О́ЛЬБРАХТ Іван (Olbracht Ivan; справж. — Kamil Zeman, Каміл Земан; 06. 01. 1882, м. Семіли, Богемія, нині Ліберец. краю, Чехія — 30. 12. 1952, Прага) — чеський прозаїк, публіцист, громадсько-політичний діяч. Нар. митець Чехословач­чини (1947). Після закінче­н­ня гімназії у м. Двур-Кралове-над-Лабем (нині Чехія, 1900), студіював юриспруденцію й філософію в Берлін. та Карловому (Прага) університетах. 1903–04 служив у австр. війську, після чого продовжив навч. у Празі. Один із перших худож. творів О. — повість «Břemeno» («Тягар», 1906), в якій майстерно роз­крито психологію міщанина. Ще однією важливою темою творчості на початк. етапі стала тема військ. життя, в якій від­билися його армій. враже­н­ня та спо­стереже­н­ня, інтер­претовані з гостросатир. пафосом: «His­torie Emanuela Umáčeného» («Історія Емануеля Умаченого», 1909), «O lásce k monarchii» («Про любов до монархії», 1910), «Právo stíž­nosti» («Право на скаргу», 1913). У першій зб. оповідань «O zlých samotářích» («Про злих від­людників», 1913) порушив тему життя обездолених прошарків тогочас. су­спільства, а роман «Žalář nej­temnější» («Найтемніша тюрма», 1915) став психол. дослідже­н­ням процесу роз­паду родини колиш. поліцейського через його маніакал. ревнощі до дружини. Гост­росюжет., соц.-психол. роман «Podivné přátelství herce Jesenia» («Дивне товариство актора Єсенія», 1919) по­ставив його автора в один ряд із найвидатнішими чес. письмен­никами. У ньому прозаїк порушив низку злободен. питань: про причини виникне­н­ня воєн, роль мистецтва під час вій­ни, суть патріотизму. Від 1918 О. роз­почав активну політ. діяльність, брав участь у створен­ні чес. компартії, написав роман «Anna pro­letářka» («Анна-пролетарка», 1926), в якому від­бито істор. процес під­несе­н­ня сві­домості чес. робітників під впливом рев. подій у Росії та Чехо-Словач­чині. 1924 у Сілезькій Остраві він виголосив промову, в якій засудив 1-у світ. вій­ну, через що його було увʼяз­нено на 2 місяці. Тюрем. щоден­ник письмен­ника згодом було покладено в основу кн. «Zamřížované zrcadlo» («Загратоване дзеркало», 1930). У 1931–36 О. неодноразово від­відував Закарпа­т­тя, наслідком чого стали нарис «Zеmě bez jména» («Земля без імені», 1932) та кн. «Hory a staletí» («Гори і столі­т­тя», 1935), що містили характеристику екон. та культур. становища українців Закарпа­т­тя, а також найві­доміший роман письмен­ника «Nikola Šuhaj loupež­ník» («Микола Шугай, роз­бійник», 1933), присвячений легендар. закарп. меснику, захиснику бідних та обездолених, що загинув 1921. У цей період О. працював над зб. «Golet v údolí» («Ґолет у долині», 1937), в якій порушив про­блематику життя євр. спільнот Закарпа­т­тя. Під час окупації Чехо-Словач­чини нацистами О. був чл. під­піл. комуніст. групи Я. Вацека. Художні роз­думи письмен­ника часів вій­ни зна­йшли від­ображе­н­ня у романі «Dobyvatel» («Заво­йовник», 1947; усі — Прага), в якому, спираючись на дослідже­н­ня амер. історика В. Прескот­та «History of the Conquest of Mexico» («Історія здобу­т­тя Мексики», Нью-Йорк, 1843), він провів паралелі між звірствами конкі­стадорів та їхніх сучас. послідовників — нім. заво­йовників. Після звільне­н­ня Чехії О. за­ймався громад. діяльністю, був чл. ЦК КП і депутатом Нар. ради Чехословац. респ., а також чл. АН. Укр. мовою окремі твори О. пере­клали С. Масляк, С. Панько та ін. У с. Колочава (нині Хуст. р-ну Закарп. обл.), де прозаїк свого часу збирав матеріали для роману «Микола Шугай, роз­бійник», створ. музей (1981) та встановлено памʼятник (2000, скульптор М. Белень) О., в Ужгороді засн. Укр.-чес. інтелектуал. клуб ім. О. (2014). Його образ у своєму романі «Колочава» (Уж., 1982) змалював І. Долгош. Низку творів О. екранізовано: «Марійка-Невірниця» (1934, реж. В. Вайчура; фільм знімали в Колочаві, і в ньому блискуче замінили профес. акторів самі колочавці), «Микола Шугай» (1947, реж. М.-Й. Крнян­ський), «Микола Шугай, роз­бійник» (1977, реж. Е. Соколовсь­кий), «Балада про бандита» (1978, реж. В. Сис), «Ґолет у долині» (1995, реж. З. До­стал), «Ганеле» (1998, реж. К. Кахиня). В Україні зняли докум. фільми про О. та Колочаву — «Я піду в далекі гори» (1981, реж. В. Стороженко) та «Ольбрахт і Колочава» (2009, реж. С. Губський).