Олевський район

ОЛЕ́ВСЬКИЙ РАЙО́Н — район, що знаходився у північно-західній частині Житомирської області. Утвор. 1923 з Олев. і Білокоровиц. волостей Коростен. пов.; 2020 ліквідований. 1923–30 та 1935–37 — у складі Коростен. округи; 1932–37 — Київ., від 1937 — Житомир. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від серпня 1941 до грудня 1943 — під нім. окупацією. Від 21 серпня 1941 до 15 листопада існувала Олевська Республіка — незалежна від нім. і рад. адміністрацій самоврядна тер., яку контролювали бійці Поліс. Січі під командуванням отамана Тараса Бульби (Т. Боровця). На тер. Олевщини діяли партизан. з’єднання О. Сабурова, С. Ковпака, О. Федорова, С. Маликова, В. Бегми та ін. Білокоровиц. залізничнику К. Ареф’єву, який керував партизан. загоном, присвоєно звання Героя Рад. Союзу. У липні 1943 нацисти спалили с. Копище. 1962 до складу О. р. приєднали тер. розформованого Лугин. р-ну, що 1966 знову був відновлений.

За переписом насел. 2001, в О. р. проживали 46 883 особи (складає 81,7 % до 1989); станом на 1 січня 2020 — 40 721 особа; переважно українці. 2006 знято з обліку с-ще Вербове Радовел. сільс. ради. У серед. 2010-х рр. до О. р. (2,2 тис. км²) належали 1 міська, 4 селищ. і 20 сільс. рад (м. Олевськ, смт Бучмани, Дружба, Діброва, Новоозерянка, Нові Білокоровичі та 54 сільс. насел. пункти). У лютому 2016 с. Комсомольське перейменували на Покровське; у травні того ж року с. Жовтневе — на Калинівка.

У грудні 2016 утвор. 2 громади (у липні 2020 зараховані до Коростен. р-ну): Білокоровиц. сільську (104,2 км², 2020 мешкали 5834 особи) — з Білокоровиц. сільс. та Бучманів. і Новобілокоровиц. селищ. рад; Олев. міську (2158,2 км², 35 013 осіб) — з Олев. міської, Дружбів. (з смт Діброва) і Новоозерянків. (з селами Озеряни та Рудня-Озерянська) селищних, Жубровиц., Журжевиц. (з с. Рудня), Замисловиц. (з селами Рудня-Замисловицька, Устинівка, Шебедиха), Зольнян. (з селами Ковалівка, Сердюки), Зубковиц., Калинів. (з селами Бацеве, Ліски), Кам’ян. (з с. Лісове), Кишин. (з селами Болярка, Забороче, с-щем Лугове), Копищен. (з с. Майдан-Копищенський), Лопатиц., Майдан. (з селами Джерело, Сарнівка), Покров. (з селами Будки, Михайлівка, Млинок), Радовел. (з селами Пояски, Рудня-Радовельська), Руднє-Бистрян. (з селами Варварівка, Корощине, с-щем Сновидовичі), Стовпин. (з с. Держанівка), Сущан. (з с. Андріївка), Тепениц. (з селами Артинськ, Обище, Соснівка, Хмелівка), Хочин. (з селами Перга, Рудня-Перганська, Рудня-Хочинська) і Юрів. сільс. рад. О. р. межував на Пн. з Лельчиц. р-ном Гомел. обл. (Білорусь); на Зх. — з Рокитнів. р-ном Рівнен. обл.; на Сх. і Пд. — з Лугин., Ємільчин. і Новоград-Волин. р-нами Житомир. обл. Протяжність із Зх. на Сх. становила бл. 50 км, з Пн. на Пд. — 80 км. Більша частина О. р. лежала на Поліській низовині, пн.-сх. — на відрогах Овруцького кряжу. Рельєф рівнинний, на Пн., Зх. і Пд. — заболочений. О. р. як один з найпівнічніших на Житомирщині в геоструктур. плані знаходився в пн.-зх. частині Українського щита з неглибоким заляганням докембрій. кристаліч. порід.

На Олевщині залягають значні поклади торфу (одним із найбільших є торфомасив «Бучмани», його заг. пл. 1499 га; зареєстровано 74 торф’яні родовища), гранітів (Кишин. і Пержан. родовища), габро-діоритів (Сущан. родовище), грано-діоритів (Замисловиц. родовище), пісковику (Білокоровиц. родовище), кварцитоподіб. пісковику (Дубров. і Озерян. родовища), буд. піску, мігматитів. Розвідано поклади берилію (Пержан. родовище), титану (Юрів. родовище) та молібдену.

Річки бас. Дніпра: Уборть (довж. у межах р-ну 134 км) з притоками Перга, Зольня та ін. Осн. типи ґрунтів: дернові, дерново-підзолисті, торфоболотні та низинні торф’яники, піщані та глинисто-піщані. Тер. О. р. належала до Житомирського Полісся. Переважаючі типи лісів: соснові, дубово-соснові, березові та осикові. 1936 засн. Олев. ліс. госп-во (61 123,3 га, з них вкрито лісом 55 263,6 га; лісництва: Олев., Журжевиц., Кам’ян., Покров., Руднян., Сновидовиц., Хочин., Юрівське); 1952 — Білокоровиц. ліс. госп-во (відповідно 59 745 га і 51 994 га; Білокоровиц., Жубровиц., Замисловиц., Зубковиц., Озерян., Поясків., Радовел., Тепеницьке). Тер. і об’єкти природно-заповід. фонду: заг.-держ. значення — Поліський природний заповідник (створ. 1968, 20 104 га), заказники Поясківський (1974, 113 га, ліс.), Плотниця (1980, 460 га, ландшафт.); місц. — заказники Білокоровицький (18 га), Верчова ділянка (2 га), Жубровицький (26,2 га), Олевський (99 га), Путівець (5,3 га), Стовпинський (67,1 га), Харкові Круги (29,7 га), Чорний бусел (84 га; усі — 1991), Баньки (1339 га), Тересини (2189,7 га; обидва — 2000), Микитче (2001, 3298,8 га), Урочище Гала (2008, 1454 га), Сущанський (2019, 139,5 га; усі — ліс.), Берльоне (2001, 778 га, заг.-зоол.), Замисловицький (116 га), Ігорів Брід (344 га), Циганка (345 га; усі — 1979), Вереси (335 га), Ветьва (352 га), Густі острови (1252 га), Діброва (698 га), Лиса гора (787 га), Прадуниха (428 га; усі — 2001; усі — ботан.), Зимник (191 га), Речиця (120 га), Телячий мох (553 га; усі — 1984), Корч (687 га), Страхів (2405 га; обидва — 2001), Урочище Хилятин (2008, 591 га; усі — гідрол.), Камінне Село (Кам’яне Село; 1988, 15 га, геол.), пам’ятка природи Відслонення білокоровицьких кварцитів (1998, 0,5 га, геол.). Пл. с.-г. угідь становила 47,5 тис. га, з них орних земель — 24 тис. га. Клімат. умови глибокого Полісся найбільш сприятливі для ведення м’ясного скотарства, виробництва молока, вирощування озимих зернових, картоплі, хмелю та льону-довгунця.

Р-н мав розвинену транспортну інфраструктуру. З Пд. Сх. на Пн. Зх. його перетинала залізниця Київ–Ковель. Довжина автомобіл. шляхів заг. користування становила 397 км. Із Сх. на Зх. проходив автомобіл. шлях Київ–Ковель, із Пн. на Пд. — кордон з Респ. Білорусь–Олевськ–Коростишів–Котлярка.

Функціонували Олев. профес. ліцей, Олев. г-зія, 41 заг.-осв. школа, Олев. і Жубровиц. міжшкіл. навч.-вироб. комбінати, 30 дитсадків, Олев. муз. школа; Олевський краєзнавчий музей (рай.), Музей історії с. Копище, рай. Будинок культури, 17 сільс. і селищ. клубів, рай. б-ки для дорослих і дітей, 38 бібліотек-філій; центр. рай. лікарня, 13 фельдшер.-акушер. і 24 фельдшер. пункти, 14 амбулаторій заг. практики сімей. медицини. Рай. газета — «Зорі над Убортю».

Пам’ятки архітектури: церква Різдва Богородиці у с. Жубровичі (17 ст.; нац. значення); Будинки культури у селах Кишин (1963) і Жубровичі (1980). Пам’ятки археології: стоянки мезоліту–неоліту у с. Рудня-Озерянська; неоліт. поселення у селах Копище, Перга, Сущани, Хмелівка, Юрове; городище 1-го тис. до н. е., 12–13 ст. у с. Сущани; курганні групи епохи бронзи, 2-ї пол. 1-го тис. н. е. і 11–12 ст. у с. Зубковичі, 10–11 ст. у с. Лопатичі, 10–13 ст. у с. Тепениця. Серед видат. уродженців — економіст Т. Ковальчук (с. Стовпинка), фахівець у галузі автоматизації технол. процесів гірничоруд. промисловості В. Назаренко (с. Білокоровичі); прозаїк, драматург М. Курильчук (с. Джерело), поетеса Є. Пономаренко (с. Андріївка), журналіст, громад.-політ. діяч О. Штуль-Жданович (с. Лопатичі); живописець, художник монум. мистецтва В. Кравчук (с. Радовель), художник-кераміст Н. Федорова; композитор, засл. діяч мистецтв України О. Стецюк (обоє — с. Білокоровичі), кларнетист, диригент, засл. арт. УРСР В. Талах (с. Стовпинка), артист балету, балетмейстер, засл. арт. України В. Шмагун (с. Пояски), співак, засл. арт. України М. Юськов (с. Рудня-Радовельська); спортсмени І. Курінний (самбо, сумо, дзюдо), В. Манкін (вітрил. спорт; обидва — с. Білокоровичі); Герої Рад. Союзу К. Зеленко (с. Корощине), Й. Павленко (с. Кашин), І. Покальчук (с. Тепениця).