Олешня

ОЛЕ́ШНЯ  — село Чернігівського (до липня 2020 — Ріпкинського) району Чернігівської області; осередок гончарства. У квітні 2019 Олешнян. сільс. раду з селами Грибова Рудня, Заводське й Олександрівка зараховано до Добрян. селищ. громади. О. знаходиться на малій р. Сухий Вир (притока Виру, бас. Дніпра), побл. Голубих озер, за 60 км від Чернігова, 30 км від смт Добрянка, 25 км від смт Ріпки та 2 км від залізнич. ст. Грибова Рудня. Площа 2,8 км². За переписом насел. 2001, проживали 982 особи; переважно українці. Функціонує залізнич. зупин. пункт Олешня. На думку багатьох дослідників, село засн. 1705 представником козац. старшини Туранським. Є версія й про дещо давнішу історію. У різний час селом також володіли Сахновські, Коденцови, Ліндфорси. Спочатку адміністративно О. належала до Черніг. полку. 1781–96 — у складі Черніг. намісництва; 1796–1802 — Малорос., 1802–1925 — Черніг. губ.; 1781–1923 — Городнян. пов. Тривалий час О. входила до Яриловиц. (від поч. 20 ст. — Новояриловиц.) волості (див. Нові Яриловичі); на поч. 20 ст. стала центром окремої волості. У 1-й пол. 19 ст. працював винокур. завод. 1866 було 35 дворів, проживали 308 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Мешканці брали участь у антибільшов. повстаннях, зокрема й під керівництвом І. Галаки. 1923 з Новояриловиц., Олешнян. і частини Дроздовиц. волостей утвор. Добрян. р-н. 1923–25 — у складі Снов., 1925–30 — Черніг. округ; від 1932 — Черніг. обл.; 1959–2020 — Ріпкин., від 2020 — Черніг. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від кін. серпня 1941 до вересня 1943 — під нім. окупацією. Є Олешнян. лісництво Добрян. лісгоспу. Від 1978 охороняють ботан. заказник місц. значення Олешнянська дача (128 га). В О. — заг.-осв. школа; клуб, б-ка. Збереглися церква св. Катерини та садиба Ліндфорсів, що зведені у серед.19 ст. На церк. подвір’ї — каплиця Смолен. ікони Божої матері, споруджена над могилами Ліндфорсів. Неподалік ростуть старовинна липова алея та дуби. Тут народилися письменниця, літературознавець, громад. діячка С. Русова (походить з родини Ліндфорсів; є пам’ят. знак, створ. шкіл. музей), гончар І. Бібик, майстри худож. кераміки Г. Денисенко (усі — в О.), О. Железняк (у Грибовій Рудні). З О. пов’язані життя та діяльність майстра худож. кераміки М. Денисенка. Наприкінці 19 ст. село було одним із найбільших гончар. осередків Городнян. пов. Цьому сприяли значні поклади якіс. гончар. глин, а також малоземелля селян і піщані ґрунти, що ускладнювали заняття землеробством. За даними 1915, в Городнян. пов. мешкали 518 гончарів, з них 328 — в Олешнян. гончар. р-ні, до якого, окрім О., входили села Ловинь, Олександрівка, Папірня, Ганнівка, Глібів хутір, Рудня. У різні роки олешнян. глини досліджували геолог П. Армашевський, гірн. інж. В. Вознесенський, чл. ради Міністерства держ. майна П. Корольов, чл. Черніг. губерн. земської управи П. Солонина. З ініціативи Черніг. губерн. та Городнян. повіт. земсь­ких управ і за підтримки Ліндфорсів 1895 в О. було відкрито першу в Черніг. губ. земську гончарну навч. майстерню (очолив П. Пашутинський), гол. мета якої — поширення поміж кустарями покращених прийомів гончар. виробництва. Новозбудована гончарня мала триповерх. горно, випарювал. сковороду, відділення для перемелювання глини на жорнах, пристосування для відмучування (відмулювання) глини та сушіння готових виробів, майстерню з гончар. кругами й інструментами для ліплення. Курс навч. для початківців — 3 р., для гончарів — 2 р. У ній навчалися стипендіати із Мглин. (2 особи), Остер. та Сосниц. (по 1 особі) пов. Черніг. губ. 1896 здобували освіту 9 дорослих і 6 підлітків, які експеримент. шляхом знайомилися зі способами приготування поливи й вивчали місц. глини, пристосову­ючи їх до гончар. виробництва. Упродовж року здійснили 48 випалювань у муфельному та 32 — у великому горнах. Увесь технол. процес було поділено на 3 самост. виробництва з виготовлення простого глин. посуду, характер. для кустар. виробництва; вогнетрив.; теракот. й полив’яного посуду. Асортимент виробів майстерні був досить широким. Це і традиційні для регіону гончарні форми (горщики, миски, гладишки), і нові, переважно полив’яні, орієнтовані на міських жителів (молочники, чайники зі сформ. в алебастр. формах вушками та носиками, кавники, графини, цукорниці, поросятниці, масляниці, чашки й чайні блюдця, різноманітні каструлі, горщики, «польські вершківники», горщики для квітів із підставками, глечики з тазиками для умивання, свічники, чорнильниці тощо). Саме тому частина кустарів О. сприймала майстерню як «панський завод», який не мав із ними нічого спільного, й боялася конкуренції, бо там запроваджували в усі вироб. процеси новітні види робіт, більш сучасні технол. пристрої та інструменти. Проте були гончарі, які зацікавилися її діяльністю й використовували окремі нововведення, зокрема удосконал. гончар. круг, різноманітні гончарні ножики й шаблони тощо. Працівники майстерні довели, що відмучена (відмулена) й випарена глина значно якісніша; у гончар. виробництві ручну працю частково можна механізувати; випалювати полив’я­ні й неполив’яні вироби треба окремо, а поливу необхідно добирати до кожного виду глини; запровадили в гончарне виробництво нові різновиди глин і експеримент. способом підібрали до них поливи; продемонстрували роботу різних горнів, що дозволяли випалювати велику або невелику кількість глин. виробів, економити дрова й матеріали; заохочували гончарів до колектив. видобування глини шахт. методом. 1897 П. Пашутинського було звільнено, навч. функція майстерні поступилася комерц. завданням. У грудні цього ж року олешнян. гончарі, які опанували в земській навч. майстерні окремі новітні вироб. операції, об’єдналися в артіль з виготовлення покращ. гончар. посуду. 1898 Черніг. губерн. земські збори ухвалили рішення про закриття майстерні й передачу її майна на 2 р. товариству кустарів у О. Член артілі повинні були виготовляти не лише покращ., а й простий посуд, звич. для місц. майстрів. Застосовуючи вдосконал. способи виробництва, залучаючи до себе якомога більшу кількість гончарів і навчаючи учнів, вони мали підняти технол.-худож. рівень гончарства серед кустарів О. Артіль продовжила доводити переваги покращ. гончар. виробництва та сприяти розвитку місц. промислу. Але суттєво змінити стан нар. технології місц. гончар. виробництва ні майстерня, ні артіль не змогли. Гол. причина цього — ілюзії кер. земства про можливість запровадження окремих технол. операцій, характер. для тогочас. гончар. промисловості, у кустар. виробництво. У гончарів не було фінанс. можливостей для впровадження вдома тех. удосконалень, вони об’єктив­но не могли конкурувати із фабрично-завод. пром-стю. Навіть заможні гончарі розуміли приреченість домаш. виробництва в новіт. екон. умовах, а тому ніхто з них загалом так і не скористався земськими настановами. Упродовж наступ. років гончарство продов­жувало переважати серед занять місц. населення. Успадковуючи батьків. справу, більшість майстрів гончарювала вдома. У роки суціл. колективізації влада збільшила податк. гніт на кустарів і змушувала їх вступати до колгоспів, працювати в гончар. цехах. Один із них було створ. в О., де об’єд­нано бл. 30 осіб. Решта майстрів займалася гончар. справою вдома. Із фронтів 2-ї світової вій­ни до О. не повернулися 130 гончарів: 21 — із роду Ничипоренків, 18 — Денисенків, по 6 — Бібиків, Кобзарів, Авраменків, Артеменків, Зінченків та ін. У повоєнні роки асортимент місц. гончарів складався із горщиків різної ємності та призначення (питун, молошник, підобідник, обідник, стовбун, верейка, плоскіша), глечиків, банок, горщиків-двійнят і трійнят, мисок, кухлів, свистунців та ін. 2013 в О. проживали понад 20 гончарів. Від 2010-х рр. тут гончарну справу розвиває засн. майстерні «Макітра» О. Михайленко, який брав майстер-класи з гончарства в олешнян. гончаря А. Кобзаря.

Рекомендована література

1. Освящение здания первой земской сельской ремесленной школы в Черниговской губернии // Земский сб. Черниг. губ. 1895. № 1–3;
   Google Scholar Internet
2. Пашутинский П. Отчет о деятельности гончарной мастерской Губернского Земства в селе Алешне Городнянского уезда // Там само. 1897. № 12;
   Google Scholar Internet
3. Могильченко М. Гончарство в с. Олешні у Чернигівщині // Мат. до укр.-руської етнольогії. Л., 1899. Т. 1;
   Google Scholar Internet
4. Овчаренко Л. Земська гончарна навчальна майстерня в селі Олешня Чернігівської губернії (1895–1898) // Укр. керамол. журн. 2004. № 2–3;
   Google Scholar Internet
5. Овчаренко Л., Пошивайло О. Олешнянська земська гончарна майстерня: безрезультативні спроби модернізації народної технології гончарства // Там само. № 4;
   Google Scholar Internet
6. Зайченко В. Олешня — село гончарів. К., 2017.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю