. культурі Нового часу сюжетів, мотивів та стиліст. прийомів і засобів літ-ри, архітектури, музики, балету та образотвор. мистецтва різних країн Сходу. У період Рококо у франц. мистецтві 18 ст. з’яви­лася мода на портрети «а ля тюркері» (в турец. стилі), на яких аристократів зображали в екзот. сх. костюмах та антуражі. У цей час Ор. поширювався як в ін. країнах, так і в різних видах мистецтва, напр., простежується у творах композиторів (В.-А. Моцарт, Л. ван Бетговен). Географія орієнталіст. сюжетів була розширена у франц. живописі після вторгнення Наполеона в Єгипет та Сирію 1798–1801 і після завоювання територій сучас. Алжиру та Марокко. Серед франц. орієнталістів — А. Ґро, А.-Л. Жироде де Руссі-Тріосон, Е. Делакруа. Британ. орієнталістами 19 ст. були, зокрема, Д. Вілкі, В.-Г. Гант, Р. Дадд, Е. Лір, Д. Робертс та ін. Однак дуже часто в образах Сходу від­ображені не факти, а уявлення й припущення про Схід із позиції європ. християн. культури, що переростали у стереотипи. Образ Сходу також був дуже еротизований: у живописі та балеті орієнталістів були сексуал. сцени, зображання гарему, екзот. сексуальності сх. жінок. Амер. музикознавець Р. Тарускін вдало зауважив: «Схід як знак чи метафора, як уявна географія, як історична фантастика, як зменшене та узагальнене інше, на тлі чого ми будуємо своє (не менш зменшене та узагальнене)». Амер. учений палестин. походження Е. Саїд визначав Ор. як «сито, через яке Захід пропускає все східне», і водночас як «західний спосіб панувати над Сходом, реструктурувати його, здійснювати над ним владу».

Ок. — це уявлення Сходу про Захід як соціокультур. світ, що крутиться довкола осі матеріал. цінностей та насолод, характеризується поверхневістю, штучністю, лицемірством і зневагою до традицій. Серед найважливіших досліджень Ок. — праці амер.-британ. учених Дж. Карієра, А. Маргаліта та І. Буруми. Аналізуючи причини анти-зх. настроїв на Сході, І. Бурума й А. Маргаліт вважають, що Ок. є антитезою до Ор., проте зауважують, що джерело першого саме на Заході. Схожий висновок робить і Дж. Карієр: якраз само-зображення Заходу створює відповідне сприйняття його іншими культурами. Антропологи виокремлюють Ок. у вузькому локал. значенні як уявлення про Захід кожної окремо взятої спільноти, а також у ширшому контексті протидії глобалізації світу та спроб піднесення традиц. культури. У цьому останньому розумінні Ок. має негатив. зміст з огляду на дегуманізацію уявлень про Захід загалом, а також вороже ставлення до нього. Вагомим моментом розвитку Ок. була конф. в м. Кіото (Японія) 1942 невдовзі після атаки на Перл-Гарбор, метою якої було знайти ідеол. виправдання для місії Японії перемогти Зх. імперії та зайняти їхнє місце. Вчені, що брали участь у конф., ставилися до зх. ідей вкрай вороже і намагалися знайти шлях захисту традиц. япон. культури, що мала стати духов. провідником на противагу поверхн. культурі опонента. Звернення до традиц. нар. культури та «душі народу» як спосіб протидії глобалізації та зовн. впливу використовувався й раніше: слов’янофілами в Росії 19 ст., нім. нацистами у 1-й пол. 20 ст. та ін. політ. течіями, що наголошували на своїй автентичності та народності. Наприкінці 20 — на поч. 21 ст. дегуманізацію Заходу здійснюють іслам. фундаменталісти. Однак у цьому ос­танньому випадку не варто плутати Ок. та антиамериканізм (ворожість до США). Також розрізняють секуляр. Ок. — віра в свою обраність (нації, раси) та релігійний — священна вій­на проти абсолют. зла та претензія на рятування цілого світу (комуністи, іслам. фундаменталісти).

Рекомендована література

1. Е. Said. Orientalism. New York, 1978 (укр. перекл. — К., 2001); J. Carrier. Occi­dentalism: The World Turned Upside-down // American Ethnologist. 1992. № 19;
   Google Scholar Internet
2. Його ж. Occidentalism: Images of the West. Oxford, 1995;
   Google Scholar Internet
3. I. Buruma, A. Margalit. Occidentalism. The West in the eyes of its enemies. New York, 2004;
   Google Scholar Internet
4. Вони ж. Occidentalism: A Short History of Anti-Westernism. London, 2004.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю