Октет
ОКТЕ́Т (англ. — octet, італ. — ottetto, франц. — octette чи octuor; від лат. octo — вісім) — вокальний або інструментальний склад, виконавський ансамбль; музичний жанр.
О. як муз. ансамбль, що складається з 8-ми виконавців, представлений здебільшого в академ. музиці й масовій муз. культурі (традиц. естрада, рок-музика та джаз) або худож. самодіяльності. Існують вокал., інструм. та вокал.-інструм.; однорідний (напр., тільки жін. чи чол. голоси або струнні чи деревʼяні духові інструменти) й неоднорідний. В інструм. О. розрізняють струн., деревʼяний духовий та мішаний. О. деревʼяних духових — подвій. квартет деревʼяних духових інструментів, а струнний — подвій. струн. квартет. Тоді драматургія творів нерідко ґрунтується на зіставленні 2-х квартет. складів. З-поміж найвідоміших складів із 8-ми виконавців — О. на базі Струн. квартету Київ. відділ. Імператор. РМТ, який скликали для виконання окремих творів, вокал. чол. О. «Орфей» Львів. філармонії, «Теофорос» Львів. духов. семінарії Св. Духа УГКЦ, жін. вокал. О. Союзу українок Америки (Філадельфія). Вокал. жін. О. можуть бути також представлені в укр. худож. самодіяльності. Жанр О. в академ. вокал. композитор. творчості виник у період раннього Романтизму (Ф. Шуберт), а в інструм. музиці (також як і інструм. склад) — у 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст. (віден. класицизм — 9 скерцо й 6 сюїт для 8-ми інструментів Й. Гайдна; для 8-ми духових інструментів — «Nacht Musique» і О. В.-А. Моцарта; О. Л. ван Бетговена для 2-х гобоїв, 2-х кларнетів, 2-х фаготів та 2-х валторн). На поч. 19 ст. набув поширення мішаний О. з участю фортепіано. Репертуарними були О. Ф. Ріса для кларнета, валторни, фагота, скрипки, альта, віолончелі, контрабаса та фортепіано (1818) і А. Рубінштейна для флейти, кларнета, валторни, скрипки, альта, віолончелі, контрабаса та фортепіано (1856). Відомі також інструм. О. Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона та ін. У 20 ст. нерідко виконували О. П. Гіндеміта, також набули поширення твори для струн. О. (Д. Шостакович).
В укр. академ. інструм. музиці наприкінці 19 ст. зародився жанр струн. О. (2 студент. О. Р. Ґлієра, 1898). У 1920-х рр. в укр. зх. діаспорі виник О. для духових (І. Стравинський, 1923). Розвиток О. продовжився й у 1-й пол. 20 ст. (В. Йориш, Ю. Фіала — для деревʼяних духових), в урізноманітненому інструм. складі набув знач. поширення лише наприкінці 20 ст., коли зʼявилися твори для струнних (Ю. Шамо), деревʼяних (Є. Костіцин) та мідних духових інструментів (В. Золотухін); мішаний О. (Ю. Іщенко), часом із фортепіано (О. Стецюк — для 6-ти тромбонів, литавр та фортепіано). В укр. зх. діаспорі тоді ж виник і програм. О. («Дивний світ Якова Гніздовського» М. Кузана). Для 8-ми інструментів писали також Л. Горова, Л. Етінгер та ін. Зрідка зʼявлялися О. не для інструментів, а для виконавців, кожен з яких міг грати як на одному, так і кількох інструментах (О. Бєлінський).
Рекомендована література
Завантажити статтю
