Ойкумена

Визначення і загальна характеристика

ОЙКУМЕ́НА (грец. οι̉κουμένη — вся земля, від οι̉κέω — населяю, проживаю) — населена людьми частина земної поверхні, конкретний світ людства; світ, що потрапив у поле зору чи діяльності людини, безпосередній світ людини. Поняття «О.» широко використовують у географії, астрономії, політиці, релігії, історії, культурі, літературі тощо. Уявлення про О. є важливою складовою давньогрец. натурфілософії і зустрічається вже в «Історії» Геродота (5 ст. до н. е.) у значенні «найвіддаленіша з населених країн». Ксенофан описував О. як частину Землі, до якої у певний час підходить Сонце і яка «не заселена нами». О. також використовували для позначення кордонів між заселеними і незаселеними землями під час Великої грец. колонізації. За часів Гомера і Гесіода сформувалося уявлення про те, що світ, О., заселений від центру Землі (метрополії) до країв, оточених океанами. Зокрема, О. зображали у формі чотирикутника, центр якого був осередком цивілізації, а провінції асоціювалися з варварством та архаїкою, що повністю співвідносилася з ідеями елліноцентризму. Після формування уявлень про поділ поверхні Землі на геогр. зони і після усвідомлення давньогрец. географами обмеженості своїх знань про заселені людьми Землі постало питання про розміри та форму О. та про можливість існування кількох О.

Вагомий внесок у розвиток уявлень про О. зробив Ератосфен (бл. 275–194 до н. е.), який поділив її на пн. і пд. частини та напов­нив інформацією, отриманою від мандрівників. Поділ відповідав таким природ. чинникам як гори чи ріки, а картографія — геом. фігурам чи ін. образам (напр., Британія зображувалася у формі трикутника, Індія — ромба, Сардинія набувала обрисів відбитку ступні тощо). Таким чином, в Ерастофеновій географії О. легко картографувалася, вимірювалася і запа­м’ятовувалася, залишаючись еталоном, хоча й зазнавала відповід. модифікацій у трактатах наступників, аж до Птолемея. За доби Рим. імперії дискусії навколо О. поступово згасали, зокрема й тому, що запанувала ідея про те, що імперія не має меж (лат. «imperium sine fine»). Більшість географів Рим. імперії послуговувалися поняттям «orbis terrarum» (або «orbis terrae») — уся Земля, увесь відомий світ. Марін Тірський та Птолемей відмовилися від використання О. на користь поняття «незнана земля» (грец. «άγνωστη γη»). Варто зазначити, що внаслідок ізольованості людських спільнот одна від одної сформувалася певна множина центрів світу і, відповідно, множини ойкумен, створюваних великими цивілізаціями (Китай, Індія, Межиріччя, Се­редземномор’я тощо), центри яких співпадали із центрами світу. Ойкуменізація світу визначається, з одного боку, реал. експансією людини в різні природні системи, з іншого — подоланням відірваності, ізольованості людських спільнот, а О. набуває також значення певної універсал. єдності. Наслідком зростання людства, усвідомленням ним себе як певної цілісності стало звуження кількості О. та наближення до ідеї єдиної для всіх людей О., якою є планета Земля. У християнстві ідея О. кореспондується з уявленнями стоїків про світ як простір, населений людьми, а Євангелія царства буде проповідуватися в усьому населеному світі.

Завантажити статтю