Олеський замок Музей-заповідник

Визначення і загальна характеристика

«ОЛЕ́СЬКИЙ ЗА́МОК» Музей-заповідник Олеський замок — пам’ятка архітектури 14–18 ст., що розташована у селищі Олесько Золочівського р-ну Львівської обл. На думку дослідників, витоки поселення сягають часів Галицько-Волинського князівства. Олеський замок, ймовірно, побудували останні галицько-волинські князі — Андрій або Лев ІІ, сини Юрія Львовича. С. Баронч у своїй праці («Kronika Oleska» // «Towarzysz duchowieństwa katolickiego», т. 1, Tarnopol, 1864), посилаючись на документи 19 ст., подав відомості, що Олеський замок згаданий під 1327, коли ним володів князь Юрій ІІ — син мазовецького князя Тройдена I і його дружини Марії, дочки короля Юрія Львовича. Після захоплення Галичини військами польського короля Казимира ІІІ за Олеський замок 1349–1441 вели збройну боротьбу русини, литовці, поляки та угорці. Події цього часу зафіксовані у документах 1366, 1370–80-х рр., 1431–32. Надалі Олес. замком володіли родини Сенінських, Жолкевських, Даниловичів (І. Данилович розбудував замок і перетворив на палац-фортецю, у нього на службі перебував шляхтич М. Хмель — батько Б. Хмельницького), Конєцпольських, Жевуських, королева Речі Посполитої Марія-Казимира та її сини Якуб-Людовік і Костянтин-Владислав Собєські. Всупереч різним гіпотезам король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєський ніколи не володів Олес. замком, хоча і народився тут 1629. У 1796 Олес. маєток (замок і Северинку) уряд. суд виставив на продаж, щоб задовольнити вимоги кредиторів до В. Жевуського. За останньої власниці С. Літинської Олес. замок перетворився на руїну. 1882 з ініціативи краєвого маршалка М. Зиб­лікевича організовано товариство з метою викупити його у С. Літинської і тим самим врятувати пам’ятку від цілковитого знищення. 1882 Олес. замок був викуплений і лише 1890 рішенням сейму переданий державі. Відповідні інституції підготували документацію та розпочали реставрац. роботи, які перервала 1-а світова вій­на. У міжвоєн. період у замку знаходилася жін. с.-г. школа, у приміщеннях тримали кролів, телят, свиней тощо. Під час 2-ї світової вій­ни він не зазнав знач. втрат, але на поч. 1950-х рр., згідно з офіц. версією, у замок вдарила блискавка і він горів декілька днів. Вогонь знищив усі де­рев’яні перекриття, підлогу, залишки меблів. Місц. парт. діячі вирішили розібрати мури, а камінь і цеглу використати для будівництва корівників та свинарників. Цілковитому знищенню замку перешкодив гол. арх. Львів. обл. А. Шуляр, який домігся, щоб будівлю взяли під охорону, накрили дахом і провели первинні ремонтно-реставрац. роботи. 1954 розпочато створення проекту реставрації, 1958 — власне буд. роботи, переважно завершені до 1965. Відтоді Олес. замок використовували як склади, хоча існували плани переобладнання його під дім відпочинку (кемпінг) або приєднання до корпусу Олес. ПТУ, що на той час знаходилося у колиш. монастирі капуцинів. 1969 замкові приміщення пристосовано для відкриття у них відділу Львів. картин. галереї, а від 1972 під керівництвом її дир. Б. Возницького у відреставров. замку розпочалася робота зі створення експозиції музею мистецтва зх.-укр. земель 14–18 ст. (див. Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького). 1975 відбулося його урочисте відкриття (перший зав. — Й. Вайда). 1979 будівлі колиш. монастиря капуцинів, що знаходяться побл. замку, передано у підпорядкування Львів. картин. галереї і вони стали частиною музею, що 1989 отримав статус заповідника. Окрім Олес. замку з охорон. зоною бл. 13 га до комплексу «О. з.» М.-з. входять колиш. монастир капуцинів і костел св. Йосифа — пам’ятка архітектури 1-ї пол. 18 ст. Монастир побудований арх. М. Добравським з Поділля 1739, його фундатором був С. Жевуський. Це класич. бароковий комплекс, архітектоніка якого притаманна ордену капуцинів. Під час 1-ї світової вій­ни приміщення монастиря використовували як військ. лазарет, 2-ї світової вій­ни — як ґетто для євреїв. У 1960-х рр. тут розмістили ПТУ з гуртожитком, після передачі Львів. картин. галереї облаштували студійні фондосховища. Нині у фондах музею бл. 11 тис. предметів, значна частина з них — живопис (іконопис) та дерев’яна скульптура 15–19 ст. Також представлені тканини, гаварец. кераміка, порцеляна, меб­лі. 2020 зруйнувалася частина даху монастир. комплексу, де розміщені фондосховища. Завдяки зусиллям дирекції Львів. галереї мистецтв, Міністерства культури України, Львів. облдержадміністрації та депутатів ВР України до 2021 повністю перекрито черепицею всі дахи монастир. комплексу із заміною несучих конструкцій. Осн. види діяльності — культ.-осв., фондова, експозиц., пам’ят­ко­охоронна, реставраційна. З часу відкриття музею співроб. проводять різноманітні виставки, культурні акції, зібрання тощо з метою поширення, ознайомлення та вивчення матеріал. і духов. культури. Серед них — виставки «Львівська монументальна скульп­тура ренесансної доби» (1989) та «Фарфор, фаянс, скло в ін­тер’єрі XVIII — XX ст. зі збірки Олеського замку», урочиста академія з нагоди 40-річчя з дня відкриття музею (обидві — 2015), Ольжині читання (2016), відкриття пам’ят. дошки Б. Хмельницькому (2019) і пам’ят. таблиці А. Шуляру (2021). Зав. музею — Б. Шенгера (від 2018).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю