Олеський замок Музей-заповідник

«ОЛЕ́СЬКИЙ ЗА́МОК» Музей-заповід­ник Олеський замок — памʼятка архітектури 14–18 ст., що роз­ташована у селищі Олесько Золочівського р-ну Львівської обл. На думку дослідників, витоки поселе­н­ня сягають часів Галицько-Волинського князівства. Олеський замок, ймовірно, побудували остан­ні галицько-волинські князі — Андрій або Лев ІІ, сини Юрія Львовича. С. Баронч у своїй праці («Kronika Oleska» // «Towarzysz duchowieństwa katolickiego», т. 1, Tarnopol, 1864), посилаючись на документи 19 ст., подав ві­домості, що Олеський замок зга­даний під 1327, коли ним володів князь Юрій ІІ — син мазовецького князя Тройдена I і його дружини Марії, дочки короля Юрія Львовича. Після захопле­н­ня Галичини військами польського короля Казимира ІІІ за Олеський замок 1349–1441 вели збройну боротьбу русини, литовці, поляки та угорці. Події цього часу зафіксовані у документах 1366, 1370–80-х рр., 1431–32. Надалі Олес. замком володіли родини Сенінських, Жолкевських, Даниловичів (І. Данилович роз­будував замок і пере­творив на палац-фортецю, у нього на службі пере­бував шляхтич М. Хмель — батько Б. Хмельницького), Конєцпольських, Жевуських, королева Речі Посполитої Марія-Казимира та її сини Якуб-Людовік і Костянтин-Владислав Собєські. Всупереч різним гіпотезам король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський ніколи не володів Олес. замком, хоча і народився тут 1629. У 1796 Олес. маєток (замок і Северинку) уряд. суд ви­ставив на продаж, щоб задовольнити вимоги кредиторів до В. Жевуського. За остан­ньої власниці С. Літинської Олес. замок пере­творився на руїну. 1882 з ініціативи краєвого маршалка М. Зиб­лікевича організовано товариство з метою викупити його у С. Літинської і тим самим врятувати памʼятку від цілковитого знище­н­ня. 1882 Олес. замок був викуплений і лише 1890 ріше­н­ням сейму пере­даний державі. Від­повід­ні ін­ституції під­готували документацію та роз­почали ре­ставрац. роботи, які пере­рвала 1-а світова вій­на. У між­воєн. період у замку знаходилася жін. с.-г. школа, у приміще­н­нях тримали кролів, телят, свиней тощо. Під час 2-ї світової вій­ни він не за­знав знач. втрат, але на поч. 1950-х рр., згідно з офіц. версією, у замок вдарила блискавка і він горів декілька днів. Вогонь знищив усі де­ревʼяні пере­кри­т­тя, під­логу, залишки меблів. Місц. парт. діячі вирішили ро­зі­брати мури, а камінь і цеглу викори­стати для будівництва корівників та свинарників. Цілковитому знищен­ню замку пере­шкодив гол. арх. Львів. обл. А. Шуляр, який домігся, щоб будівлю взяли під охорону, накрили дахом і провели первин­ні ремонтно-ре­ставрац. роботи. 1954 роз­почато створе­н­ня проекту ре­ставрації, 1958 — власне буд. роботи, пере­важно завершені до 1965. Від­тоді Олес. замок використовували як склади, хоча існували плани пере­обладна­н­ня його під дім від­починку (кемпінг) або при­єд­на­н­ня до корпусу Олес. ПТУ, що на той час знаходилося у колиш. монастирі капуцинів. 1969 замкові приміще­н­ня при­стосовано для від­кри­т­тя у них від­ділу Львів. картин. галереї, а від 1972 під керівництвом її дир. Б. Возницького у від­ре­ставров. замку роз­почалася робота зі створе­н­ня екс­позиції музею мистецтва зх.-укр. земель 14–18 ст. (див. Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького). 1975 від­булося його урочисте від­кри­т­тя (перший зав. — Й. Вайда). 1979 будівлі колиш. монастиря капуцинів, що знаходяться побл. замку, пере­дано у під­порядкува­н­ня Львів. картин. галереї і вони стали частиною музею, що 1989 отримав статус заповід­ника. Окрім Олес. замку з охорон. зоною бл. 13 га до комплексу «О. з.» М.-з. входять колиш. монастир капуцинів і костел св. Йосифа — памʼятка архітектури 1-ї пол. 18 ст. Монастир побудований арх. М. Добравським з Поді­л­ля 1739, його фундатором був С. Жевуський. Це класич. бароковий комплекс, архітектоніка якого притаман­на ордену капуцинів. Під час 1-ї світової вій­ни приміще­н­ня монастиря використовували як військ. лазарет, 2-ї світової вій­ни — як ґетто для євреїв. У 1960-х рр. тут роз­містили ПТУ з гуртожитком, після пере­дачі Львів. картин. галереї облаштували студійні фондо­сховища. Нині у фондах музею бл. 11 тис. предметів, значна частина з них — живопис (іконопис) та деревʼяна скульптура 15–19 ст. Також пред­ставлені тканини, гаварец. кераміка, порцеляна, меб­лі. 2020 зруйнувалася частина даху монастир. комплексу, де роз­міщені фондо­сховища. Завдяки зуси­л­лям дирекції Львів. галереї мистецтв, Міністерства культури України, Львів. облдерж­адміністрації та депутатів ВР України до 2021 повністю пере­крито черепицею всі дахи монастир. комплексу із заміною несучих кон­струкцій. Осн. види діяльності — культ.-осв., фондова, екс­позиц., памʼят­ко­­охорон­на, ре­ставраційна. З часу від­кри­т­тя музею спів­роб. проводять різноманітні ви­ставки, культурні акції, зі­бра­н­ня тощо з метою пошире­н­ня, озна­йомле­н­ня та ви­вче­н­ня матеріал. і духов. культури. Серед них — ви­ставки «Львівська монументальна скульп­тура ренесансної доби» (1989) та «Фарфор, фаянс, скло в ін­терʼєрі XVIII — XX ст. зі збірки Олеського замку», урочиста академія з нагоди 40-річчя з дня від­кри­т­тя музею (обидві — 2015), Ольжині чита­н­ня (2016), від­кри­т­тя памʼят. дошки Б. Хмельницькому (2019) і памʼят. таблиці А. Шуляру (2021). Зав. музею — Б. Шенгера (від 2018).