Олігархія

ОЛІГА́РХІЯ (грец. όλιγαρχία — влада небагатьох) — тип політичного режиму, за якого державна влада під­кон­трольна невеликій групі найбагатших осіб. Її ви­значал. рисами є: фактичне під­порядкува­н­ня органів держ. влади цим особам; викори­ста­н­ня ними владних можливостей у влас. інтересах, насамперед для особистого збагаче­н­ня. Для О. притаман. недемократ. спосіб формува­н­ня держ. влади та її здійсне­н­ня. Осн. сфери про­яву: політ. й економічна. Вважають, що термін «О.» за­провадили давньогрец. мислителі, які описували форми держ. устрою та правлі­н­ня. Він є у роботах Аристотеля і Платона, які вважали О. різновидом неправил., без­закон. влади, здійснюваної в інтересах правителів, а не всього народу. О. уві­йшла у практику держ. упр. у стародав. і середньовіч. су­спільствах. У процесі роз­витку вона по­стійно транс­формувалася, набувала різноманіт. проявів та ознак, зокрема у авторитар. (див. Авторитаризм) і тоталітар. (див. Тоталітаризм) політ. режимах. Однак її суть при цьому не змінювалася.

За період незалежності Україна сформувалася знач. мірою як олігархічна держава, за деякими ви­значе­н­нями — як «напів­демократ. О.». Після паді­н­ня рад. режиму реал. влада залишилася у руках парт. номенклатури, яка сприяла мас­штаб. роз­кра­дан­ню держ. власності, гальмувала демократ. процеси, зуміла викори­стати нову соц.-політ. ситуацію у групових і приват. інтересах. На думку дослідників (зокрема А. Колодій), в Україні транс­формація від­бувалася шляхом «вро­ста­н­ня» старих еліт (парт. номенклатури і «червоного» директорату) у нові від­носини при невирішеності про­блеми пере­дачі влади (хоча б тимчасово) у руки нових політ. сил, що були роз­порошені поміж різними партіями і групами за інте­ресами. Замість роз­витку від­критих, конкурент. ринк. від­носин сформувався потужний тіньовий сектор економіки з могутніми групами прихованих інтересів і закритих способів не стільки їхнього захисту, скільки владного забезпече­н­ня. Зроще­н­ня з владою та заволоді­н­ня ЗМІ пере­творило тіньовиків на кланово-олігархічні групи, засн. на круговій поруці та патронажно-клієнт. стосунках. До серед. 1990-х рр. в Україні набули пошире­н­ня регіон. «клани», що боролися за вплив на центр. владу, пізніше кланово-олігархічні групи почали домінувати вже на держ. рівні — ви­значати внутр. і зовн. політику, впливати на ухвале­н­ня законів та ін. держ. рішень, роз­ставляти від­дані їм кадри на від­повід­ал. й впливові посади тощо. Це забезпечувало до­ступ до держ. екон. і фінанс. ресурсів та водночас стимулювало роз­виток мас­штаб. корупції, що зрештою стала ви­значал. елементом держ. управлі­н­ня.

Зародже­н­ня та становле­н­ня О. у сучас. Україні припало на період президентств Л. Кравчука та Л. Кучми (1994–2004) — саме у цей час від­булося колосал. збагаче­н­ня невеликої групи осіб, що через свою на­ближеність до керівництва держави отримала у власність великі під­приємства, зосередила у своїх руках значні фінанс. ресурси, кон­тролювала провід­ні ЗМІ та почала істотно впливати на держ. владу. У подальшому ці особи нарощували капітал і збільшували свою роль у екон., політ. та сусп. житті країни, а вплив конкрет. олігарха на владу змінювався залежно від рівня його на­ближеності до політ. керівництва держави. За нової політ. влади (президента) зʼявля­ли­ся нові олігархи, які, з одного боку, непомірно збагачувалися завдяки сприян­ню своїх політ. покровителів, з ін. — збільшували свій вплив на держ. владу. Олігархи дедалі більше впливали на процеси формува­н­ня та функціонува­н­ня органів держ. влади та кон­тролювали їх. Особл. увагу вони приділяли парламент. і президент. виборам, використовуючи фінанс., інформ. та інші ресурси для просува­н­ня до влади своїх пред­ставників. Так, В. Янукович при­йшов до влади як ставленик і виразник інтересів т. зв. донец. клану. За його пере­бува­н­ня на посту президента сформувалося нове олігархічне угрупова­н­ня — «сімʼя», під повний контроль якого потрапили не лише екон. і фінанс. сектори, а й уся держ. влада. При цьому від­булися істотні зміни у віт­чизн. олігархіч. середовищі: на­ближені до «сімʼї» олігархи зберегли і навіть покращили своє становище, натомість ін. олігархам довелося істотно по­ступитися своїми ресурсами на користь «сімʼї». Президент П. Порошенко 2015 оголосив про початок деолігархізації країни і заявив, що не буде терпіти хаос, який олігархи «пробують побудувати в державі». Водночас багато політиків та екс­пертів роз­цінили цю заяву не як справжнє бажа­н­ня викоренити олігархічну систему правлі­н­ня в Україні, а як прагне­н­ня послабити своїх екон. і політ. конкурентів. При цьому вони від­значали, що сам П. Порошенко не просто ви­йшов з олігархіч. системи, а став першим олігархом, якому вдалося обійняти посаду президента. Цілком про­гнозовано проголошена П. Порошенком «деолігархізація влади» (від самого початку не сприйнята як правдоподібна) не послабила системи, не кажучи вже про її демонтаж. 2016 колиш. посол США в Україні Д. Паєтт заявив, що олігархи в Україні вже не такі сильні й впливові, як іще кілька років тому. Однак за оцінкою ін. екс­пертів, дійсно, деякі олігархи в Україні після Революції гідності були вже не такими сильними й впливовими, але деякі, навпаки, стали ще сильнішими й впливовішими, а окремі — над­впливовими, бо отримали у своє роз­порядже­н­ня практично всю повноту влади. Тобто, суть змін полягала у концентрації олігархіч. впливу на політику й економіку, що дало під­стави багатьом роз­глядати президент. вибори 2019 як протиборство двох олігархів: одного за збереже­н­ня влад. можливостей (П. Порошенка), другого — за отрима­н­ня у своє роз­порядже­н­ня більше влад. ресурсів (І. Коломойського). Пере­могу В. Зеленського на цих виборах знач. мірою роз­глядали саме у такому контекс­ті. Через 2 р. пере­бува­н­ня на посту президента він вніс до парламенту проект Закону України «Про запобіга­н­ня за­грозам національній без­пеці, по­вʼязаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в су­спільному житті (олігархів)». Про­гнозувалося, що «закон вплине на осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в су­спільному житті (олігархів), та повʼяза­них з ними осіб, а також на публічних службовців». З огляду на те, що цей законо­проект фактично стосувався під­валин реал. вітчизн. політики та економіки, його ініціюва­н­ня викликало широкий політ. та сусп. резонанс. Зокрема, ще й тому, що багато хто побачив у ньому очевидний політ. під­текст — намага­н­ня діючого глави держави встановити монократ. правлі­н­ня (що, власне, було притаман­но фактично усім президентам України) та прагне­н­ня за допомогою від­повід. закону послабити політ. вплив та фінанс. становище свого конкурента на виборах — П. Порошенка, який після свого про­грашу на них залишився у великій політиці (нар. депутатом України та лідером парламент. фракції), власником крупного капіталу і зберіг контроль над низкою провід. ЗМІ. Політ. партія «Європейська солідарність» від­разу ж заявила, що законо­проект В. Зеленського про олігархів спрямов. виключно проти колиш. президента П. Порошенка і «жодних справж­ніх олігархів не обмежує». Парламент. екс­перти-юристи (Гол. наук.-екс­пертне упр. та Гол. юрид. упр. апарату ВР України) висловили низку концептуал. за­уважень до вказаного законо­проекту, серед яких — від­сутність належ. чином ви­окремленого самост. предмета правового регулюва­н­ня; невід­повід­ність його концептуал. положень Кон­ституції України (зокрема закріпле­н­ня за Президентом України повноважень, якими він не наділений Кон­ституцією України); перед­бачена законо­проектом процедура роз­гляду пита­н­ня про ви­зна­н­ня особи «олігархом» має ознаки неправової процедури і закладає можливості для зло­вживань; від­сутність запобіжників від можливого вибірк. за­стосува­н­ня такої процедури; неви­значеність кола осіб, які потенційно можуть бути ви­знані «олігархами», а також осіб, які «з ними повʼязані». 23 вересня 2021 ВР України ухвалила цей закон, а 7 травня того ж року він набув чин­ності. Його метою ви­значено «подола­н­ня конфлікту інтересів, викликаного зли­т­тям політиків, медіа та великого бізнесу, унеможливле­н­ня викори­ста­н­ня політичної влади для збільше­н­ня власних капіталів, забезпече­н­ня національної без­пеки України в економічній, політичній та інформаційній сферах, захист кон­ституційних прав та свобод громадянина, захист демократії, забезпече­н­ня державного суверенітету та уникне­н­ня випадків маніпулюва­н­ня сві­домістю громадян шляхом умисного спотворе­н­ня інформації задля отрима­н­ня до­ступу до ресурсів, що належать на праві власності Українському народові». Від­повід­но до стат­ті 2 олігархом, тобто особою, яка має значну екон. та політ. вагу в сусп. житті, вважають фіз. особу, яка одночасно від­повід­ає щонайменше трьом з таких ознак: бере участь у політ. житті; має знач. вплив на ЗМІ; є кінц. бенефіціар. власником субʼєк­та господарюва­н­ня, який після дня введе­н­ня в дію цього закону є субʼєктом природ. монополій або за­ймає монопол. (домінуюче) становище на ринку від­повід­но до Закону України «Про захист економічної конкуренції» (2001) та протягом 1-го р. по­спіль під­тримує або посилює таке становище; під­тверджена вартість активів особи та субʼєктів господарюва­н­ня, бенефіціаром яких вона є, пере­вищує 1 млн прожитк. мінімумів, встановлених для праце­здат. осіб на 1 січня від­повід. року. Особу вважають такою, яка від­повід­ає ознаці участі у політ. житті, якщо вона: є Президентом України, Головою ВР України, першим заст. або заст. Голови ВР України, нар. депутатом України, Премʼєр-міні­стром України, першим віце-премʼєр-міні­стром України, віце-премʼєр-міні­стром України, міні­стром, його першим заст. або заст., кер. ін. центр. органу виконав. влади, який не входить до складу КМ України, Головою СБУ, Ген. прокурором, Головою НБУ, кер. по­стійно діючого допоміж. органу, створ. Президентом України, його першим заст. або заст., та/або є близькою особою такої особи, або повʼязаною з нею особою, та/або обі­ймає посаду у керів. органах політ. партії, та/або фінансувала діяльність політ. партії, політ. агітацію або проведе­н­ня мітингів чи демонстрацій з політ. вимогами (ста­т­тя 3). Особу вважають такою, яка від­повід­ає ознаці знач. впливу на ЗМІ, якщо вона: є власником (засн.) засобу/засобів масової інформації або бенефіціаром власника (заснов­ника) засобу/засобів масової інформації, та/або є контролером власника (засновника) засобу/засобів масової інформації, та/або була власником (засновником) засобу/засобів масової інформації або бенефіціаром чи контролером власника (заснов­ника) засобу/засобів масової інформації (тобто, могла здійснювати вирішал. вплив на упр. або діяльність ЗМІ без­посередньо або через ін. осіб у будь-який спосіб, зокрема за рахунок фінансува­н­ня) на день на­бра­н­ня чин­ності цим законом, але втратила такий статус до дня введе­н­ня в дію цього закону, внаслідок чого власником (засн.), бенефіціаром або контролером власника (заснов­ника) ЗМІ стала повʼязана особа або особа, яка не має без­доган. ділової репутації (ста­т­тя 4). Законом встановлено, що ріше­н­ня про ви­зна­н­ня олігархом при­ймає Рада нац. без­пеки і оборони України (РНБО) на під­ставі по­да­н­ня КМ України, чл. РНБО, НБУ, СБУ або Антимонопол. комітету України. Таке ріше­н­ня набирає чин­ності з дня офіц. опублікува­н­ня указу Президента України про введе­н­ня його в дію і є обовʼязковим до викона­н­ня. На під­ставі такого ріше­н­ня особу, ви­знану олігархом, вносять до Реєстру осіб, які мають значну екон. та політ. вагу в сусп. житті (олігархів). Реєстр є інформ.-комунікац. системою, при­знач. для оприлюдне­н­ня та обробле­н­ня інформації про олігархів та осіб, які подають декларації про контакти з ними або їхніми пред­ставниками з метою забезпече­н­ня до­ступу до інформації про таких осіб та за­стосува­н­ня до них заходів впливу. До Реєстру вносять такі ві­домості: ріше­н­ня РНБО про ви­зна­н­ня особи олігархом та об­ґрунтува­н­ня такого ріше­н­ня; прі­звище, імʼя та по батькові (за наявності) олігарха; декларації про контакти з олігархом або його пред­ставниками; ріше­н­ня РНБО про вилуче­н­ня особи з Реєстру та об­ставини, що об­ґрунтовують прийня­т­тя такого ріше­н­ня; пере­лік юрид. осіб, кінц. бенефіціар. власником яких є олігарх; пере­лік осіб, до вибор. фондів яких або вибор. фондів політ. партій, які висували цих осіб, здійснював фінансува­н­ня олігарх упродовж остан­ніх 3-х р. На офіц. веб-сайті РНБО забезпечено вільний та без­кошт. до­ступ до ві­домостей Реєстру з можливістю їхнього пере­гляду, копіюва­н­ня та роз­друкува­н­ня, зокрема у ви­гляді набору даних (електрон. документа), організов. у форматі, що до­зволяє його автоматизов. обробле­н­ня електрон. засобами (машино­зчитува­н­ня) з метою по­втор. викори­ста­н­ня (ста­т­тя 6). Правовими наслідками ви­зна­н­ня особи олігархом та внесе­н­ня її до вказаного Реєстру є те, що їй заборонено: здійснювати внески у ви­гляді влас. грош. коштів, викона­н­ня робіт, на­да­н­ня товарів, послуг чи у ви­гляді грош. коштів, викона­н­ня робіт, на­да­н­ня товарів, послуг по­вʼязаними особами та/або юрид. особами, кінц. бенефіціар. власником яких є така особа, на під­тримку політ. партій від­повід­но до Закону України «Про політичні партії в Україні» (2001), здійснювати внески до вибор. фондів кандидатів (крім влас. вибор. фонду), політ. партій під час вибор. процесу від­повід­но до Вибор. кодексу України; бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації обʼєктів великої приватизації; фінансувати будь-яку політ. агітацію або проведе­н­ня мітингів чи демонстрацій з політ. вимогами. Крім того, особа, ви­знана олігархом, з моменту її включе­н­ня до Реєстру зобовʼязана подавати декларацію особи, уповноваженої на викона­н­ня функцій держави або місц. самоврядува­н­ня, в порядку, встановленому Законом України «Про запобіга­н­ня корупції» (2014). Законом також за­проваджено декларацію про контакти з олігархами або їхніми пред­ставниками, яку в разі контакту з такими особами зо­бовʼязані подавати публічні службовці від­повід. рівня не пізніше на­ступ. дня після контакту з вказаними особами. Вона повин­на містити ві­домості про: особу, яка подає декларацію про контакти; особу, занесену до Реєстру, її пред­ставника, з якою (яким) від­бувся контакт; дату і місце зу­стрічі (роз­мови), спілкува­н­ня за допомогою телефону чи засобів електрон. звʼязку, її короткий зміст. Поруше­н­ня обовʼязку по­да­н­ня декларації про контакти, перед­баченого цією стат­тею, є під­ставою для притягне­н­ня особи до політ. та/або дисциплінар. від­повід­альності. 29 червня 2022 РНБО затвердила Положе­н­ня про Реєстр осіб, які мають значну екон. та політ. вагу в сусп. житті (олігархів), порядок його формува­н­ня і веде­н­ня, що було за­проваджено указом Президента. Після цього секр. РНБО О. Данілов пові­домив, що під пере­вірку критеріям для ви­значе­н­ня олігархів може під­падати 86 осіб. Така кількість потенц. олігархів свідчить або про не­адекватність критеріїв для ви­значе­н­ня справжніх олігархів, або про субʼєктивне намага­н­ня надати такий статус якомога більшій кількості осіб. У свою чергу, голова Нац. агентства з питань запобіга­н­ня корупції О. Новіков заявив, що ідея реєстру олігархів втратила актуальність, «адже люди, яких ми раніше вважали олігархами, втратили центри свого впливу. Йдеться не тільки про бізнес, а й, на­приклад, про телека­нали». Фактично від­разу після прийня­т­тя Закону України «Про запобіга­н­ня за­грозам національній без­пеці, повʼязаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в су­спільному житті (олігархів)» і ще задовго до на­бра­н­ня ним чин­ності П. Порошенко пові­домив про від­чуже­н­ня своїх акцій 2-х телека­налів. Уже після на­бра­н­ня чин­ності вказаного закону — 11 липня 2022 — один із найбагатших громадян України Р. Ахметов заявив про вихід його інвестиц. компанії «System Capital Management» з медій. бізнесу та від­мову на користь держави від усіх ефір. і супутник. телевізій. ліцензій і від ліцензій друк. медіа в Україні. У цей же період за влас. бажа­н­ням склав повноваже­н­ня нар. депутата України ще один із найбагатших громадян України — В. Новинський, що також, ймовірно, повʼязане з можливим ви­зна­н­ням його олігархом від­повід­но до вказаного закону. Прийня­т­тя антиолігархіч. закону не означає усуне­н­ня О. від держ. упр., наразі воно має швидше су­спільно-політ. значе­н­ня: від­булося політ. ви­зна­н­ня факту зли­т­тя політики та бізнесу, надмір. впливу олігархів на владу, нормативне ви­значе­н­ня олігархів та заходів обмеже­н­ня такого їхнього впливу, встановле­н­ня політ. і юрид. від­повід­альності пред­ставників влади за незадекларов. контакти з олігархами. Зменше­н­ня надмір. впливу олігархів на владу — тривалий і систем. процес, що потребує реал. політ. волі, злагоджених і ефектив. рішень та дій усіх гілок влади, актив. позиції громадян. су­спільства. Адже О. на­стільки вкоренилася у вітчизн. владу, що поверхові та епізодичні заходи протидії їй (бодай і на законодав. рівні) можуть виявитися малорезультативними. Від­так О. не тільки продовжуватиме залишатися однією з ключових про­блем успіш. роз­витку країни, а й бути однією з гол. за­гроз суверенітету та незалежності України.

Завантажити статтю