Олійник Борис Ілліч

Визначення і загальна характеристика

ОЛІ́ЙНИК Борис Ілліч (22. 10. 1933, с. Зачепилівка Новосанжар., нині Полтав. р-ну Полтав. обл. — 30. 04. 2017, Київ) — поет, публіцист, політичний діяч. Акад. НАНУ (1990). Герой України (2005). Держ. премії СРСР (1975) та України ім. Т. Шевченка (1983), лауреат низки між­нар. премій. Ордени Свободи (2009), князя Ярослава Мудрого 5-го (1995), 4-го (1999) та 3-го (2012) ступ. Державні нагороди СРСР. Був депутатом ВР СРСР (1989–91), УРСР (1980–91) та України (1992–2006). Член ЦК КПУ та ЦК КПРС, 11 р. очолював парт. організацію СПУ. У 1962–73 — кор., а потім гол. ред. ж. «Ранок»; 1974–91 — завідувач від­ділу, чл. редколегії ж. «Вітчизна». Заст. голови правлі­н­ня СПУ (1971–74), секр. правлі­н­ня СПУ та СП СРСР (1976–91). Голова правлі­н­ня Укр. фонду культури (1987–2017; нині ім. О.), голова Комітету з Держ. премій України ім. Т. Шевченка в галузі літ-ри, журналістики і мистецтва при РМ України (1999–2016). Автор понад 40-а книжок, серед них — зб. поезій «Бʼють у крицю ковалі» (1962), «Двадцятий вал» (1964), «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Від­лу­н­ня» (1970), «На лінії тиші» (1972). У 1985 ви­друковано двотомник, а 2007 — шеститомник вибр. творів. Публіцистика пред­ставлена в кн. «Криниці моралі та духовна посуха» (1990), «Князь тьми: від­критий лист Михайлу Горбачову» (2008). Віршувати почав рано. На­вчаючись ще в 5-му класі, побачив свій вірш, на­друк. у новосанжар. рай. газеті. У шкіл. роки почалося і його зна­йомство з газетяр. працею. У тій же рай. газеті він, старшокласник новосанжар. серед. школи, поряд із поет. творами друкував різні дописи, навіть нариси. 1953 вступив на факультет журналістики Київ. університету (закін. 1958). Тогочасне студент. сере­довище від­значалося літ. спрямува­н­ням. Разом з О. навч. ві­домі у майбутньому поети В. Симоненко, В. Під­палий, Т. Коломієць, М. Сом, В. Діденко, С. Тельнюк, Л. Тендюк та ін. Такий «поетичний бум» 1950–60-х рр. сформувався в літ. напрям «шістдесятництво». Він був породжений т. зв. хрущов. «від­лигою», що на­стала у після­сталін. період. Чотири поет. збірки, що одна за одною побачили світ протягом 1962–68 («Бʼють у крицю ковалі», «Двадцятий вал», «Вибір», «Коло») засвідчили процес становле­н­ня О. як поета громадян.-етич. спрямува­н­ня. У темат. роз­маїт­ті, що спо­стерігалося у перших книжках, вгадувалася певна центробіжна сила — молодий поет усе частіше вдавався до тем, що виражали його ро­зумі­н­ня того, якою повин­на бути людина, за якими духов. законами вона повин­на жити. Від збірки до збірки поет зро­став як майстер слова, що володіє тонким ро­зумі­н­ням механізмів емоц. впливу на читача. Показовим у цьому плані є його поезія «Ринг» зі зб. «Коло», в якій стверджується ідея, що Правда, Порядність, Честь зо­бовʼязані себе уміло захищати, йти у від­критий бій зі Злом і добиватися пере­моги над ним. Найчастіше художня думка поета набуває сюжет. виріше­н­ня. Він уміло створює притч. сюжети, що наділені під­текст. сенсами. Ін. приваблива особливість поетики О. — її орган. фольклоризація. Вона найвиразніше проявилася у творах інтимно-лірич. спрямува­н­ня. Водночас, його поет. мова була по­збавлена умовно-асоціатив. ускладненості, тієї характерної для модер. поетики «ребусності». Всі ці риси худож. системи спричинили зро­ста­н­ня популярності поета. Читачеві імпонувала сюжетність поезій, їхня притчевість, винахідлива завуальованість під­текст. смислів, роз­гадка яких викликала важливий для створе­н­ня естетич. реакції ефект «від­кри­т­тя нового». Поет уміло вибудовував катарсисні пуанти — показовою у цьому плані є поезія «Похорон учителя». Витонченою впливовістю були наділені ліричні поезії. Якщо громадян. лірика О. по­значена від­критістю, голос. тонами, виразним вольовим «мужеським» началом, то в своїй інтим. ліриці він ви­глядав мʼяким, мрійливо-стишеним, над­звичайно чутливим. Повністю поділяючи нар. етику коха­н­ня, поет виражає це почу­т­тя у формах, близьких до народнопісен­них. У зб. «Істина» (1976) його інтимні поезії були згруповані в роз­діл під на­звою «Мелодія». Назва показова, бо інтимна лірика поета зі­ткана з образів, які немовби звучать тихими і ніжними мелодіями. Це зорові образи сизих осін­ніх туманів, вересн. надвечірʼя, далекої зорі, сповільненого поруху крила, білого цвіту вишень, синьоокої дівчини, яка стоїть «на порозі, на високім», жасмину, що осипається «на далекім полу­станку», «лебедино-білої музики» дівочих пальців, жін. профілю, ледь означеного на тлі вечір. обрію. Знаковим твором інтим. лірики О. є поезія «Мелодія» («Заболю, затужу, заридаю… в собі, закурличу…»). Важливою темою в твор. доробку поета є тема матері, материнства. Такі поет. шедеври як «Мати сіяла сон…», «Пісня про матір», «Мати наша — сивая горлиця…», «Мамо, вечір догоря…» набули широкої популярності. Поет активно вдавався до жанру поеми. Завдяки своїм жанр. можливостям, поема до­зволяла О. пов­ні­ше та концептуальніше виразити про­блеми, що по­стійно порушувалися ним у віршах і освоє­н­ня яких все ж таки по­стійно потребувало якихось завершувальних, під­сумк. зусиль. Поема «Дорога» сконцентровувала в собі всі осн. моменти активно роз­роблюваної поетом про­блеми вибору морал.-етич. кредо, яким повин­на керуватися сучасна людина. Поеми «Дорога» й «Урок» у філос. плані роз­робляють одну із найбільш дорогих і болючих для О. тем — тему Памʼяті. Слово і дія, слово і памʼять, слово і від­повід­альність — ось далеко не всі про­блеми, що художньо осмислюються в поемах «Заклина­н­ня вогню» та «У дзеркалі слова». Одна з остан. поем О. «Трубить Трубіж» присвячена болючим про­блемам пере­осмисле­н­ня укр. історії, яке від­бувається з позицій нац. самокритики. Оцінюючи творчість О. із сучас. позицій, а також із позицій її здатності жити у «великому часі» (М. Бахтін), необхідно вдатися до амбівалент. під­ходу. З одного боку — О. був поетом виразного нац. спрямува­н­ня. Окремі його твори, такі, напр., як «Було у матері чотири сини» чи «Парубоцька балада» є перлинами укр. поезії, в яких висловлені глибокі художні смисли націоцентрич. характеру. Низку віршів поета поклали на музику композитори В. Тилик («Мати сіяла сон», «Тополина вулиця», «Пісня дитинства»), О. Білаш («Мелодія», «Ода Полтаві»), І. Карабиць («Заклина­н­ня вогню», «Матір»), І. Поклад («Мамо, вечір догоря...», «Пісня не заблудиться моя»), В. Кирейко («Пісня про матір»), Л. Дичко («Ода музиці», «Колискова киянину»), П. Майборода («Луна»), Б.-Ю. Янівський («Як упав же він») та ін. Усі за­значені книги О. ви­дані в Києві. Разом із О. Гончаром стояв біля витоків Між­нар. Шевченків. свята «В сімʼї вольній, новій». Різними засобами протистояв процесам русифікації, що активно проводилася на теренах України у 1970–80-х рр. Здійснював активну націєтворчу діяльність як голова правлі­н­ня Укр. фонду культури. Ви­ступаючи 1988 на 19-й конф. КПРС у Москві, вперше публічно заявив про потребу зʼясувати причини голоду 1933. З ін. боку — щира від­даність комуніст. ідеї, а разом із цим наявність комплексу світо­гляд. пере­конань на кшталт вихваля­н­ня комуніст. минулого, протесту проти декомунізації, не ви­зна­н­ня провини Росії в анексії Криму та агресії проти України на Донбасі. Все це дало під­стави письмен­нику Ю. Вин­ничуку так охарактеризувати його: «Старий динозавр-комуніст, вір­ний друг рус­ского міра, ленінець і сталініст, який ніколи не змирився з роз­падом СССР». Така драм. роз­двоєність талановитого поета, якому випало жити і творити в складну епоху, коли на 1/6 частині земної кулі від­бувався екс­перимент побудови «першої у світі соціалістичної держави», була характерною для більшості митців того часу. Тому так важливо зро­зуміти внутр. драматизм їхнього життя та творчості й уміло ві­ді­брати з їх твор. спадщини все найцін­ніше, що заслуговує назавжди залишитися в скарбниці нац. культури. На будівлі Укр. фонду культури в Києві встановлено мемор. дошку О. Його імʼям на­звано гімназію у рідному селі.

Літ.: Клочек Г. Д. Поетика Бориса Олій­ника: Літ.-крит. нарис. К., 1989; Тала­лай Л. Остан­ній романтик // Дні­про. 1999. № 9/10; Борис Ілліч Олійник: Біо­біб­ліогр. покажч. К., 2005; Голобородько Я. Енер­гетика людиноцентризму // Вісн. НАНУ. 2005. № 1; Шевченко М. За все від­повід­ай у цім житті: [творчість укр. поета Б. Олійника] // Київ. 2005. № 7/8; Гор­лач Л. Бʼють у крицю літа: [до 70-річчя від дня народж. Б. Олійника] // Вітчизна. 2005. № 9/10; Луків М. Епоха, увічнена в слові: Борису Олійнику — 70 // Дні­про. 2005. № 9/10; Гончар О. Слово про поета Б. Олійника: [висловлюва­н­ня] // УМЛШ. 2005. № 10; Салига Т. У за­мкненому колі болю: неполемічні нотатки про творчість Бориса Олійника // ЛУ. 2008, 25 верес.; Іванишин П. Феномен внутрішньої окупації // Дні­про. 2008. № 9/10; Олійник Борис Ілліч — Патріот, Поет, Політик [до 77-ї річниці від дня народж.]: Бібліогр. список літ-ри. К., 2012.

Г. Д. Клочек

Завантажити статтю