Оксанина

ОКСАНИ́НА — село Уманського ра­йону Черкаської області. У жовтні 2020 Оксанин. сільс. раду зараховано до Бабан. селищ. громади. О. знаходиться побл. межі з Кіровогр. обл., за 188 км від обл. центру, 30 км від м. Умань та 8 км від смт Бабанка. У селі бере початок мала р. Небелівка (притока Ятрані, бас. Пів­ден­ного Бугу). Пл. О. 5,82 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 1262 особи; нині — 988 осіб; пере­важно українці. Проходить автомобіл. шлях Умань–Кропивницький. Виявлено поселе­н­ня трипіл. культури та 2 поселе­н­ня черняхів. культури; досліджено 4 давніх кургани; зна­йдено артефакти давньорус. часу. О. вперше згадується у писем. джерелах 1-ї пол. 18 ст. 1797–1925 — у складі Київ. губ.; 1797–1923 — Уман. пов. Тривалий час село було центром Оксанин. волості. На­прикінці 18 ст. збудовано це­гляну церкву, однак до 1833 вона роз­валилася через неміцність матеріалів. 1854 зведено новий деревʼяний храм Воздвиже­н­ня Чесного Хреста Господнього та дзвіницю. У його нижньому ярусі була облаштована тепла церква св. Миколая. У 1-й пол. 1860-х рр. мешкали 1686 осіб. 1886 були 264 двори, проживала 1591 особа, функціонувала церк.-парафіял. школа, працювали 3 вітр. і 3 водяних млини. 1900 — 608 дворів, 3616 жит. У цей час оксанин. маєток належав княгині М. Святополк-Четвертинській. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Уман. округи; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл.; 1923–59 — Бабан., від 1959 — Уман. р-нів. 1923 — 938 дворів, 3664 мешканці. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (від­крито памʼят. знак). 1936–38 ре­пресовано 26 осіб. Від поч. серпня 1941 до березня 1944 — під нім. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 542 воїни-земляки, з них 224 загинули. Є брат. могила воїнів-визволителів. Створ. Алею Героїв Уманщини, встановлено памʼятний знак «Гармата ЗіС-3». Нині в О. — філія Бабан. заг.-осв. школи, дитсадок; Будинок культури. Від­крито погру­д­дя Т. Шевченка. Серед видат. уродженців — поет П. Поліщук; польс. піаністка Я. Залеська-Мазуровська; Герої Рад. Союзу І. Черняховський (удостоєний зва­н­ня двічі; є мемор. музей, погру­д­дя) та Т. Лобода.