ОЛЬШАНИ́ЦЯ — село Білоцерківського (до липня 2020 — Рокитнянського) ра­йону Київської області. У жовтні 2020 Ольшаницька сільська рада зараховано до Рокитнянської селищної громади. Знаходиться у лів­обережній частині Порос­ся, на річці Горохуватка (притока Росі, басейну Дні­пра), за 114 км від Києва, бл. 50 км від міста Біла Церква та смт Ставище, 20 км від міста Тараща (обидва — Білоцерківського ра­йону) і 12 км від смт Рокитне. Неподалік проходить межа з Обухівським ра­йоном Київської області (від­стань до Кагарлика 38 км, до Богуслава та Миронівки — 30 км). На правому березі Росі — село Бушеве Рокитнянської громади. Площа Ольшаниці 5,3 км2. За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 2493 особи; станом на 1 січня 2021 — 3204 особи; пере­важно українці. Залізнична станція Ольшаниця (від­крита 1876). Між Ольшаницею (за 2 км) та селом Шарки (за 3 км; нині Рокитнянської громади), по­близу Горохуватки В. Хвойка (кінця 19 — початку 20 столі­т­тя), М. Брайчевський і Микола Кучера (1947, 1972) та Борис Рибаков (1966) дослідили залишки давньоруського городища, з яким повʼязують літописне місто Торчеськ (серед інших гіпотетичних локалізацій — село Торчиця Ставищенської громади та Кагарлик). На думку П. Рап­попорта, його зведено на місці скіфського укріпле­н­ня. Через Ольшаницю проходить Змієвий вал, що тягнеться до села Саварка Богуславської громади. У гирлі Горохуватки — Бушеве давньоруське городище, що має напів­круглу форму, роз­міри 180 х 250 м. Окрім уламків давньоруського посуду, на ньому зі­брані матеріали ран­ньозалізного часу та кінця 1 тисячолі­т­тя н. е. В околицях Ольшаниці виявлено артефакти черняхівської культури, обстежено давньоруські й кочівницькі кургани, зна­йдено скарб римських монет. Місцеві археологічні знахідки під­тверджують літописні пові­домле­н­ня про діяльність Я. Мудрого щодо зміцне­н­ня пів­ден­них рубежів Київської Русі. 

Ольшаниця вперше згадується у писемних джерелах 1518. Є 2 версії щодо походже­н­ня назви: від прі­звища князів Ольшанських (на думку деяких дослідників, Ольшаниця була їхнім вотчин­ним селом); від давніх тутешніх заростей вільхи. 1527 русько-литовське військо на чолі з Костянтином Острозьким здобуло пере­могу над татарським військом. Після Люблінської унії 1569 село від Великого князівства Литовського ві­ді­йшло до Польщі. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Бог­дана Хмельницького. 1648–74 — у складі Білоцерківського полку. Від початку 1650-х років до 1674 — сотен­не містечко. 1680 зведено Свято-Троїцьку (у 18 століт­ті пере­йменовано на Архістратига Михаїла, 1808 закрито), 1740 — Преображенську церкви. 1790 було 130 дворів, проживали 1004 особи. Після 2-го поділу Польщі 1793 Ольшаниця ві­ді­йшла до Російської імперії. 1797–1925 — у складі Київської губернії; 1797–1919 — Васильківського, 1919–23 — Білоцерківського повіту. До 1880-х років і 1918–23 село було волосним центром; від 1880-х років до 1918 належало до Рокитнянської волості. У 1-й половині 1860-х років мешкали 1828 православних і 34 католики. Багато десятиліть село належало графам Браницьким (від кінця 18 столі­т­тя), на Рокитнянщині воно було в них на 3-му місці (після Синяви та Рокитного) за прибутковістю (у середині 1860-х років щорічний дохід — пере­важно від сільського господарства — становив 9414 рублів). Мали 1806 десятин землі та 2025 десятин лісу; працювали їхній млин (200 рублів на рік) і винокурня (204 рублі, 125 відер на рік). 1872 від­крито однокласну народну міністерську школу (від 1902 — двокласна). 1886 — 223 двори, 2161 мешканець. До початку 20 столі­т­тя Ольшаниця стала казен­ним селом. 1900 у ній — 651 двір, 3485 жителів; у селищі залізничної станції Ольшаниця — від­повід­но 5 і 33. Тоді ж діяли церква, синагога, народна міністерська школа, школа грамоти; працювали винокурний завод селянина І. Комен­данта, казен­на водяна та 4 селянські вітряні млини; земельний фонд становив 6482 десятини, з них поміщикам належали 4099, селянам — 2312 десятин. Під час військових дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Білоцерківського округу; від 1932 — Київської області. Якщо у документах Російської імперії («Список населених місць Київської губернії», 1900) село фігурувало як Ольшаниця, то від початку 1920-х років деякий час в офіційних джерелах вживали назву Вільшаниця («Список поселень Київщини», 1924; обидва — Київ). 1923 у Вільшаницькій сільській раді (село Вільшаниця, станція Вільшаниця та маєток Вільшаниця) був 1041 двір, мешкали 4245 осіб. У тому ж році з ліквідованих Бакумівської, Вінцентівської, Ольшаницької волостей утворено Телешівський район (1925 роз­формований). 

1925–62, 1966–2020 — село Рокитнянського, 1962–66 — Таращанського, від 2020 — Білоцерківського ра­йону. Жителі потерпали від голодомору 1932–33 (встановлено імена 182-х жертв), за­знали сталінських ре­пресій. Від 25 липня 1941 до 7 січня 1944 — під німецькою окупацією. Нацисти вбили 36 осіб. Діяло під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світової війни воювали 465 воїнів-земляків, з них 233 загинули. Від 1950-х років до 1972 Ольшаницькій сільській раді було під­порядковане село Бушеве. 1958 побудовано цегельний завод. 24 лютого 2022 село за­знало російського ракетного удару, внаслідок якого від­булося загоря­н­ня на складі боє­припасів військової частини. Нині працює хлібо­при­ймальне під­приємство. Діє Ольшаницьке лісництво (2702,4 га) Богуславського лісового господарства. В селі — загальноосвітня школа, дитсадок; Будинок культури, бібліотека; амбулаторія загальної практики сімейної медицини. 2011 освячено новозбудовану церкву Архістратига Михаїла. У селі Бушеве збереглася деревʼяна трикупольна Свято-Троїцька церква (1760; памʼятка архітектури національного значе­н­ня). Від 1970 її дзвіниця міститься у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Над­дні­прянщини у м. Пере­яслав Борис­пільського ра­йону Київської області. Тут народилися: лікар-гігієніст, академік НАМНУ О. Яворовський, історик Т. Чухліб, видавець, громад. діяч П. Комен­дант, письмен­ник І. Логвиненко, бандурист, майстер з виготовле­н­ня бандур П. Гончаренко.