Озаринці
Визначення і загальна характеристика
ОЗАРИ́НЦІ — село Могилів-Подільського району Вінницької області. 2020 Озаринец. сільс. раду зараховано до Могилів-Поділ. міської громади. О. знаходяться на р. Немія (притока Дністра), за 116 км від обл. центру та 12 км від райцентру. Площа 5,02 км2. За переписом насел. 2001, проживали 1987 осіб; станом на 2021 — 1136 осіб; переважно українці. В околицях знайдено значну кількість камʼяних знарядь праці періоду пізнього палеоліту (скребачки, рубила), кістки та зуби мамонтів, досліджено поселення трипіл. культури та скіф. часів і черняхів. могильник. О. вперше згадуються у писем. джерелах 1431. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Від 1648 — у межах Могилів. полку, в складі якого деякий час діяла Озаринец. сотня. 1657 завершено будівництво Озаринец. замку (збереглися руїни). 1672–99 — під владою Осман. імперії. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1793–96 — містечко Брацлав. намісництва; 1797–1925 — Поділ. губ.; 1795–1923 — Могилів. пов. Здавна сформувалася значна євр. громада (1847 — 989, 1897 — 994 особи), що на поч. 20 ст. мала 3 синагоги. 1878 відкрито однокласне училище. 1893 було 466 дворів, мешкали 2319 осіб. Від 1909 в О. мешкав етнограф, фольклорист О. Кривицький, який тут вчителював, при школі створив геол. музей, відкрив природн. гурток. До нього приїжджали Олена Пчілка, К. Квітка, О. Курило. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923 з частин Озаринец., Кукав., Вендичан., Біляно-Шаргород. і Брониц. волостей утвор. Озаринец. р-н. У березні 1923 — липні 1930 — у складі Могилів., у липні–вересні 1930 — Вінн. округ; від 1932 — Вінн. обл.; від 1925 — Могилів. (нині Могилів-Поділ.) р-ну. 1927 проживали 3777 українців і 601 єврей. Від кін. 1920-х рр. — центр євр. нац. сільс. ради. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (померли бл. 2 тис. осіб), зазнали сталін. репресій (заарешт. бл. 150 осіб). Від липня 1941 до березня 1944 — під нім.-румун. окупацією. У липні–серпні 1941 есесівці вбили 157 озаринец. євреїв. Нацисти створили ґетто, в якому в листопаді 1941, окрім місц., утримували бл. 2 тис. євреїв з Бессарабії та Буковини, переважна частина яких померла від голоду та хвороб. Встановлено памʼятник 252 воїнам-односельчанам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни. Навколо села ростуть хвойні, дубові, ясенові ліси. Є камʼяний та 2 піщаних карʼєри. Від 1972 охороняють геол. памʼятку природи місц. значення Протерозойські пісковики. В О. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Памʼятки архітектури місц. значення: костел Воздвиження Хреста Господнього (1741), синагога (18 ст.), церкви Різдва Богородиці (1865–68) та Успіння Богородиці (1910), водяний млин (19 ст.). Серед видат. уродженців — математик Я. Ройтберг, історик О. Парасунько; кінодраматург Б. Хандрос.
Літ.: Хандрос Б. Н. Местечко, которого нет. К., 2001; 2002; Владимирський О. Коріння роду мого // Слово Придніпровʼя. 2013, 18 січ.
О. Р. Качур
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
