Освіти філософія

Визначення і загальна характеристика

ОСВІ́ТИ ФІЛОСО́ФІЯ — галузь філософії, що досліджує практично всі складові освітньої діяльності, а також осмисле­н­ня освіти та виявле­н­ня її актуальних про­блем у су­спільстві. Водночас вона від­ображає обсяг знань, їх структуру, нову методологію мисле­н­ня, під­ходи до виріше­н­ня профес. зав­дань та практ. зміст освіти, аналізує засади освіти, її цілі та ідеали, методологію пед. значе­н­ня, методи проектува­н­ня й створе­н­ня нових освіт. ін­ституцій та систем. Термін «О. ф.» вперше зʼявився у 19 ст. в Німеч­чині, коли І. Кант, Ґ. Геґель, а згодом і В. фон Гумбольдт висунули ідею гуманіст. освіти особистості та її самосві­домості, за­пропонували шляхи реформува­н­ня системи шкіл. та університет. освіти. Завдяки працям франц. соціолога Е. Дюркга­йма на­прикінці цього столі­т­тя в межах зх. наук. школи О. ф. ви­окремлена у самост. напрям дослідж., що роз­винувся у 2-й пол. 20 ст. у США, а потім у Європі. Тут вона почала існувати як незалежна дисципліна, що є дослідниц. сферою філософії, а предметом її дослідж. — освіта.

Бере початок з антич. часів, адже у філос. концепціях про­блеми освіти завжди посідали провід­не місце. Так, у Стародав. Греції з роз­витком су­спільства питань освіти торкалися ві­домі давньогрец. філософи Демокрит, Платон, Аристотель, також важливе значе­н­ня має досвід піфагор. школи. Однак, осн. предметне поле освіти тоді від­крив Сократ, бо вся його філософія базувалася на формуван­ні людини, яка вміла від­різняти знан­ня від зна­н­ня ілюзорного, навʼя­заного кимось. Аристотель вважав, що вся система вихова­н­ня будувалася на основі всебіч. роз­витку особистості та формува­н­ня у молоді здатності само­стійно жити. Філософи доби Середньовіч­чя через призму християнства трактували освіту як духовне становле­н­ня, пере­творе­н­ня людини. Цін­ність зна­н­ня ви­значалася силою віри людини. Впровадже­н­ня реліг. системи освіти означало повну владу Церкви над усіма сферами сусп. життя, зокрема й над політикою. В епоху Від­родже­н­ня, що ознаменована формува­н­ням світської культури та роз­квітом ідей гуманізму, центр. місце в роботах мислителів знову почала за­ймати людина як особа, яка гідна уваги й ґрунт. ви­вче­н­ня. Роз­виток природн.-наук. і гуманітар. знань сприяв зміні устрою життя. Новоєвроп. традиція ві­дома своїми раціоналіст. по­глядами та дала чимало видат. мислителів — Ф. Бекон, Дж. Локк, Т. Гоббс, Р. Декарт, Ґ. Ляйбніц, Б. Спіноза, які ро­зуміли освіту як формува­н­ня людини від­повід­но до вищого чину духовності, культурності, божествен­ності. Так, напр., Дж. Локк досліджував освіту з точки зору свободи, сусп. рівності та справедливості. Однак, саме в епоху Просвітництва роз­робили концепцію освіти, й важливу роль у цьому ві­діграли філософи К.-А. Гельвецій, П.-А. Гольбах, Й. Гердер, Ш.-Л. Монтескʼє, Вольтер, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо. Так, Ш.-Л. Мон­тескʼє повʼязував усе із соц. ін­ститутами, що функціонують у су­спільстві, називав закони вихова­н­ня першими законами, з якими стикається людина у своєму житті і які сприяють у подальшому формуван­ню влади як такої. Під впливом цих ідей опинився і К.-А. Гельвецій, у по­глядах якого можна ви­окремити 4 осн. ідеї: природжена рівність людей; особистий інтерес як рушійна сила індивід. роз­витку і вирішал. початок у діяльності людей; вихова­н­ня як спрямована сила в роз­витку інтересів; політ. система як ви­значал. початок вихова­н­ня. Філософ вбачав створе­н­ня заг. щастя у зміні юрид. законів і покращен­ні вихова­н­ня. Варто за­значити, що сут­тєві зміни у су­спільстві від­булися у 16 та 19 ст., що значно вплинуло на еволюцію по­глядів щодо формува­н­ня особистості. Основи О. ф. роз­вивали у своїх працях Я. Коменський, І. Пе­сталоц­ці, Ф. Фребель, Й. Гербарт, Дж. Дьюї, які були засновниками наук. педагогіки і класич. моделі освіти. Хоча ця модель помітно еволюціонувала впродовж двох поперед. століть, у своїх осн. характеристиках вона залишилася не­змін­ною. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. філософи В. Дільтей, А. Берґсон, Е. Шпранґер, Т. Літт, Ф.-В. Ніцше у своїй творчості важливе місце від­водили аспектам інструм. взаємодії філософії та педагогіки. Від­так, аж ніяк не випадковою є апеляція дослідників насамперед до праць, присвяч. про­блемі людини. Серед авторів — М. Бубер, М. Гайдеґ­ґер, Г.-Ґ. Ґадамер, А. Камю, Х. Ортеґа-і-Ґасет, Ж.-П. Сартр, Ґ.-О. Марсель, Ж. Маритен, М. Шелер, К. Ясперс, які зробили найбільший внесок у роз­виток О. ф. у 20 ст., зокрема висвітлили та об­ґрунтували ідею гуманіст. творе­н­ня особистості. Від серед. 20 ст. у Зх. Європі спо­стерігається факт від­окремле­н­ня О. ф. від заг. філософії. Цьому слугували низка причин, зумовлених заг. тенденцією еволюції філос. думки та необхідністю стимулювати увагу до можливостей кон­структив. під­ходу до роз­вʼя­за­н­ня нагал. про­блем освіти суто з філос. позицій. 1965 створ. Спілку з філософії освіти у Великій Британії, 1990 на між­нар. конф. з питань демократизації освіти засн. асоціацію «Між­нар. мережа філософії освіти».

У СРСР, зокрема й Україні, О. ф. набула роз­витку у 1950–60-х рр., коли загострилися теор. аспекти філос.-освіт. змісту в працях Е. Ільєнкова, С. Рубінштейна, Г. Щедровицького та ін., роз­почалися інтенсивні дослідниц. пошуки з метою вдосконале­н­ня навч.-вихов. процесу й під­вище­н­ня рівня його ефективності. На­ступ. кроком у становлен­ні О. ф. у 1970-х рр. був напрям про­блем. на­вча­н­ня, об­ґрунтований такими мислителями, як Т. Кудрявцев, І. Лернер, А. Матюшкін, Я. Пономарьов. Крит. рефлексія про­блем. на­вча­н­ня здійснювалася з позицій особистісно-діяльніс. під­ходу психології (А. Петровський, О. Леонтьєв) і системно-діяльнісного у філософії (Г. Батищев, Е. Юдін). Звичайно, була чітко окреслена й теоретично ви­окремлена філос.-освітня про­блематика, від­булося об­ґрунтува­н­ня зміни освіт. парадигм, інтенсивно дис­кутували про типи методол. роботи як концептуал. схеми проектува­н­ня освіт. практики. У 1980-х рр. О. ф. роз­робляла пере­важно діалог. та культурол. парадигми (В. Біблер, М. Бахтін, О. Асмолов, І. Кон та ін.). В епіцентрі уваги також пере­бувала взаємодія технократ. та гуманіст. орієнтацій у навч. за умов компʼютеризації і гуманізації в межах діалогу культур. О. ф. набула ознак особливої галузі знан­ня, в межах якої ви­вчали методол., теор. і проект­ні про­блеми освіт. теорії та практики. На межі 1980–90-х рр. акцент було зроблено також на аналізі про­блематики в контекс­ті взаємодії різних середовищ роз­витку — від сімейної через шкільну і вузівську до соц.-психологічної, профес.-діяльнісної та інформ.-соціоген­ної в межах гуманіст. педагогіки, рефлексій. психології та ро­зуміючої соціології. Від­повід­но до цього інтенсивно формувалася філос.-освітня про­блематика та дис­кутувалися типи методол. роботи як концептуал. схеми проектува­н­ня освіт. практики. Вказані ознаки зна­йшли від­ображе­н­ня у працях М. Алексєєва, В. Біблера, І. Лернера, В. Ро­зіна, В. Рубцова, К. Славської, В. Швирьова, П. Щедровицького, Б. Юдіна та ін. Нині різні аспекти О. ф. в Україні досліджують В. Андрущенко, О. Базалук, А. Бичко, М. Бойченко, О. Гомілко, Л. Губерський, С. Клепко, М. Култаєва, В. Лутай, М. Михальченко, О. Нежива, І. Предборська, В. Свириденко, І. Степаненко, О. Удод, С. Черепанова, Л. Шкляр та ін. У 21 ст. О. ф. має такі напрями: аналітичний (Р. Пітерс, А. Фішер, І. Шеф­флер), критично-раціоналістичний (Ф. Кубе, Р. Лохнер), необіхевіористський (Б. Скін­нер, Е. Толмен, К. Халл), непрагматичний (Е. Келлі, А. Маслоу, С. Хук), феміністський (М. Беленкі, Б. Хукс) та постмодерністсь­кий (Ж. Дельоз, Ф. Ґват­тарі). Від 2005 у Києві видають фаховий наук. ж. «Філософія освіти».

Літ.: Бичко А. Національні аспекти філософської освіти в Україні // Філософія освіти. 2005. № 1; Клепко С. Ф. Філософія освіти в європейському контекс­ті. П., 2006; Губерський Л., Андрущенко В. Філософія як теорія та методологія роз­витку освіти. К., 2008; Філософія освіти: Навч. посіб. К., 2009; Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору. К., 2009; Базалук О. А. Философия образования в свете новой космологической концепции: Учеб. К., 2010; Базалук О. О., Юхименко Н. Ф. Філософія освіти: Навч.-метод. посіб. К., 2010; Нежива О. М. Становле­н­ня філософії освіти як сфери знань // Наук. зап. Київ. університету туризму, економіки і права. Сер. Філос. науки. 2014. Вип. 16; Її ж. Феномен освітньої політики: національний та між­народний виміри. К., 2017.

О. М. Нежива

Завантажити статтю