Олігархія

ОЛІГА́РХІЯ (грец. όλιγαρχία — влада небагатьох) — тип політичного режиму, за якого державна влада підконтрольна невеликій групі найбагатших осіб. Її визначал. рисами є: фактичне підпорядкування органів держ. влади цим особам; використання ними владних можливостей у влас. інтересах, насамперед для особистого збагачення. Для О. притаман. недемократ. спосіб формування держ. влади та її здійснення. Осн. сфери прояву: політ. й економічна. Вважають, що термін «О.» запровадили давньогрец. мислителі, які описували форми держ. устрою та правління. Він є у роботах Аристотеля і Платона, які вважали О. різновидом неправил., беззакон. влади, здійснюваної в інтересах правителів, а не всього народу. О. увійшла у практику держ. упр. у стародав. і середньовіч. суспільствах. У процесі розвитку вона постійно трансформувалася, набувала різноманіт. проявів та ознак, зокрема у авторитар. (див. Авторитаризм) і тоталітар. (див. Тоталітаризм) політ. режимах. Однак її суть при цьому не змінювалася.

За період незалежності Україна сформувалася знач. мірою як олігархічна держава, за деякими визначеннями — як «напівдемократ. О.». Після падіння рад. режиму реал. влада залишилася у руках парт. номенклатури, яка сприяла масштаб. розкраданню держ. власності, гальмувала демократ. процеси, зуміла використати нову соц.-політ. ситуацію у групових і приват. інтересах. На думку дослідників (зокрема А. Колодій), в Україні трансформація відбувалася шляхом «вростання» старих еліт (парт. номенклатури і «червоного» директорату) у нові відносини при невирішеності проблеми передачі влади (хоча б тимчасово) у руки нових політ. сил, що були розпорошені поміж різними партіями і групами за інтересами. Замість розвитку відкритих, конкурент. ринк. відносин сформувався потужний тіньовий сектор економіки з могутніми групами прихованих інтересів і закритих способів не стільки їхнього захисту, скільки владного забезпечення. Зрощення з владою та заволодіння ЗМІ перетворило тіньовиків на кланово-олігархічні групи, засн. на круговій поруці та патронажно-клієнт. стосунках. До серед. 1990-х рр. в Україні набули поширення регіон. «клани», що боролися за вплив на центр. владу, пізніше кланово-олігархічні групи почали домінувати вже на держ. рівні — визначати внутр. і зовн. політику, впливати на ухвалення законів та ін. держ. рішень, розставляти віддані їм кадри на відповідал. й впливові посади тощо. Це забезпечувало доступ до держ. екон. і фінанс. ресурсів та водночас стимулювало розвиток масштаб. корупції, що зрештою стала визначал. елементом держ. управління.

Зародження та становлення О. у сучас. Україні припало на період президентств Л. Кравчука та Л. Кучми (1994–2004) — саме у цей час відбулося колосал. збагачення невеликої групи осіб, що через свою наближеність до керівництва держави отримала у власність великі підприємства, зосередила у своїх руках значні фінанс. ресурси, контролювала провідні ЗМІ та почала істотно впливати на держ. владу. У подальшому ці особи нарощували капітал і збільшували свою роль у екон., політ. та сусп. житті країни, а вплив конкрет. олігарха на владу змінювався залежно від рівня його наближеності до політ. керівництва держави. За нової політ. влади (президента) з’являлися нові олігархи, які, з одного боку, непомірно збагачувалися завдяки сприянню своїх політ. покровителів, з ін. — збільшували свій вплив на держ. владу. Олігархи дедалі більше впливали на процеси формування та функціонування органів держ. влади та контролювали їх. Особл. увагу вони приділяли парламент. і президент. виборам, використовуючи фінанс., інформ. та інші ресурси для просування до влади своїх представників. Так, В. Янукович прийшов до влади як ставленик і виразник інтересів т. зв. донец. клану. За його перебування на посту президента сформувалося нове олігархічне угруповання — «сім’я», під повний контроль якого потрапили не лише екон. і фінанс. сектори, а й уся держ. влада. При цьому відбулися істотні зміни у вітчизн. олігархіч. середовищі: наближені до «сім’ї» олігархи зберегли і навіть покращили своє становище, натомість ін. олігархам довелося істотно поступитися своїми ресурсами на користь «сім’ї». Президент П. Порошенко 2015 оголосив про початок деолігархізації країни і заявив, що не буде терпіти хаос, який олігархи «пробують побудувати в державі». Водночас багато політиків та експертів розцінили цю заяву не як справжнє бажання викоренити олігархічну систему правління в Україні, а як прагнення послабити своїх екон. і політ. конкурентів. При цьому вони відзначали, що сам П. Порошенко не просто вийшов з олігархіч. системи, а став першим олігархом, якому вдалося обійняти посаду президента. Цілком прогнозовано проголошена П. Порошенком «деолігархізація влади» (від самого початку не сприйнята як правдоподібна) не послабила системи, не кажучи вже про її демонтаж. 2016 колиш. посол США в Україні Д. Паєтт заявив, що олігархи в Україні вже не такі сильні й впливові, як іще кілька років тому. Однак за оцінкою ін. експертів, дійсно, деякі олігархи в Україні після Революції гідності були вже не такими сильними й впливовими, але деякі, навпаки, стали ще сильнішими й впливовішими, а окремі — надвпливовими, бо отримали у своє розпорядження практично всю повноту влади. Тобто, суть змін полягала у концентрації олігархіч. впливу на політику й економіку, що дало підстави багатьом розглядати президент. вибори 2019 як протиборство двох олігархів: одного за збереження влад. можливостей (П. Порошенка), другого — за отримання у своє розпорядження більше влад. ресурсів (І. Коломойського). Перемогу В. Зеленського на цих виборах знач. мірою розглядали саме у такому контексті. Через 2 р. перебування на посту президента він вніс до парламенту проект Закону України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Прогнозувалося, що «закон вплине на осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів), та пов’язаних з ними осіб, а також на публічних службовців». З огляду на те, що цей законопроект фактично стосувався підвалин реал. вітчизн. політики та економіки, його ініціювання викликало широкий політ. та сусп. резонанс. Зокрема, ще й тому, що багато хто побачив у ньому очевидний політ. підтекст — намагання діючого глави держави встановити монократ. правління (що, власне, було притаманно фактично усім президентам України) та прагнення за допомогою відповід. закону послабити політ. вплив та фінанс. становище свого конкурента на виборах — П. Порошенка, який після свого програшу на них залишився у великій політиці (нар. депутатом України та лідером парламент. фракції), власником крупного капіталу і зберіг контроль над низкою провід. ЗМІ. Політ. партія «Європейська солідарність» відразу ж заявила, що законопроект В. Зеленського про олігархів спрямов. виключно проти колиш. президента П. Порошенка і «жодних справжніх олігархів не обмежує». Парламент. експерти-юристи (Гол. наук.-експертне упр. та Гол. юрид. упр. апарату ВР України) висловили низку концептуал. зауважень до вказаного законопроекту, серед яких — відсутність належ. чином виокремленого самост. предмета правового регулювання; невідповідність його концептуал. положень Конституції України (зокрема закріплення за Президентом України повноважень, якими він не наділений Конституцією України); передбачена законопроектом процедура розгляду питання про визнання особи «олігархом» має ознаки неправової процедури і закладає можливості для зловживань; відсутність запобіжників від можливого вибірк. застосування такої процедури; невизначеність кола осіб, які потенційно можуть бути визнані «олігархами», а також осіб, які «з ними пов’язані». 23 вересня 2021 ВР України ухвалила цей закон, а 7 травня того ж року він набув чинності. Його метою визначено «подолання конфлікту інтересів, викликаного злиттям політиків, медіа та великого бізнесу, унеможливлення використання політичної влади для збільшення власних капіталів, забезпечення національної безпеки України в економічній, політичній та інформаційній сферах, захист конституційних прав та свобод громадянина, захист демократії, забезпечення державного суверенітету та уникнення випадків маніпулювання свідомістю громадян шляхом умисного спотворення інформації задля отримання доступу до ресурсів, що належать на праві власності Українському народові». Відповідно до статті 2 олігархом, тобто особою, яка має значну екон. та політ. вагу в сусп. житті, вважають фіз. особу, яка одночасно відповідає щонайменше трьом з таких ознак: бере участь у політ. житті; має знач. вплив на ЗМІ; є кінц. бенефіціар. власником суб’єкта господарювання, який після дня введення в дію цього закону є суб’єктом природ. монополій або займає монопол. (домінуюче) становище на ринку відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» (2001) та протягом 1-го р. поспіль підтримує або посилює таке становище; підтверджена вартість активів особи та суб’єктів господарювання, бенефіціаром яких вона є, перевищує 1 млн прожитк. мінімумів, встановлених для працездат. осіб на 1 січня відповід. року. Особу вважають такою, яка відповідає ознаці участі у політ. житті, якщо вона: є Президентом України, Головою ВР України, першим заст. або заст. Голови ВР України, нар. депутатом України, Прем’єр-міністром України, першим віце-прем’єр-міністром України, віце-прем’єр-міністром України, міністром, його першим заст. або заст., кер. ін. центр. органу виконав. влади, який не входить до складу КМ України, Головою СБУ, Ген. прокурором, Головою НБУ, кер. постійно діючого допоміж. органу, створ. Президентом України, його першим заст. або заст., та/або є близькою особою такої особи, або пов’язаною з нею особою, та/або обіймає посаду у керів. органах політ. партії, та/або фінансувала діяльність політ. партії, політ. агітацію або проведення мітингів чи демонстрацій з політ. вимогами (стаття 3). Особу вважають такою, яка відповідає ознаці знач. впливу на ЗМІ, якщо вона: є власником (засн.) засобу/засобів масової інформації або бенефіціаром власника (засновника) засобу/засобів масової інформації, та/або є контролером власника (засновника) засобу/засобів масової інформації, та/або була власником (засновником) засобу/засобів масової інформації або бенефіціаром чи контролером власника (засновника) засобу/засобів масової інформації (тобто, могла здійснювати вирішал. вплив на упр. або діяльність ЗМІ безпосередньо або через ін. осіб у будь-який спосіб, зокрема за рахунок фінансування) на день набрання чинності цим законом, але втратила такий статус до дня введення в дію цього закону, внаслідок чого власником (засн.), бенефіціаром або контролером власника (засновника) ЗМІ стала пов’язана особа або особа, яка не має бездоган. ділової репутації (стаття 4). Законом встановлено, що рішення про визнання олігархом приймає Рада нац. безпеки і оборони України (РНБО) на підставі подання КМ України, чл. РНБО, НБУ, СБУ або Антимонопол. комітету України. Таке рішення набирає чинності з дня офіц. опублікування указу Президента України про введення його в дію і є обов’язковим до виконання. На підставі такого рішення особу, визнану олігархом, вносять до Реєстру осіб, які мають значну екон. та політ. вагу в сусп. житті (олігархів). Реєстр є інформ.-комунікац. системою, признач. для оприлюднення та оброблення інформації про олігархів та осіб, які подають декларації про контакти з ними або їхніми представниками з метою забезпечення доступу до інформації про таких осіб та застосування до них заходів впливу. До Реєстру вносять такі відомості: рішення РНБО про визнання особи олігархом та обґрунтування такого рішення; прізвище, ім’я та по батькові (за наявності) олігарха; декларації про контакти з олігархом або його представниками; рішення РНБО про вилучення особи з Реєстру та обставини, що обґрунтовують прийняття такого рішення; перелік юрид. осіб, кінц. бенефіціар. власником яких є олігарх; перелік осіб, до вибор. фондів яких або вибор. фондів політ. партій, які висували цих осіб, здійснював фінансування олігарх упродовж останніх 3-х р. На офіц. веб-сайті РНБО забезпечено вільний та безкошт. доступ до відомостей Реєстру з можливістю їхнього перегляду, копіювання та роздрукування, зокрема у вигляді набору даних (електрон. документа), організов. у форматі, що дозволяє його автоматизов. оброблення електрон. засобами (машинозчитування) з метою повтор. використання (стаття 6). Правовими наслідками визнання особи олігархом та внесення її до вказаного Реєстру є те, що їй заборонено: здійснювати внески у вигляді влас. грош. коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг чи у вигляді грош. коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг пов’язаними особами та/або юрид. особами, кінц. бенефіціар. власником яких є така особа, на підтримку політ. партій відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні» (2001), здійснювати внески до вибор. фондів кандидатів (крім влас. вибор. фонду), політ. партій під час вибор. процесу відповідно до Вибор. кодексу України; бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об’єктів великої приватизації; фінансувати будь-яку політ. агітацію або проведення мітингів чи демонстрацій з політ. вимогами. Крім того, особа, визнана олігархом, з моменту її включення до Реєстру зобов’язана подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місц. самоврядування, в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції» (2014). Законом також запроваджено декларацію про контакти з олігархами або їхніми представниками, яку в разі контакту з такими особами зобов’язані подавати публічні службовці відповід. рівня не пізніше наступ. дня після контакту з вказаними особами. Вона повинна містити відомості про: особу, яка подає декларацію про контакти; особу, занесену до Реєстру, її представника, з якою (яким) відбувся контакт; дату і місце зустрічі (розмови), спілкування за допомогою телефону чи засобів електрон. зв’язку, її короткий зміст. Порушення обов’язку подання декларації про контакти, передбаченого цією статтею, є підставою для притягнення особи до політ. та/або дисциплінар. відповідальності. 29 червня 2022 РНБО затвердила Положення про Реєстр осіб, які мають значну екон. та політ. вагу в сусп. житті (олігархів), порядок його формування і ведення, що було запроваджено указом Президента. Після цього секр. РНБО О. Данілов повідомив, що під перевірку критеріям для визначення олігархів може підпадати 86 осіб. Така кількість потенц. олігархів свідчить або про неадекватність критеріїв для визначення справжніх олігархів, або про суб’єктивне намагання надати такий статус якомога більшій кількості осіб. У свою чергу, голова Нац. агентства з питань запобігання корупції О. Новіков заявив, що ідея реєстру олігархів втратила актуальність, «адже люди, яких ми раніше вважали олігархами, втратили центри свого впливу. Йдеться не тільки про бізнес, а й, наприклад, про телеканали». Фактично відразу після прийняття Закону України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» і ще задовго до набрання ним чинності П. Порошенко повідомив про відчуження своїх акцій 2-х телеканалів. Уже після набрання чинності вказаного закону — 11 липня 2022 — один із найбагатших громадян України Р. Ахметов заявив про вихід його інвестиц. компанії «System Capital Management» з медій. бізнесу та відмову на користь держави від усіх ефір. і супутник. телевізій. ліцензій і від ліцензій друк. медіа в Україні. У цей же період за влас. бажанням склав повноваження нар. депутата України ще один із найбагатших громадян України — В. Новинський, що також, ймовірно, пов’язане з можливим визнанням його олігархом відповідно до вказаного закону. Прийняття антиолігархіч. закону не означає усунення О. від держ. упр., наразі воно має швидше суспільно-політ. значення: відбулося політ. визнання факту злиття політики та бізнесу, надмір. впливу олігархів на владу, нормативне визначення олігархів та заходів обмеження такого їхнього впливу, встановлення політ. і юрид. відповідальності представників влади за незадекларов. контакти з олігархами. Зменшення надмір. впливу олігархів на владу — тривалий і систем. процес, що потребує реал. політ. волі, злагоджених і ефектив. рішень та дій усіх гілок влади, актив. позиції громадян. суспільства. Адже О. настільки вкоренилася у вітчизн. владу, що поверхові та епізодичні заходи протидії їй (бодай і на законодав. рівні) можуть виявитися малорезультативними. Відтак О. не тільки продовжуватиме залишатися однією з ключових проблем успіш. розвитку країни, а й бути однією з гол. загроз суверенітету та незалежності України.

Розмір шрифту

Олігархія

Рекомендована література

Інформація про статтю