ОЛИ́КА — місто Луцького (до 2020 — Ківерцівського) ра­йону Волинської області. Внесено до пере­ліку історичних населених місць України (2001). Статус міста отримано 2025 року, до цього Олика — селище. У червні 2020 Олицьку селищну (з селами Личани та Метельне), Дідичівську (з селами Горянівка, Залісоче, Хромʼяків), Дернівську (з селами Котів, Мощаниця, Путилівка, Ставок), Жорнищенську (з селами Носовичі, Чемерин), Покащівську (з селом Одеради) сільські ради зараховано до Олицької громади (270 км2, 11 810 осіб). 

Роз­ташоване неподалік межі з Рівненською областю, у місці впаді­н­ня річки Осенище (Оселиця) в Путилівку (притока Горині, басейн Припʼяті), за 53 км від м. Дубно, 41 км від Луцька, 9 км від залізничної станції Олика (у с. Дерно) та 6 км від автомагістралі Устилуг–Луцьк–Рівне. Площа 4,91 км2. За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 3255 осіб (складає 87,0 % до 1989); станом на 1 січня 2022 — 3032 особи; пере­важно українці. На східній околиці колишнього олицького перед­містя Дворець виявлено енео­літичну памʼятку (4–3 тисячолі­т­тя до нашої ери). Ще одним матеріальним свідче­н­ням ран­ньої історії Олики є ур­очище Кемпа роз­міром близько 350 × 170 м по­близу перед­містя Турчин. Раніше ця територія мала виконувати оборон­ні функції, а нині — красивий ландшафт з багатовіковими дубами. У минулому ці землі входили до складу Київської Русі, Волинського, а потім — Галицько-Волинського князівств; від 1340-х років — до Великого князівства Литовського, після Люблінської унії від 1569 до 1795 та 1921–39 — до Польщі. 

Уперше згадується в Іпатіївському літописі 1149. У культурному шарі середмістя (Місто) на глибині близько 6 м виявлено давні деревʼяні кон­струкції з товстих колод. Від середини 15 столі­т­тя Олика належала великим геть­манам Великого князівства Литовського. Перший з них — П. Янович-Монтигердович (Білий) — став фундатором парафіяльного костелу Петра і Павла (після 1450) — най­старішої на Волині памʼятки латинської культової архітектури. Потім Олика пере­йшла геть­ману С. Згерському (Кішка), а 1513 — князям Радзивіл­лам, що за­ймали найвищі урядові та військові посади, а одна з гілок цього роду протягом 4-х століть утримувала тут свою резиденцію (оцінюючи ці факти, за ріше­н­ням найвищого керівництва України у 2-й половині 2010-х років почали формувати історико-культурний та туристичний центр). 1511 польський король Сиґізмунд І унормував проведе­н­ня олицьких базарів, що тривалий час були досить популярними далеко за ме­жами Олики. Тут пере­хрещувалися 2 важливих торгові шляхи — т. зв. Королівський (транс­континентальний із Європи через Київ в Азію) та Клеванський (забезпечував сполуче­н­ня з Поліс­сям, далі — через Пінськ — з нинішніми білоруськими і литовськими землями). У с. Мительне (нині Метельне), прилеглому до Олики, здійснювали митні операції. 

1544 титул Радзивіл­лів почав містити «князь на Олиці», тобто поселе­н­ня вже стало містом. М. Радзивілл (Чорний) зібрав тут велику бібліотеку, а до заснованих ним шкіл за­просив для викла­да­н­ня кальвіністських проповід­ників і професорів. 1564 збудував Олицький замок, що зберігся донині. 1567 Олиці на­дано Маґдебурське право, що сприяло роз­витку торгівлі та ремесел. 1570 було 318 будинків, працювали 19 вітряків, одна крупорушка та 6 каганів для виробництва горілки. Щороку від­бувалося 5 ярмарків. 1580 вперше згадується олицька соборна школа. 1586 Радзивіл­лами утворено Олицьку ординацію. 1591 Олика витримала облогу козацькими загонами. 

1631 засновано Олицький колегіум, що по­єд­нував як церковну, так і світську освіту, а 1637 став філією Замойської академії. 1635–40 А.-С. Радзивілл збудував Троїцький колегіальний костел (архітектор Б. Моллі) — тринавну базиліку з бароковим фасадом на зразок храму Іль-Джезу в Римі. До комплексу цієї памʼятки архітектури національного значе­н­ня належать також окремі обʼєкти стіни з вежами навколо колегіати (від­творені у 1990-х роках) та дзвіниця з 5-ма пілонами висотою 15,8 м кожний (від­ре­ставрована 2021). У 1647 окрасою Олики стала споруда міської ратуші (станом на 1930-і роки від неї лишилися тільки руїни). У цей час місто оточили системою оборон­них валів з камʼя­ними воротами, одні з них — Луцька брама (1630) — збереглися в перед­місті Залісоче. У цій же місцевості — Стрітенська церква (1784) з дзвіницею — одна із найдовершеніших памʼяток архітектури волинського бароко. 

До середини 17 столі­т­тя Олика пере­творилася на одне з найбільших міст Волинського воєводства. 1648 козаки на чолі з ватажком Колодкою захопили та пограбували місто. 1679, 1752, 1805, 1833 і 1870 трапилися великі пожежі. На початку 18 столі­т­тя значної шкоди місту зав­дано унаслідок нападу шведських військ. Після 3-го поділу Польщі 1795 Олика ві­ді­йшла до Російської імперії. 1796–1920 — містечко Волинської губернії; 1795–1924 — Дубенського повіту. Тривалий час Олика була центром волості. У 1830-х роках польський письмен­ник Ю. Крашевсь­кий зробив малюнок ратуші, а 1856 — замку з вежами на бастіонах. 1883–1914 Ф. Радзивілл пос­прияв від­будові замку (архітектор З. Горголевський). Від 1896 високий освітянський та культурний рівень олицьких українців під­тримувався завдяки школі, заснованій священиком М. Червінським (зберігся укладений ним рукопис «Літопису Свято-Стрітенської церкви й парафії містечка Олика Волинської єпархії»). Від жовтня 1915 (до Брусилівського прориву в червні 1916) за 2 км на Захід від Олики проходила лінія фронту. Російські війська під час свого роз­квартирува­н­ня повністю знищили Дубенську браму в перед­місті Заворо­т­тя, зруйнували інтерʼєр костелу та його покрівлю. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1921–39 — центр ґміни (1921–39 — Волинського воєводства; 1925–39 — Луцького повіту). 1925–32 в містечку діяла найбільша на Волині Олицька філія Луцької повітової «Просвіти», однією з най­успішніших її акцій стало від­значе­н­ня в Олиці 115-річчя від дня народже­н­ня Т. Шевченка. Активно функціонували «Сельроб» (після роз­колу — «Сельроб-Єд­ність»), КПЗУ та почало зароджуватися націоналістичне під­пі­л­ля. 

14 лютого — 23 травня 1934 тривав Олицький рільничий страйк, спричинений не­стабільною економічною ситуацією та не­вдоволе­н­ням сільськогосподарських виробників. У перший же день він охопив близько 130 сіл навколо Олики на території нинішніх Волинської та Рівненської обл. з населе­н­ням близько 80 тис. осіб. Польська влада, налякана багаточисельними ви­ступами селян, з якими солідаризувалися на­ймані робітники, від­рядила до містечка 150 поліцаїв, організувала осадників і роз­почала масові арешти, терор і пере­слідува­н­ня; пізніше були викликані також військові. Від­бувалися сутички з поліцією, в перед­містях Олики — навіть барикадні бої. У ніч з 10 на 11 квітня в Олиці та навколишніх селах було проведено пацифікацію — «умиротворе­н­ня» методами поліційного наси­л­ля. Військові та поліція оточували села, проводили обшуки, арешти та різні насильницькі покара­н­ня непокірних українців, що звузило можливості для подальших протестних ви­ступів. Пізніше поліцією була роз­стріляна селянська колона у складі близько 700 осіб, що рухалася до Ківерців. Загалом під час Олицького рільничого страйку 372 особи заарештовано, 397 під­дано тортурам і 6 вбито. Проте польська влада змушена була задовольнити частину вимог страйкарів. 

1938 проживали 6087 осіб, з них 2854 євреї. У вересні 1939 в Олиці вві­йшли радянські війська. Від­тоді — у складі Волинської обл.; 1957–62 — Цуманського, 1963–2020 — Ківерцівського, від 2020 — Луцького р-нів. 1940–57 — райцентр. Від 1940 — селище міського типу. Жителі за­знали сталінських ре­пресій. Через пред­ставників більшовицької влади було втрачено низку мистецьких творів і цін­них книг з Олицького замку. Від 29 червня 1941 до 2 лютого 1944 Олика — під німецькою окупацією. Внаслідок бомбувань 27 червня 1941 знищено практично всю забудову центральної частини (пере­важно єврейської) — 404 будинки та 326 господарських будівель. У липні 1941 нацисти вбили 11, 1 серпня того ж року — 682 євреї. У березні 1942 створено ґетто, до якого зігнали також євреїв з інших населених пунктів. Його вʼязнів — понад 4 тис. осіб — роз­стріляли у червні того ж року. До середини 1950-х років на території нинішньої Олицької громади вело боротьбу під­пі­л­ля ОУН–УПА. 

1971 засновано Олицький історичний музей, який 1973 здобув зва­н­ня «народний». До смерті у 1995 ним опікувався директор школи П. Жуковський. Від початку 2000-х років почав занепадати. Проте продовжили активну крає­знавчу роботу П. Ярощук, Л. Луцюк, Б. Колосок, А. Гура, П. Боярчук, В. Харковлюк. Нині Олицький замок, в якому тривалий час роз­ташовувалася психіатрична лікарня, пере­буває у структурі Волинського крає­знавчого музею. Корисні копалини: вапняки, крейда, піщаник, глина. В Олиці — загальноосвітня школа, дитсадок, музична школа; Будинок культури, 2 бібліотеки; від­діле­н­ня обласної психіатричної лікарні, дільнична лікарня. Памʼятки архітектури місцевого значе­н­ня: церква Святої Трійці (1886), 2 житлові будинки, адміністративна будівля, католицька цвинтарна каплиця (усі — початку 20 ст.). У с. Метельне збереглася Покровська церква (1810) і дзвіниця (кінець 19 ст.). 

Серед видатних уродженців Олицької громади — економіст О. Кощій, математик В. Опанасович (обидва — Олиці); брати мово­знавець Микола та літературо­знавець Петро Волинські, фізик, член-кореспондент НАНУ В. Жовтянський (усі — с. Залісоче), фахівець у галузі механізації сільського господарства, член-кореспондент НААНУ О. Сидорчук (с. Дерно), мово­знавець, педагог, академік НАПНУ Г. Артемчук (с. Котів), літературо­знавець М. Дубина, математик С. Сосницький (обидва — с. Дідичі), мово­знавець М. Мірченко (с. Покащів).