Олевськ

ОЛЕ́ВСЬК — місто Коростенського (до липня 2020 — Олевського) району Житомирської області. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У грудні 2016 утвор. Олев. міську громаду (зарахували Олев. міську, 2 селищні та 19 сільс. рад; 2158,2 км², 2020 мешкали 35 013 осіб; 57 насел. пунктів, зокрема й смт Дружба, Діброва, Новоозерянка). О. знаходиться на р. Уборть (притока Прип’яті, бас. Дніпра), за 180 км від Житомира та 86,5 км від м. Коростень. Площа 10,24 км². За переписом насел. 2001, проживали 10 896 осіб (складає 88,4 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 10 226 осіб; переважно українці, є росіяни, білоруси, поляки, євреї. Залізнична станція. Укладено угоди про співробітництво з Гостомел. селищ. радою (Бучан. р-н Київ. обл.) і мерією м. Тошек (Сілез. воєводство, Польща). Є кілька версій щодо походження назви міста: від імені древлян. князя Олега Святославича, вотчиною якого були нинішні Овруччина й Олевщина (під час його князювання поселення нібито отримало назву Олегове городище, згодом — Олегськ); від слів «олішшя», «ліс», «вільха», «ліщина» (нині одна з місцевостей має назву Лєщенєць); від слова «вулей» («борть»), що поєднується з назвою р. Уборть (Вуллєвск–О.). Тут знайдено кам’яні знаряддя праці доби неоліту. Побл. О. обстежено 17 давніх поховань і 2 кургани. У центр. частині міста виявлені артефакти доби бронзи, заліз. віку, 1 тис. н. е., давньорус. періоду та пізнього Середньовіччя. Пам’ятка археології нац. значення — городище та с-ще 9 ст. до н. е. — 4 ст., 9–13 ст. (Бабина гора; деякі дослідники ототожнюють з літопис. Ореховцем, 10 ст.). Влітку 2017 під час розкопок знайдено залишки унікал. конструкції 1000-літнього древлян. колодязя. О. вперше згадується у писем. джерелах 1488. У серед. 16 ст. разом з навколиш. селами був приписаний до Овруц. замку. Відтоді до 18 ст. належав магнатам Немиричам. Після Люблін. унії 1569 від Великого князівства Литовського відійшов під владу Польщі. 1641 надано Маґдебур. право та дозвіл проводити щотижневі торги і 2 ярмарки на рік. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького містечко перебувало в зоні бойових дій і зазнало знач. руйнувань. За Андрусів. перемир’ям 1667 О. залишився у складі Польщі. 1669 засн. кармеліт. монастир (ліквідов. 1832). Після 2-го поділу Польщі 1793 відійшов до Рос. імперії. Відтоді — містечко Овруц. пов. Волин. губ. Тривалий час О. був центром волості. Від 1795 — у власності рос. генерала О. Протасова, від 1831 — держави. Здавна тут сформувалася значна євр. громада (1765 — 157, 1847 — 845 осіб). 1870 — 161 двір, 1292 жит. Тоді ж функціонували 2 церкви, костел і синагога. 1894 відкрито двокласне нар. училище. За Всерос. переписом насел. 1897, мешкали 2070 осіб, з них 1187 євреїв. На поч. 20 ст. прокладено залізницю Київ–Ковель, що сприяло розвитку промисловості та торгівлі. 1909 засн. «З-д фарфор. виробів Карант і Кушнірський», де бл. 50 робітників випускали госп. посуд (1922 підприємство перепрофільовано на виготовлення вогнетрив. цегли та госп. фарфору, у 1970-х рр. — електротех. фарфору, зокрема керам. низьковольт. ізоляторів; від поч. 2010-х рр. не працює). Було багато млинів, масово велося лісорозроблення, пізніше почав діяти шкіряний завод. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. До кін. 1920-х рр. час від часу відбувалися антибільшов. збройні виступи. У листопаді 1921 під час Другого Зимового походу Україною нац. армії під командуванням генерал-хорунжого Ю. Тютюнника (відкрито мемор. дошку) відбувся бій між укр. загонами та рад. гарнізоном. 1920–39 за 11 км від О. проходив рад.-польс. кордон. У цей час був прикордон. містечком у складі Новоград-Волин. укріпрайону. Тут розташовувався штаб прикордон. загону. 1921–23 — у складі Коростен. пов.; 1923–30 та 1935–37 — Коростен. округи; 1932–37 — Київ., від 1937 — Житомир. обл.; від 2020 — Коростен. р-ну. 1923–2020 — райцентр. 1924–2003 — смт, від 2003 — місто рай. значення. Від 1926 О. був центром євр. нац. селищ. ради. Тоді мешкали 2916 євреїв. 1932 засн. МТС. Жит. зазнали сталін. репресій. Від 5 серпня 1941 до 30 грудня 1943 — під нім. окупацією. Від 21 серпня до 15 листопада 1941 О. був центром Олевської Республіки — незалежної від нім. і рад. адміністрацій самовряд. тер., яку контролювали бійці Поліс. Січі під командуванням отамана Тараса Бульби (Т. Боровця; відкрито мемор. дошку). Діяло також рад. підпілля. На час встановлення нім. влади в О. лишалося бл. 20 % олев. євреїв, які з різних причин не евакуювалися. Нацисти створили ґетто, на тер. якого 19 листопада 1941 розстріляли 535 євреїв. Загалом в О. за роки окупації вони вбили бл. 4 тис. осіб. За 1 км на Пд. Сх. від О. — брат. могила жертв нацизму (поховано 1036 жит. міста, сіл Болярка, Жубровичі, Забороче, Кишин, Корощине, Лопатичі, Лугове, Рудня-Бистра, Рудня-Замисловецька, Сновидовичі, Устинівка, Шебедиха). На фронтах 2-ї світової війни загинули 780 воїнів-земляків. У 1950-х рр. функціонувала школа авіарадистів. 1959 проживали 7943, 1979 — 11 770 осіб. 1964 засн. Олев. завод трактор. нормалей для виробництва гідроарматури та метизів для Харків. трактор. заводу. 1986 на ньому освоїли випуск рукавів високого тиску для тракторів і с.-г. техніки підприємства «Київтрактородеталь». Виготовляли також культиватори, фітинги до рукавів високого тиску, гайки, ніпелі, муфти, газові монтажні комплекти. Від 2000-х рр. підприємство не працює. У 2-й пол. 20 ст. О. став одним з найпотужніших центрів з лісо- та торфорозроблення; працювали швейна ф-ка, льонооброб. і овочесушил. заводи, маслозавод, хлібозавод, промкомбінат, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія. У 2010-х рр. в околицях виявлено значні поклади бурштину. Нині в О. — професій. ліцей (готує будівельників), г-зія, 2 заг.-осв. школи, міжшкіл. навч.-вироб. комбінат, 5 дитсадків, муз. і 2 спорт. школи, Центр художньо-естет. творчості учнів. молоді; Олевський краєзнавчий музей, міський Будинок культури, Централізов. бібліотечна система; центр. лікарня. Є парк культури та відпочинку. Від 1930 друкують г. «Зорі над Убортю»; 2006–18 видавали г. «Новини Олевська». Нар. колективи Олев. громади: «Калиновий цвіт», «Олевчани» та «Фаворит» міського Будинку культури, «Уборть» з с. Копище, «Берегиня» з с. Лопатичі, «Чарівниці» з с. Покровське, «Кумоньки» з с. Сущани, «Заспів» з с. Хмелівка. 2001 засн. обл. фестиваль сучас. естрад. пісні «Зорі над Убортю». У листопаді 2009 в О. відбулося засідання координац. ради голів малих міст України; у квітні 2010 проведено Міжнар. археол. конференцію. Пам’ятки архітектури: Свято-Микол. церква (1596, нац. значення), залізнич. вокзал, залізнич. міст через р. Уборть, приміщення військ. комісаріату на вул. Пушкіна, № 7, адм. будівлі на вул. Привокзальна, № 5 (усі — кін. 19 ст.) та Володимирська, № 7 (1959), Будинок культури на вул. Свято-Миколаївська, № 34 (1930), кінотеатр «Україна» на вул. Свято-Миколаївська, № 14 (1967), торг. центр на вул. Володимирська, № 3 (1987). У 2009 освячено костел Воздвиження Всечесного Хреста. Встановлено скульптуру оленя, що є символом міста, пам’ятник св. Миколаю, пам’ятні знаки до 1000-річчя міста, на честь надання Маґдебур. права, до 70-річчя Олев. Республіки та воїнам-афганцям, створ. Алею Слави воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, відкрито мемор. комплекс воїнам, які загинули на Донбасі, відстоюючи суверенітет і цілісність України. Серед видат. уродженців — промисловець, фахівець у галузі гідроенергетики, Герой України С. Поташник, гідролог Й. Железняк, фахівець у галузі електрон. обчислюв. машин Б. Швецький, лікарі І. Безвершенко, Е. Стаховський, історик КПРС П. Білий, правознавець В. Пилипчук; живописець, засл. художник України Т. Міхно; актриса, засл. арт. РФ Л. Овчинникова. 1977–80 гол. лiкарем Олев. центр. рай. лiкарнi працював академік НАМНУ Ю. Спіженко.