Олевськ

ОЛЕ́ВСЬК — місто Коростенського (до липня 2020 — Олевського) ра­йону Житомирської області. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У грудні 2016 утвор. Олев. міську громаду (зарахували Олев. міську, 2 селищні та 19 сільс. рад; 2158,2 км², 2020 мешкали 35 013 осіб; 57 насел. пунктів, зокрема й смт Дружба, Діброва, Ново­озерянка). О. знаходиться на р. Уборть (притока Припʼяті, бас. Дні­пра), за 180 км від Житомира та 86,5 км від м. Коростень. Площа 10,24 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 10 896 осіб (складає 88,4 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 10 226 осіб; пере­важно українці, є росіяни, білоруси, поляки, євреї. Залізнична станція. Укладено угоди про спів­робітництво з Гостомел. селищ. радою (Бучан. р-н Київ. обл.) і мерією м. Тошек (Сілез. воєводство, Польща). Є кілька версій щодо походже­н­ня назви міста: від імені древлян. князя Олега Свято­славича, вотчиною якого були нинішні Овруч­чина й Олевщина (під час його князюва­н­ня поселе­н­ня нібито отримало назву Олегове городище, згодом — Олегськ); від слів «оліш­шя», «ліс», «вільха», «ліщина» (нині одна з місцевостей має назву Лєщенєць); від слова «вулей» («борть»), що по­єд­нується з на­звою р. Уборть (Ву­л­лєвск–О.). Тут зна­йдено ка­мʼяні знаря­д­дя праці доби неоліту. Побл. О. обстежено 17 давніх поховань і 2 кургани. У центр. частині міста виявлені артефакти доби бронзи, заліз. віку, 1 тис. н. е., давньорус. періоду та пізнього Середньовіч­чя. Памʼятка археології нац. значе­н­ня — городище та с-ще 9 ст. до н. е. — 4 ст., 9–13 ст. (Бабина гора; деякі дослідники ототожнюють з літопис. Ореховцем, 10 ст.). Влітку 2017 під час роз­копок зна­йдено залишки унікал. кон­струкції 1000-літнього древлян. колодязя. О. вперше згадується у писем. джерелах 1488. У серед. 16 ст. разом з навколиш. селами був приписаний до Овруц. замку. Від­тоді до 18 ст. належав магнатам Немиричам. Після Люблін. унії 1569 від Великого князівства Литовського ві­ді­йшов під владу Польщі. 1641 на­дано Маґдебур. право та до­звіл проводити щотижневі торги і 2 ярмарки на рік. Під час Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького містечко пере­бувало в зоні бо­йових дій і за­знало знач. руйнувань. За Андрусів. пере­мирʼям 1667 О. залишився у складі Польщі. 1669 засн. кармеліт. монастир (ліквідов. 1832). Після 2-го поділу Польщі 1793 ві­ді­йшов до Рос. імперії. Від­тоді — містечко Овруц. пов. Волин. губ. Тривалий час О. був центром волості. Від 1795 — у власності рос. генерала О. Протасова, від 1831 — держави. Здавна тут сформувалася значна євр. громада (1765 — 157, 1847 — 845 осіб). 1870 — 161 двір, 1292 жит. Тоді ж функціонували 2 церкви, костел і синагога. 1894 від­крито двокласне нар. училище. За Всерос. пере­писом насел. 1897, мешкали 2070 осіб, з них 1187 євреїв. На поч. 20 ст. прокладено залізницю Київ–Ковель, що сприя­ло роз­витку промисловості та торгівлі. 1909 засн. «З-д фарфор. виробів Карант і Кушнірський», де бл. 50 робітників випускали госп. посуд (1922 під­приємство пере­профільовано на виготовле­н­ня вогнетрив. цегли та госп. фарфору, у 1970-х рр. — електротех. фарфору, зокрема керам. низьковольт. ізоляторів; від поч. 2010-х рр. не працює). Було багато млинів, масово велося лісорозробле­н­ня, пізніше почав діяти шкіряний завод. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. До кін. 1920-х рр. час від часу від­бувалися антибільшов. збройні ви­ступи. У листопаді 1921 під час Другого Зимового походу Україною нац. армії під командува­н­ням генерал-хорунжого Ю. Тютюн­ника (від­крито мемор. дошку) від­бувся бій між укр. загонами та рад. гарнізоном. 1920–39 за 11 км від О. проходив рад.-польс. кордон. У цей час був прикордон. містечком у складі Ново­град-Волин. укріпра­йону. Тут роз­ташовувався штаб прикордон. загону. 1921–23 — у складі Коростен. пов.; 1923–30 та 1935–37 — Коростен. округи; 1932–37 — Київ., від 1937 — Житомир. обл.; від 2020 — Коростен. р-ну. 1923–2020 — райцентр. 1924–2003 — смт, від 2003 — місто рай. значе­н­ня. Від 1926 О. був центром євр. нац. селищ. ради. Тоді мешкали 2916 євреїв. 1932 засн. МТС. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. Від 5 серпня 1941 до 30 грудня 1943 — під нім. окупацією. Від 21 серпня до 15 листопада 1941 О. був центром Олевської Республіки — незалежної від нім. і рад. адміністрацій самовряд. тер., яку контролювали бійці Поліс. Січі під командува­н­ням отамана Тараса Бульби (Т. Боровця; від­крито мемор. дошку). Діяло також рад. під­пі­л­ля. На час встановле­н­ня нім. влади в О. лишалося бл. 20 % олев. євреїв, які з різних причин не евакуювалися. Нацисти створили ґетто, на тер. якого 19 листопада 1941 роз­стріляли 535 євреїв. Загалом в О. за роки окупації вони вбили бл. 4 тис. осіб. За 1 км на Пд. Сх. від О. — брат. могила жертв нацизму (поховано 1036 жит. міста, сіл Болярка, Жубровичі, Забороче, Кишин, Корощине, Лопатичі, Лугове, Рудня-Бистра, Рудня-Замисловецька, Сновидовичі, Устинівка, Шебедиха). На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули 780 воїнів-земляків. У 1950-х рр. функ­ціонувала школа авіарадистів. 1959 проживали 7943, 1979 — 11 770 осіб. 1964 засн. Олев. завод трактор. нормалей для виробництва гідроарматури та метизів для Харків. трактор. заводу. 1986 на ньому освоїли випуск рукавів високого тиску для тракторів і с.-г. техніки під­приємства «Київтрактородеталь». Виготовляли також культиватори, фітинги до рукавів високого тиску, гайки, ніпелі, муфти, газові монтажні комплекти. Від 2000-х рр. під­приємство не працює. У 2-й пол. 20 ст. О. став одним з найпотужніших центрів з лісо- та торфорозробле­н­ня; працювали швейна ф-ка, льонооб­роб. і овочесушил. заводи, маслозавод, хлібозавод, промкомбінат, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія. У 2010-х рр. в околицях виявлено значні поклади бурштину. Нині в О. — професій. ліцей (готує будівельників), г-зія, 2 заг.-осв. школи, між­шкіл. навч.-вироб. комбінат, 5 дитсадків, муз. і 2 спорт. школи, Центр художньо-естет. творчості учнів. молоді; Олевський крає­знавчий музей, міський Будинок культури, Цент­ралізов. бібліотечна система; центр. лікарня. Є парк культури та від­починку. Від 1930 друкують г. «Зорі над Убортю»; 2006–18 видавали г. «Новини Олевсь­ка». Нар. колективи Олев. громади: «Калиновий цвіт», «Олевчани» та «Фаворит» міського Будинку культури, «Уборть» з с. Копище, «Берегиня» з с. Лопатичі, «Чарівниці» з с. Покровське, «Кумоньки» з с. Сущани, «За­спів» з с. Хмелівка. 2001 засн. обл. фестиваль сучас. естрад. пісні «Зорі над Убортю». У листопаді 2009 в О. від­булося засі­да­н­ня ко­ординац. ради голів малих міст України; у квітні 2010 проведено Між­нар. археол. конференцію. Памʼят­ки архітектури: Свято-Микол. церква (1596, нац. значе­н­ня), залізнич. вокзал, залізнич. міст через р. Уборть, приміще­н­ня військ. комісаріату на вул. Пушкіна, № 7, адм. будівлі на вул. Привокзальна, № 5 (усі — кін. 19 ст.) та Володимирська, № 7 (1959), Будинок культури на вул. Свято-Миколаївська, № 34 (1930), кінотеатр «Україна» на вул. Свято-Миколаївська, № 14 (1967), торг. центр на вул. Володимирська, № 3 (1987). У 2009 освячено костел Воздвиже­н­ня Всечесного Хреста. Встановлено скульптуру оленя, що є символом міста, памʼят­ник св. Миколаю, памʼятні знаки до 1000-річчя міста, на честь на­да­н­ня Маґдебур. права, до 70-річчя Олев. Республіки та воїнам-афганцям, створ. Алею Слави воїнам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, від­крито мемор. комплекс воїнам, які загинули на Донбасі, від­стоюючи суверенітет і цілісність України. Серед видат. уродженців — промисловець, фахівець у галузі гідро­енергетики, Герой України С. Поташник, гідролог Й. Железняк, фахівець у галузі електрон. обчислюв. машин Б. Швецький, лікарі І. Без­вершенко, Е. Стаховський, історик КПРС П. Білий, право­знавець В. Пилипчук; живописець, засл. художник України Т. Міхно; актриса, засл. арт. РФ Л. Овчин­никова. 1977–80 гол. лiкарем Олев. центр. рай. лiкарнi працював академік НАМНУ Ю. Спіженко.