Олово самородне
Визначення і загальна характеристика
О́ЛОВО САМОРО́ДНЕ — мінерал класу самородних елементів (Sn). Вперше виявлено 1844 побл. поселення Міас (нині місто Челябін. обл., РФ), тоді ж описано Р. Германном. Має тетрагонал. сингонію та детригонально-дипірамідал. вид. Утворює кулясті зерна, крючкуваті, дротовидні пластинки. Природні кристали дуже рідкісні. Колір світло-сірий до білого; блиск металічний; риска яскраво-біла. В аншліфах яскраво-біле, слабо ізотропне. Густина 7,31; твердість 2–2,5. Злам гачкуватий. О. с. досить ковке та тягуче. У земних надрах переважно залягає у розсипищах разом з золотом, платиноїдами, самород. алюмінієм, каситеритом (о-в Тасманія, Австралія; Пд. Урал, Якутія, Далекий Схід, РФ). Знайдено також у кварц. жилах з сульфідами Fe, Pb і Zn, у глинистих сланцях з уранінітом і гематитом (провінція Саскачеван, Канада), у вулканіч. возгонах (Камчатка, РФ), у гіперген. Au–Ag рудах (Центр. Словаччина). В Україні О. с. виявлене в імпактитах вибух. структури «Західна» разом із самород. сріблом, стистаїтом, бісмутитом. У складі незвичай. асоціації самород. металів (Fe, Al) у волин. платобазальтах О. с. пов’язане з газовими потоками, що супроводжували формування девон. рифт. системи.