О́САДИ О. називають часточки твердої фази речовини, що виділяються з рідини або газоподіб. середовища й осідають на поверх­ню; в геології, літології, седиментології — скупче­н­ня пере­важно твердих частинок речовини, що накопичується (або накопичувалася в геол. минулому) на поверх­ні Землі. Складаються із фрагментів гірських порід і мінералів, хім. сполук, залишків рослин і тварин, рідин. та газової фаз, можуть містити вулканіч. матеріал, космічні, техноген­ні часточки. Виникають у результаті накопиче­н­ня уламків, що утворюються при вивітрюван­ні порід, їх транс­портуван­ні у мех. або зваженому (суспензій.) стані повітрям, водою або льодовиком, при пере­міще­н­нях по схилу частинок порід/ґрунтів або накопиче­н­ня внаслідок ін. природ. процесів, зокрема й хім. або біо­хім. осадже­н­ня. На ден­ній поверх­ні О. накопичуються у ви­гляді неконсолідов. (пухких), пористих від­кладів (напр., пісок, гравій, алеврит, мул та ін.) або консолідов. хемоген. утворень (напр., карбонатні туфи, кірки рудних мінералів, мінералів сульфатів та хлоридів кальцію, натрію, магнію та ін. солей при висихан­ні лагун, озер). Гранулометрич. склад (роз­мір твердих частинок) О. може бути від субмікрон­ного до великих валунів. О. — багатофазна нерівноважна фіз.-хім. (у деяких випадках — біол.) система. Їхнє утворе­н­ня при седиментації (осаджен­ні) є першою стадією формува­н­ня осадових гірських порід. О. можуть бути субстратом ґрунтів. Пере­важно кращим для землеробства є ґрунт, збагачений О. з органікою та мінерал. частинками. Дельти та береги річок, де від­кладається велика кількість О., здавна використовували як с.-г. землі (напр., р. Ніл в Африці). Седиментація О. від­бувається в басейнах осадонакопиче­н­ня — ділянках земної кори, що прогинаються, та місцях, де виникають геол.-тектон. умови для накопиче­н­ня та збереже­н­ня О. За місцем формува­н­ня роз­різняють мор. й океан., континент. та ін. типи О. (див. Морські від­клади, Континентальні від­клади, а також Алювіальні від­клади, Болотні від­клади, Донні ґрунти і від­клади, Еолові від­клади, Літоральні від­клади, Льодовикові від­клади, Озерні від­клади). Напр., у сучас. глибоковод. (абісал.) дон­них осадах Чорного моря встановлено утворе­н­ня, пред­ставлені ламінованим пере­шарува­н­ням світлозабарвлених, майже білих прошарків кок­колітофорид. мулу з рештками кок­колітофорид виду Emilianiahuxleyi та са­пропельвміс. глинистих темних прошарків. В Україні ві­домі сезон­ні накопиче­н­ня О. солей (сульфати та хлориди кальцію, натрію, магнію), що утворюються при висихан­ні від­галужених частин оз. Сиваш. Швидкість осадонакопиче­н­ня залежить від багатьох факторів (кліматичного, тектонічного, поверх­невих процесів і явищ та ін.). Напр., швидкість сучас. осадонакопиче­н­ня (льодовик. седиментації в субполяр. умовах) на тер. Антарктич. п-ова, де роз­таш. Укр. антарктична ст. «Академік Вернадський», остан­ні 100 р. сягає 1–7 мм на рік, а швидкість осадонакопиче­н­ня при танен­ні льодовиків у помір. поясі (Патагонія та Вогняна Земля) є одною з найбільших на планеті. Загалом потужність О. та утворених із них осад. порід протягом окремих етапів геол. історії може становити багато тисяч метрів. У сучасну епоху знач. чин­ником процесів утворе­н­ня О. стала антропоген­на діяльність. Людський внесок у транс­­портува­н­ня О. є більшим, ніж льоду (понад 4 Гт/рік), вітру (бл. 1,5 Гт/рік) та води (12,8 Гт/рік твердих частинок і 4 Гт/рік у роз­чиненому ви­гляді). Водночас сукуп. обʼєм виробництва у світі становить 13 Гт/рік, що дорівнює кількості наносів, що потрапляють з усім річк. стоком до Світ. океану. Нині в Україні про­блеми сучас. та давнього осадонакопиче­н­ня (седиментогенезу) ви­вчають науковці Ін­ституту геол. наук НАНУ, Центру про­блем мор. геології, гео­екології та осад. рудо­утворе­н­ня НАНУ (обидва — Київ), Ін­ституту геології і геохімії горючих копалин НАНУ (Львів) та ін., низки закладів вищої освіти, зокрема Київ., Львів., Одес. університетів.