Олійникова Слобода

ОЛІ́ЙНИКОВА СЛОБОДА́ (до серед. 20 ст. — Олейникова Слобода) — село Білоцерківського району Київської області. 2017 Олійниково-Слобід. сільс. раду зараховано до Узин. міської громади. О. С. знаходиться на малій р. Вирвохвіст (за кілька км на Пд. Зх. впадає у Протоку, бас. Росі), за 80 км від Києва, 21 км від м. Біла Церква, 10 км від м. Узин і 9,7 км від с. Саливонки Білоцерків. р-ну. Площа 2,6 км². За переписом насел. 2001, проживали 619 осіб; станом на 1 січня 2021 — 452 особи; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях Саливонки–Узин. У 19 ст. в околицях були обстежені 6 давніх курганів; серед них 4 називали Рябові могили, один — Бабина Дирява могила. Побл. села збереглися залишки Змієвого валу. Засн. у 17 ст. переселенцями з с. Янківка (нині Іванівка Білоцерків. р-ну) як слобідка. Згодом одна з родин почала займатися олійництвом. Відтоді в офіц. джерелах село вже згадували як Олейник, пізніше — О. С. Після 2-го поділу Польщі 1793 відійшло до Рос. імперії. 1797–1925 — у складі Київ. губ.; 1797–1919 — Васильків., 1919–23 — Білоцерків. пов. Тривалий період село входило до Блощин., від 1910-х рр. до 1923 — до Узин. волостей. У 2-й пол. 19 ст. відкрито школу. 1886 було 128 дворів, мешкала 891 особа; 1900 — відповідно 256 і 1381. На зламі 19–20 ст. працювали 7–10 вітряних млинів. Багато десятиліть село належало графам Браницьким, на поч. 20 ст. — поміщику Здановському. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Місц. селяни чинили опір встановленню більшовизму, пізніше — проведенню примус. колективізації. Тут з карал. акцією побували кіннотники комбрига Г. Котовського. 1923–30 — у складі Білоцерків. округи; від 1932 — Київ. обл.; 1923–30, 1934–62 — Узин., 1930–34 та від 1963 — Білоцерків. р-нів. 1923 до Олейниково-Слобід. сільс. ради належали с. О. С. (368 дворів, 1548 осіб) і х. Ново-Благовіщенка (відповідно 70 і 360). Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (встановлено імена 362-х жертв; 1996 освячено пам’ят. хрест), зазнали сталін. репресій. Від 14 липня 1941 до 6 січня 1944 — під нім. окупацією. Діяло підпілля. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 180 воїнів-земляків, з них 106 загинули (є пам’ятник). 1976–90 до Олійниково-Слобід. сільс. ради належало с. Мала Антонівка. Нині одним з найбільших у Білоцерків. р-ні є с.-г. ТОВ «Олійникова Слобода», що, окрім рослинництва, має розвинене тваринництво. В О. С. — дитсадок (філія Узин. заг.-осв. школи № 1); Будинок культури, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Тривалу історію має місц. православна парафія. 1808 кріпак Браницьких І. Черняк з дозволу митрополита Серапіона перевіз свою стару дерев’яну хату на цвинтар і облаштував у ній каплицю. 1857 її перебудовано під храм св. великомучениці Параскеви П’ятниці, що слугував для потреб вірян ще понад 50 р. 1883 поряд з ним споруджено дзвіницю. 1910 тут освячено нову однойм. дерев’яну церкву, що зведена за проектом арх. В. Ніколаєва та збереглася донині. Хоча за наказом більшовиків були розібрані бані, а всередині кілька десятиліть зберігали зерно, олійниково-слобід. храм є й тепер одним з унікал. зразків дерев’яної архітектури Київщини, що вирізняється майстер. орнаментал. оздобленням.

Рекомендована література

1. Похилевичъ Л. Сказанія о насе­ленныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. 1864;
   Google Scholar Internet
2. Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи. 1900;
   Google Scholar Internet
3. Міста і села України. Київщина. Кн. 1. 2009 (усі — Київ).
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю