Ожигівці

В. Є. Осовітній

Ожигівці

ОЖИ́ГІВЦІ — село Хмельницького (до липня 2020 — Волочиського) району Хмельницької області. У жовтні 2015 Ожиговец. сільс. раду з селами Петрівське та Соболівка зараховано до Волочис. міської територіал. громади. О. знаходяться на лівому березі р. Збруч (притока Дністра; на правому — с. Токи Терноп. р-ну Терноп. обл.), за 75 км від Хмельницького, 12 км від м. Волочиськ і залізнич. ст. Волочиськ. Площа 1,5 км². За переписом насел. 2001, проживали 413 осіб; станом на 2021 — 352 особи; переважно українці. Давні назви: Ожегувці, Ожехівці, Ожоговці, Жигівці, Новий Збараж. Побутує кілька нар. версій щодо їх походження: від сполучення слів «ожина» і «вівці» чи «гожий» (тобто гарний, красивий) і «вівці» (за переказами, тут раніше випасали великі отари); від слова «обжигать» (були розвинені гончар. і цегел. промисли). На околиці села знайдено старовинну мотику з рога оленя; в урочищі Окіп обстежено давньорус. городище. Вперше згадуються 1430 у грамоті литов. князя Свидриґайла, який передав О. у власність І. Макосієвичу (пізніше його нащадки почали себе іменувати князями Збаразькими). Тут проходив Чорний шлях. О. були центром Ожиговец. ключа. У 15 ст. вони стали знач. ремісн.-торг. осередком, їх називали також Новим Збаражем. На правому березі Збруча виникло ожиговец. передмістя Пригородок (нині с. Токи). 1557 за клопотанням князя Стефана Збаразького О. надано Маґдебур. право. За ін. даними, цей привілей отримав його племінник — брацлав. воєвода князь Януш Збаразький. 1583 до Новозбараз. волості входили 35 сіл. Наприкінці 16 — на поч. 17 ст. збудовано замок (збереглися руїни, нині на тер. токів. земель). 1629 були 503 будинки, зокрема у Старому Місті — 22, Новому Місті — 394, передмісті та фільварку — 87. У 1613–1744 — у власності князів Вишневецьких, відтоді — магнатів Чарнецьких, пізніше — Матковських. 1648 ожиговец. замок захопили козаки Б. Хмельницького. У серед. 1670-х рр. його частково зруйнували турец. загони. У серед. 18 ст. Пригородок отримав назву Токи. Після поділів Польщі 1772 і 1793 Токи відійшли до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина), О. — до Рос. імперії. 1797–1804, 1923–25 — містечко Поділ., 1804–1923 — Волин. губ.; 1796–1921 — Старокостянтинів., 1921–23 — Костянтинів. пов. 1796–1879 — центр Ожиговец. волості. 1809–1917 — у власності графів Малинських. 1875 відкрито сільс. училище. 1879–1923 О. належали до Авратин. волості. 1886 мешкали 1,3 тис., 1900 — 1,5 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30, 1935–37 — у складі Проскурів. округи; 1932–37 — Вінн., 1937–54 — Камʼянець-Поділ., від 1954 — Хмельн. обл.; 1923–2020 — Волочис., від 2020 — Хмельн. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1937–38 за наказом парт. керівництва розібрано церкву. Від 5 липня 1941 до 5 березня 1944 — під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни загинули 104 ожигівчани. Нині працюють с.-г. підприємства «Агромета» та «Волочиськ-агро». Функціонують дитсадок і Будинок культури. 2008 встановлено памʼятник жертвам голодомору та політ. репресій. Серед видат. уродженців — лікар-отоларинголог М. Козак.

Літ.: Чорна І. Б. Волочиський край. Хм., 2008; Гасай Є. Памʼять Токів та їх околиць. Т., 2009; Історія Волочиського району. Хм., 2010; Гуцал А. Ф., Якубовський В. І., Михальчишин І. Р. Археологічна спадщина Хмельницької області. Чг., 2011; Підставка Р. З. До питання історії поселення Ожигівці: трансформація назви чи клонування Нового Збаража // Мат. Всеукр. наук.-краєзн. конф. «Хмельниччина в контексті історії України». Хм., 2012; Захарьєв В. А., Шпаковський С. М. Замки та фортеці з-понад Кучманського шляху. Хм., 2015; Михальчишин І. Р., Шпаковський С. М. Археологічна карта межиріччя верхівʼїв Південного Бугу, Случа, Збруча. К., 2017.

В. Є. Осовітній